Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
5 Наголос · “Усі великі війни в історії людства точилися за землю”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Черговий антиукраїнський крок

Слово Просвіти, №47 за 2019 рік

Отже, село Гуту Пеняцьку австрійці заснували наприкінці XVIII—на початку ХІХ століть, поляки його стали посилено заселяти у середині ХІХ-го. Спочатку все було добре — українці довколишніх сіл купували скляний посуд: склянки, дзбанки, слоїки, віконне скло. Немалу вигоду малий жителі Гути Пеняцької. Негаразди виникли через сто років — поляки заходилися будувати на українській землі так звану Велику Польщу! Ну хто міг таке передбачити? Вже минуло 75 років, як не стало Гути Пеняцької, а скільки проблем досі має Україна. Тобто поселення на українській землі поляків із початковою досить гарною метою — виготовленням виробів зі скла, врешті, призвело до дуже тяжких наслідків — кривавого міжетнічного протистояння, наслідки якого досі дають про себе знати. Історія з Гутою Пеняцькою стала яскравим доказом того, як компактне поселення іноземців у майбутньому може принести немалі проблеми для країни, що надала їм землю і притулок. А де гарантія, що після такого дикого розпродажу українських земель, як то чомусь дуже прагне зробити комік Зеленський, чогось подібного не відбудеться у майбутньому? Жорстокі й криваві двадцятирічної давнини події на Балканах, зокрема у давньому історичному сербському краї Косово, який став албанським, дуже яскраве тому свідчення і велика пересторога. Нагадаю, у вже колишньому сербському Косово кривава і жорстока боротьба йшла не за народ і не за права людини, а за землю, і то було зовсім недавно, за нашої пам’яті. Про один проєкт китайських інвестицій Якось на початку двотисячних років я взяв участь у сільському сході у Підкамені Бродівського району, там мали вирішуватися питання залучення іноземних інвестицій, мене просили виступити і підтримати китайських інвесторів. Зал Народного дому був переповнений, приїхало і п’ять китайців, вони просили надати їм у довготривалу оренду 100 гектарів землі, хвалилися, що у сусідньому Радехівському районі їм вже передали 20 гектарів; розповідали, що самі зі своїми сім’ями вирощуватимуть городину та все необхідне для життя, куплять будинки. Місцева влада їх підтримала, мовляв, після розвалу колгоспу більшість земель облогує, поросли чагарниками і деревами, порожніх будинків довкола предостатньо — вибирай, що хочеш; з китайцями хоч якась користь буде. За надання китайцям землі виступило двоє чи троє промовців. І тут трибуну надали мені. Я заявив, що категорично проти надання іноземцям в оренду української землі, а тим більше її продаж. Навів як приклад польських осадників і трагічні проблеми, з ними пов’язані, про це тоді ще добре пам’ятали всі старожили. Нагадав про історичні сербські землі у Косово, куди після Другої світової війни керівник тодішньої Югославії Йосип Броз Тіто цілком із добрими намірами — для підняття тамтешнього сільського господарства, дозволив масово переселити бідних албанців. Але які проблеми таке рішення породило вже через 50 років! Закінчилося все кривавим і жахливим міжетнічним конфліктом. Серби заявляли, що захищають свою історичну Батьківщину, тут відбулася знаменита битва під Косово 1389 року, у якій серби зазнали поразки від турків і втратили свою незалежність на довгі 500 років. Про те, що то сербська земля, нагадували сотні християнських храмів і кладовищ в усіх куточках Косово. Але й албанці мали не менш поважні аргументи: вони тут проживають, більша половина з них народилася на цій землі, вони складають більшість населення краю і як народ мають право на самовизначення та власну державу. Світова спільнота, окрім Росії, підтримала не сербів, а косоварів, бо міжнародне право захищає права людини, а не інтереси історичної землі. Тепер Косово стало незалежною державою, у якій мало що нагадує про історичну сербську минувшину: від масового терору і кривавих розправ майже усі серби втекли у центральну Сербію; в Косово знищено практично усі сербські пам’ятники, церкви, монастирі; бульдозерами розрівняно сербські кладовища. А зовсім недав­ Тарас МАРУСИК, публіцист, експерт з питань мовної політики Парламентська монобільшість зробила черговий антиукраїнський крок. Народні депутати вирішили заохочувати русифікацію іноземних студентів, а через них — і більшість українських студентів у харківських, одеських та інших вишах України. Верховна Рада України 12 листопада 2019 року проголосувала в першому читанні законопроєкт “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення освітньої діяльності у сфері вищої освіти”. Серед низки правок у різні закони народні депутати додали дві частини в мовну статтю 48 закону “Про вищу освіту”, які ревізують положення не лише цього закону, а й законів “Про освіту” та “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Чинна редакція закону “Про вищу освіту” синхронізована з цими законами і дозволяє викладати “одну або декілька дисциплін двома чи більше мовами — державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу”. Внесені зміни повертають, фактично, в освітній процес закладів вищої освіти російську мову, якій накинули маску “іноземної мови”. Щоб краще зрозуміти пропоновані зміни, за які 12 листопада віддали свої голоси народні депутати, достатньо порівняти лівий стовпчик (чинна редакція) і правий (редакція першого читання) таблиці. Що означають ці зміни? Що іноземні студенти, які вступатимуть передусім до вишів Харкова, Одеси, інших університетських міст сходу і півдня, а також частково Києва, знаючи, що там навчання відбувається російською, відмовлятимуться навчатися державною мовою України, а їхніми заручниками стануть українські студенти. І не всі зможуть чинити психологічний опір досвідченим викладачам, які звикли десятиліттями викладати російською і не дуже ховаються, хоча закон цього не дозволяє. Іноді трапляються і несподівані ситуації. Нещодавно мені розповіли, що в Харківському національному університеті імені Каразіна зібрали іноземних студентів з різних українських вишів. Студенти з Тернополя, Івано-Франківська, Львова не розуміли “спільної” російської мови, якою відбувався той захід. Таким чином іноземних студентів поділили на “західняків” і “східняків”. Чи це потрібно українській державі? Запитання радше риторичне. З огляду на такий розвиток подій науковці та громадські активісти оприлюднили відкрите звернення до голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергія Бабака і міністра освіти та науки Ганни Новосад і закликають Верховну Раду та МОН зупинити спробу нової русифікації через навчання іноземних студентів. У зверненні зазначено: “Просування російської мови в освіту за межами Росії офіційно проголошено державою-агресором одним із ключових завдань для посилення впливу на зарубіжні країни і є прямим завданням агенції “Россотрудничество” та фонду “Русский 1. Мовою освітнього процесу у вищих навчальних закладах є державна мова. 2. Застосування мов у вищих навчальних закладах визначають закони України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” та “Про освіту”. Таблиця мир”, на які Росія виділяє мільярди. Змінюючи законодавство з метою навчання іноземних студентів російською мовою, Україна власним коштом сприятиме досягненню цілей держави-агресора”. Автори звернення також закликають внести поправку, замінивши слова “іноземною мовою” словами “англійською або іншою офіційною мовою Європейського Союзу”. До речі, з незрозумілих причин депутати відразу ж після ухваленої редакції проголосували за скорочений час підготовки законопроєкту до другого читання, що означає один тиждень. Нагадаю коротку історію змін до закону “Про вищу освіту”. В час розгулу колесніченків-ківалових та їхнього токсичного законодавчого дітища, закону “Про засади державної мовної політики” (на щастя, скасованого в 2018 році) опозиційні депутати намагалися врятувати хоча б цей закон, і це їм вдалося після Революції гідності. 1 липня 2014 року було ухвалено закон “Про вищу освіту”, редакцію якого сьогодні доволі непросто знайти. Тому наведу повністю мовну статтю: “Стаття 48. Мова викладання у вищих навчальних закладах 1. Мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова. 2. З метою створення умов для міжнародної академічної мобільності вищий навчальний заклад має право прийняти рішення про викладання однієї чи кількох дисциплін англійською та/або іншими іноземними мовами, забезпечивши при цьому знання здобувачами вищої освіти відповідної дисципліни державною мовою. Для викладання навчальних дисциплін іноземною мовою вищі навчальні заклади утворюють окремі групи для іноземних громадян, осіб без громадянства, які бажають здобувати вищу освіту за кошти фізичних або юридичних осіб, або розробляють індивідуальні програми. При цьому вищі навчальні заклади забезпечують вивчення такими особами державної мови як окремої навчальної дисципліни. Перелік іноземних мов, якими здійснюється викладання навчальних дисциплін, визначається вищим навчальним закладом. 3. Вищі навчальні заклади або їхні структурні підрозділи, утворені на території України іноземними державами, а також вищі навчальні заклади України приватної форми власності мають право вільного вибору мови навчання із забезпеченням при цьому вивчення особами, які навчаються у таких закладах, державної мови як окремої навчальної дисципліни. 4. За бажанням здобувачів вищої освіти вищий навчальний заклад створює можливості для вивчення ними мови національної меншини в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови”. Якщо порівняти цю редакцію з поки що чинною, а також із проголосованими 12 листопада змінами в першому читанні, стає очевидним, що чинна редакція краща не лише за ту, яку виборювала парламентська опозиція в 2014 році, але й за редакцію 2019 року, яка є поки що законопроєктом. Вже кілька депутатів Верховної Ради погодилися внести правки, щоб змінити редакцію частини третьої статті 48 Закону України “Про вищу освіту”, замінивши слова “іноземною мовою” словами “англійською або іншою офіційною мовою Європейського Союзу”. Тож сподіваймося на краще, готуймося до гіршого і тримаймо порох сухим. Радіо “Свобода” 1. Мовою освітнього процесу у закладах вищої освіти є державна мова 2. Застосування мов у закладах вищої освіти визначають закони України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” та “Про освіту”. 3. Для іноземних громадян, осіб без громадянства, які бажають здобувати вищу освіту за кошти фізичних або юридичних осіб, навчання може здійснюватися іноземною мовою. При цьому заклади вищої освіти забезпечують вивчення такими особами державної мови. 4. Заклад вищої освіти має право прийняти рішення про викладання однієї, кількох або усіх дисциплін, виконання індивідуальних завдань та проведення контрольних заходів англійською мовою, забезпечивши при цьому можливість вивчення відповідних дисциплін державною мовою.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин