Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець 11 · “Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців”. Олександр Довженко · с. 11сторінка оригіналу ↗

Книга, на яку довго чекали

Слово Просвіти, №47 за 2012 рік

Інна ТАРАСЕНКО, кандидат історичних наук Національно-визвольна війна українського народу 1648—1658 рр. належить до найвизначніших подій в історії України. Адже тоді була відроджена Українська держава. І нехай доля Гетьманщини була не дуже щасливою, нехай вона не охоплювала всіх етнічних українських земель, але приблизно 150 років її існування (спочатку незалежної держави, потім автономної) забезпечило кращі умови життя українцям і зміцнило традицію державності, яку судилося продовжити у ХХ столітті. Але цю видатну подію всіляко фальсифікували. Москва прагнула довести, що нібито українці проливали кров не за волю й державну незалежність, а за “воссоєдінєніє” з Московською державою, навіть штучно обмежувала цю війну 1648— 1654 рр. (хоча насправді вона закінчилася Гадяцькою унією 1658 р.). За роки радянської влади було видано три томи документів “Воссоединение Украины с Россией” (М., 1953—1954) (більша частина з них — передрук з дореволюційних видань), до яких потім додався том документів із польських архівів “Документы об Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг.”, які не пасували до помпезного ювілею, тому були видані тільки 1965 р. Оце і все, якщо говорити про солідні академічні публікації. Нарешті цю прикру прогалину принаймні частково ліквідовано. Завідувач відділу пам’яток княжої і козацької доби, доктор історичних наук, проф. о. Юрій Мицик видав перший том “Джерел з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр.” (К., 2012. — 679 стор.). Тут вміщено понад 300 текстів джерел, виявлених переважно в польських архівосховищах (Краків, Варшава, Вроцлав), а також України (Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ), Росії (Москва, Петербург), Білорусі (Мінськ). Вони висвітлюють початковий період війни (1648—1649 рр.), насамперед хід воєнних дій у Наддніпрянщині, Поділлі, Сіверщині, на Волині, певною мірою в Галичині (навіть у Перемишлі!), Подністров’ї, Білорусі… Вибір сюжетів диктувався станом джерельної бази, котра, як відомо, дійшла до нашого часу в деформованому вигляді (особливо мало збереглося джерел, що були створені в таборі повстанців). Але упорядник прагнув максимально використати саме ці джерела і тому у збірнику крім листів короля, сенаторів, рядової шляхти Речі Посполитої, є незнані досі документи Богдана Хмельницького, Івана Виговського, полковників Максима Кривоноса, Данила Нечая та ін., а також рядових козаків. Цікавою є і друга частина збірника, де переважно вміщені розповідні джерела (літописи, хроніки, публіцистика, мемуари, маргіналії тощо). Серед них відзначимо унікальну “Віршовану хроніку” 1682 р. (назва умовна), німецьку фундаментальну хроніку “Театр Європи”, вперше перекладену з латини хроніку Самуїла Грондського, низку незнаних досі українських і польських літописців і хронічок (зазвичай подавалися лише ті їхні звістки, які стосувалися початкового етапу війни). А які розкішні мемуари і публіцистичні твори! Ось в одному з них польський шляхтич 1672 р. роздумував, як вирішити українське питання, і подавав цікаві замальовки з життя, наприклад: “Скаже хтось на це: “А нащо б так сильно мали тиснутися люди до тих козацьких міст?”. Відповідаю: “Тому що там жодної панщини не буде ніколи […] (бо) наш великий государ, наш батько Хмельницький, так її ви-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин