Голодомор · “Селяни,які вижили після штучного голоду, не вірили пропаганді більшовиків”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Свічі в день Голодомору
Слово Просвіти, №47 за 2012 рік
Присвячується Володимиру Маняку
Де ви тепер — в голодному сторіччі, В якому я лиш дивом не помер? Тепер онуки запалили свічі
У кожному віконечку — тепер! І в тім вогні згоряє вбогість клята І підступи, і образи химер.
Тепер онуки проклинають ката, Що велич батька рідного загріб. І та сльоза — то поминальна плата
Усім голодним на єдиний гріб, Де крашанка небесно-хлібородна, І келишок з наливкою, і хліб,
Де молиться душа моя голодна, Шукаючи до істини ключі: Вона й понині втямити не годна,
Що лиш безсмертні спалахи свічі, Мільйонів свіч — то віра всенародна, Що запалає сонце уночі, —
Неначе наша доля великодна!
ли організаторами і керівниками збройного спротиву мешканців Пинчуків проти Червоної армії. Про ті жахливі роки, коли більшовицька влада перетворила життя пинчуківців на суцільне пекло, розповіла донька “ворога народу” Галина Петрівна Чумак, 1921 року народження. “Мого батька Петра Митрофановича Чумака, — згадувала Галина Петрівна, — у селі поважали. Він був дуже роботящим і грамотним: умів читати й писати. Закінчив два класи церковно-парафіяльної школи. Народився він у багатодітній родині, крім нього ще було троє братів та сестра. Тільки-но одружився, зразу побудував хату, повітку, обзавівся господарством. Наша сім’я почала вилазити зі злиднів, на ноги спинатися (нас уже було четверо у батьків), як настав 1929 рік. Почали створювати колгоспи. Нашого батька у колгосп не записали, бо він вважався середняком. Так він одразу став “ворожим елементом”, як тоді казали.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
