Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Голодомор · “Голод в Україні був організований компартією більшовиків СРСР і проводився цілеспрямовано”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Попередньо опробуваний владою Голодомор 1932—1933 років в Україні

Слово Просвіти, №47 за 2012 рік

Вадим МИЦИК, член Асоціації дослідників голодів в Україні, директор Тальнівського районного музею історії хліборобства Про те, що голод 1932—1933 років був штучним і проведеним насильно, нині стверджують майже всі дослідники цієї національної трагедії в Україні. Люди в нашому краї це сповна відчули на собі. Комуністичний режим скрізь створив ударні бригади, які забирали збіжжя до зернини, а хліб до крихти. Навіть їжу з горщиків якщо не забирали, то виливали, аби люди не мали чого їсти. “Ударники” були озброєні металевими штричаками, якими проштрикували солому, землю, вишукуючи “приховане зерно”. Така організація була всюди, а це підтверджує, що систему розробила і застосувала влада. Про таку страхітливу катастрофу пророк української нації Тарас Шевченко у поемі “Княжна” писав ще 1847 року: А голод стогне на селі. І стогне він, стогне по всій Україні. Кара Господева. Тисячами гинуть Голоднії люде. А скирти гниють. А пани й полову жидам продають. Та голоду раді, та Бога благають, Щоб ще хоч годочок хлібець не рожав… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . А Бог куняє. Бо се було б диво, Щоб чути і бачить — і не покарать. Організаторів Голодомору тепер прикривають збірним поняттям: “сталінщина”, “більшовицький режим”. Але відомо, що голод в Україні 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 рр. — організувала новітня Російська імперія під вивіскою “Радянський Союз” і під проводом Всесоюзної комуністичної партії більшовиків від Кремля й до кожної низової парторганізації КП(б)У. Хто тепер найбільше заперечує, що голоду-геноциду в Україні не було? Росія і комуністична партія. Політичні канібали, захопивши владу, вилили історичну злість на український народ. Вони розрахували, що за два роки голодування в народу як цілісного етнічного утворення паралізується воля до активності, до спротиву. Тому голод в Україні тривав два роки і повторювався через десять. Таке не сталося у 1946— 1947 рр. тільки через те, що завадила Друга світова війна. У катів-організаторів голоду є імена. Найперше — голодоморна трійка: Сталін, Молотов, Каганович. Вони прислали в Україну своїх поплічників — “комісара голодомору” росіянина Павла Постишева другим “першим” секретарем ЦК КП(б)У, єврея Менделя Хатаєвича — секретарем Дніпропетровського обкому, потім секретар ЦК, німця Євгена Вегера секретарем Одеського обкому. У них під контролем було керівництво УСРР (Українська соціалістична радянська республіка) — перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому Влас Чубар, голова ВУЦВК Григорій Петровський, голова ГПУ Всеволод Балицький, якого 18 лютого 1933 року з Москви знову відрядили в Україну. У 1932—1934 рр. він був особливим уповноваженим ОГПУ СРСР в Україні, на мові криміналітету — “смотрящим”. Київським обкомом компартії керував Микола Демченко, а Звенигородським райпарткомом — Грінберг, Тальнівським — Ковалець, якого за заслуги 1933 року перевели на роботу в обком. Райвиконком у Тальному очолював Бортняк. Начальником “робітничо-селянської” міліції був Кічай. Міліції надали необмежені права. Людину можна було безпідставно заарештувати й навіть вбити на місці. Випадки самосуду траплялися майже в кожному селі. Методи розправи над людьми влада підтримувала. У районних газетах усі публікації спрямовувалися на те, щоб найбільше забрати в людей хліба “для держави”. Заголовки сповнені ненависті й закликів до насилля: “натиснути на куркуля, дати відсіч куркулям, засудити куркуля, посилити боротьбу за хліб, трощити саботажників” і таке ін. Якщо в інших місцевостях голод розпочався з осені 1932 року, то в селах Уманського, Бабанського, Буцького, Жашківського, Звенигородського, Ладижинського, Маньківського, Монастирищенського, Тальнівського, Христинівського районів (територія історичної Уманщини) він почався ще з січня 1932 року. Річ у тім, що за допомогою органів ГПУ-ОДПУ СРСР в Україні випробували технологію знищення українського народу засобом голоду. Для експерименту взяли Вінницьку область. До неї у спішному порядку приєднали десять районів Київщини від Монастирища до Звенигородки. Голодоморним експериментом вдарили в історичну серцевину українського хліборобського роду — краю наймасовішого розселення міст і селищ трипільської культури. У Вінницькій області їх нараховується 295, а в названих районах історичної Уманщини — 183. Каральні органи ГПУ в Україні його й випробували. Під їхнім наглядом відбувалося вилучення зерна, розкуркулення, засудження непокірних і придушення будьякого спротиву. Вони, а також ЦК компартії УСРР контролювали перебіг голоду. Ось наслідок експерименту. В доповідній записці Вінницького обкому партії до ЦК КП(б)У читаємо, що смертність і опухання від голоду в Бабанському районі “дошла до крупных размеров”. В Умані в січнілютому 1932 року з голоду померло 125 осіб. У довідці інспектора Манюріна центральному комітету компартії України наводяться жахливі цифри станом на 17 квітня 1932 року. В моєму рідному Вишнополі у квітні померла з голоду 61 особа, а в сусідньому Кам’янечому — 37, в Нерубайці — 75, в Острівці — 60. Загалом за півтора місяця в селах Бабанського району умертвлено голодом 250 осіб. У Фурманці Уманського району із січня до 20 травня 1932 року з голоду вимерло 112 осіб на 438 дворів, а за 10 днів квітня — 27 осіб, з 1 до 5 травня — 24 особи. Найбільша смертність була в с. Городниці — 100 осіб із початку року, щодня помирало по 8—12 осіб. У селі Дмитрушки щодня помирало по 5—6 людей. До партійних органів у Київ 2 червня 1932 року надійшов лист зі Звенигородки (правопис збережено): “Вас обманивают керівники району. Люди — колгоспники, бідняки мруть з голоду, їдять дохлі коні, збирають по вулицях ріжне сміття. І сільради не реєструють, що з голоду помирають, провірте села Тарасівку, Неморож, Мурзинці. Коні дохнуть, у селі Вільхівці за одну ніч 50 штук, Кобиляках — 15. Кури видохли, корови ріжуть, продають, унічтожают. Не дивуйтесь, що не підписуюсь, бо боюсь, щоб не попало нашій Звенигородській власті, яка здібна не тільки викинути, а даже розстріляти людину”. Отже, технологію Голодомору було відпрацьовано і під осінь 1932 року на повну потужність запущено по всіх областях Радянської України. Вилучення хліба розглядалося на пленумах районних парткомітетів. Невгодних членів із них повиводили. У січні 1933 року відбувся пленум Звенигородського райкому компартії (райпарткому). Проводив цей голодоморний захід і виступав, даючи завдання, представник Київського обкому компартії Корченко. Від району обіцяли виконати “поставлені задачі” члени райпарткому Єрмоленко, Писанко, Святохін, Тимошпольський, Луннік, Арановський, Скоромний, Степанченко, Качківський, Бойченко, Іванченко, Машківський, Стрижевський, Кордун, Руденко та Грінберг. Одностайним рішенням члени райпарткому активізували масове вилучення зерна у мешканців району. А щоб цьому не заважали, то другим рішенням оголосили “чистку партійних лав від чужерідних елементів, переродженців, агентури куркулів” (29.01.1933 р.) Секретарем райпарткому тоді був Грінберг, а головою райвиконкому — Кордун. Із комуністів, комсомольців, активістів створили “ударні бригади” і заходилися злочинно виконувати компартійні рішення. Районна газета “Соціалістичний наступ” (ред. П. Я. Руденко) подає приклади їхньої діяльності. У селі Гудзівці в куркуля Петра Матвієнка забрали 4 центнери краденого хліба, в куркульки Насті Бабенкової — 1,5 ц, у Вовченка Павла — 2 ц. Куркулька Наталка Яровенко закопала у землі 1,8 ц хліба. Бригада Івана Андріюци і голови сільради Ганаги (очевидно, Гарнаги — В.М.), членів Савенюка, Ропотила “за день винайшла захованого у куркулів краденого хліба 20 центнерів” (10.01.1933) Постає запитання: де вони накрали того хліба, в себе чи що? Бо якби в колгоспі, то розстріляли б на місці. Куркуль Бабченко з Юрківки закопав хліб у землю, поховав по сусідах. Бригада знайшла шість пудів закопаного та три пуди перезахованого. Його “засуджено на 5 років у далеких таборах з обмеженням прав на 5 років і конфіскацією майна на 1200 карбованців” (1.02.1933 р.). Кістлява рука голоду в цих районах виморювала людей найбільше. Велику смертність зафіксовано станом на 1 березня 1933 року в районах: Буцькому — 841, Тальнівському — 188, Монастирищенському — 283, Звенигородському — 189 осіб. Тоді як у “неекспериментальних”: Корсунському — 20, Золотоніському — 47, Городищенському — 71. В Уманському районі взагалі голодувало 35—50 % населення. Органи ГПУ-ОГПУ постійно збирали дані із смертоносної голодовки. Начальник Київського облвідділу ГПУ Олександр Розанов, він же Розенбарт Абрам Борисович, детально інформував вище керівництво Радянської України про перебіг голоду. За його даними, нарком хліборобства УСРР А. Одинцов у цілком таємній записці секретарю політбюро ЦК КП(б)У С. Косіору 14.03.1933 р. повідомляв про факти голодування в районах Київщини. Зокрема по Буцькому району голодувало 3878 осіб (з них 3736 лежачих). За лютий—початок березня від голоду померло 742 особи. У “неекспериментальному” Смілянському районі на цей час голодувало 404 особи, зних опухло 203. Ось так більшовицькі бузувіри в Україні нищили хліборобський народ. Усі ці факти переконують, що голод в Україні Фото Олександра Литвиненка був організований компартією більшовиків СРСР і проводився цілеспрямовано. Люди чинили опір насильницькій хлібозаготівлі. Так, у селі Доброводах Бабанського району селяни відмовилися здавати зерно й автомашини з МТС, які по нього приїхали, закидали камінням. Керівників села звинуватили у “петлюрівщині, дезорганізації, систематичному пияцтві, організаторами якого є керівна верхівка партосередку: секретар Ізувітов, голова сільради Черевко, член правління колгоспу Горбань П., яка систематично пиячила, занедбавши боротьбу за всі господарсько-політичні плани, особливо — хлібозаготівлі…” Усіх трьох виключили з партії, справу передали до суду, а в партосередку зробили чистку. Вони були приречені. Від голоду потерпали не тільки люди, ай худоба. У Тальнівському районі більше половини коней були непридатними для будь-яких робіт. Щоб мати хоч якийсь харч, вихудалих коней забивали. У квітні 1932 року зарізали 58 коней. Це було розцінено як злочин перед державою. Районна газета писала, що вихудалість коней є “роботою ворога”. Конюхів карали як злочинців. Отже, з людьми московсько-більшовицький режим розправлявся за будьяке порушення, без провини. Ось приклад із розправи за законом “про п’ять колосків”. Дитина Маруся Кисіленко із Гордашівки (Тальнівщина) 1933 року на полі взяла жменю колосків. За “злочин голодної дитини” засудили батька Сила на п’ять років тюрми. Там чоловік вижив, а дружина Клава з п’ятьма дітьми померла на волі. Сергій Сорока з Тального згадував, що коли він повернувся з ув’язнення з Комсомольська-на-Амурі 1933 року, то воля йому стала гірше будь-якої тюрми. В’язень Маутхаузена Федір Біленко з с. Гордашівка писав, що радянська голодовка 1933 року була гірша за фашистський концтабір — там давали їсти хоч якусь бурду. Приклад сім’ї Прудиусів і трагічний, і дещо містичний. “Ударна бригада” вичистила в них усе зерно. Батько Клим помер із голоду. Восьмеро дітей попухли. Мати Гафія Андріївна пішла в сільраду, щоб дали хоч жменю з того зерна, що забрали, аби порятувати дітей. Голова її облаяв, а вона назвала того, хто на портреті, і того, хто за столом, злочинцями. Жінку відразу заарештували й засудили до вищої міри. Із дітей-сиріт вижив тільки старший Яків. Хлопчина, на відчай Божий, добрався до матері на заслання в Казахстан і там обоє вижили. Все життя Я. Прудиус згадував, що ніколи він так смачно не їв, як у тюрмі. Із початку 1933 року названі райони знову повернули до Київської області. Однак запущений маховик голодомору в них закрутився з нищівною силою. У березні мешканці Бабанського району, в складі якого були села Вишнопіль, Легедзине,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин