Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гість номера · “Те, що “Зойчина квартира” звучить українською, — це прекрасно”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЛЛааррииссаа ТТРРО ОЯЯННО ОВВССЬЬККАА:: «Глядач іде до театру по емоції»

Слово Просвіти, №47 за 2019 рік

— Коли відбулося Ваше зна) йомство з п’єсою “Зойчина квар) тира”? — Ще під час навчання в театральному інституті. Вважаю себе людиною реальною і земною, ніколи не уявляла себе в містичних постановках за Михайлом Булгаковим. Не могла б навіть подумати, що колись гратиму в “Зойчиній квартирі”, до того ж у такій формі, в якій вона йде у нас. Це наша перша спільна робота з Максимом Голенком. Він ще молодий, але вже досвідчений режисер. Уміє бачити в акторові його особливості і використовує їх на благо виставі. Максим дуже любить актора, поважає його як творчу одиницю. Його репетиції не були болісними. Я розуміла, що він хоче і, мені здається, режисер розумів, чого прагну я. Максим пропонував форму, яку актор міг сам наповнити змістом. Це прекрасний варіант. З людиною можна мало спілкуватися, мало її знати, не мати якихось спільних планів, але добре розуміти. Цей проєкт з М. Голенком дав мені цікавий досвід, справжню насолоду, можливість попрацювати з нашими молодими акторами. Я з цікавістю спостерігала за їхньою роботою. Вистава принесла радість кінцевого результату. — Що можете сказати про Вашу героїню? — Манюшка має для мене кілька забарвлень. З твору Булгакова можна зрозуміти, що вона зрадниця. Але не забуваймо: вона рятувала своє життя. А в нашій виставі, мені здається, вийшла звичайна жінка як образ жіночої любові. Вона любить і люблять її. І в цій любові вона себе реалізує. Манюшка знаходить чоловіка, розчиняється в ньому і вже йде шляхом, який обрав цей чоловік. Натомість Зойка — це жінка, яка бере на себе відповідальність, яка облаштовує своє життя. Мені дуже цікаво працювати з Дашею Малаховою і Катериною Рубашкіною, які в різних складах грають Зойку. Обидві дуже різні. Безпосередньо у виставі працюю з Ігорем Ніколаєвим. Це новий актор у нашому театрі, приїхав з Рівного. Він талановитий виконавець — пластичний, гнучкий. З Андрієм Пархоменком ми давно працюємо в одному театрі, але до цього в нас було небагато спільних робіт. Та працювати разом було легко. Ми розуміємо одне одного, наші погляди на акторство і театр збігаються. Вистава досить модерна. Алея не відчувала в цьому складності: все для мене було зрозуміло і логічно вибудувано. Я в цьому існувала. Вважаю, якщо актор працює у виставі, то він повинен йти за режисером. Режисер у виставі повинен бути один. Це не значить, що актор не повинен думати, бажати додати у виставу щось своє. Артист пропонує, а режисер обирає, що йому цікаво. Ми намагалися йти таким шляхом і в нас не було непорозумінь. Вистава музична. З одного боку це, мабуть, віяння часу. А з іншого, — традиція музично-драматично театру в Україні. Актор повинен вміти і співати, і танцювати. У виставі “Зойчина квартира” я співаю не вперше. У виставі “Льовушка” моя героїня виконує “Місяць на небі”, співаю я і в спектаклі “Звідки беруться діти”. Не бачу себе збоку. Але, як казав би мій викладач Леонід Олійник, не зіпсувала виставу. (Сміється). Глядач добре сприймає “Зойчину квартиру”, і не лише столичний. Нещодавно ми повернулися з Дніпра, де на фестивалі “Дніпрова феєрія” вперше показали цю виставу за межами Києва. Була переповнена зала. — Донедавна Ваш театр був переважно російськомовним. А ос) танні два роки майже всі прем’єри українською. Навіть Булгакова пе) реклали українською. — Я бачу в цьому тільки плюси. Не виключаю, що й далі читатиму мовою оригіналу Цвєтаєву, Левітанського, Паустовського, Горького. Можливо, гратиму в російськомовних виставах. Але я живу в Україні, це моя земля, моя мова. В українському театрі вистави мають йти українською. Також хотілося б мати досвід роботи англійською чи французькою мовами, але це були б якісь разові акції. До речі, мій батько білорус, і я дуже люблю білоруську поезію, інколи використовую її в своїй роботі. Те, що “Зойчина квартира” звучить українською, — це прекрасно. Булгаков говорив і писав російською, але народився тут — у Києві. — Уже багато років Вас єдна) ють дружні творчі стосунки з драматургом Тетяною Іващенко. — Один з останніх наших спільних проєктів — вистава “Замовляю любов”, яка й сьогодні представлена в репертуарі Театру на Подолі. Тут я граю разом з В’ячеславом Довженком та Іриною Грищенко. З цією постановкою ми нещодавно побували на гастролях у Запоріжжі та Дніпрі. Працювали на тисячні зали, мали успіх. Я поділяю погляди письменниці на життя, драматургію. Ставлю її на перше місце серед сучасних українських драматургів, для мене як актриси цікава її думка, цікаво все, що вона пише, висловлює, говорить. Цього року на день народження Івана Франка відбулася творча зустріч, де ми з колегою по сцені Володимиром Кузнецовим згадали виставу “Таїна буття”, присвячену Каменяреві. Мали можливість відтворити її у камерній формі. Вистава і сьогодні дуже сучасна й гармонійна. — Пригадайте, як створювалася виста) ва “Таїна буття”. — Хочу передусім добрим словом згадати драматурга і театрознавця Ярослава Верещака, який, на жаль, нещодавно помер. Саме він підтримував Тетяну Іващенко в усіх її творчих діяннях і спонукав до них. Був складною творчою особистістю, талановитою людиною. Саме він сказав Тетяні: “Чому ж не написати про наших великих людей, адже не маємо хороших вистав про Шевченка і Франка”. Після цього вона написала п’єсу про Франка. Я. Верещак вважав Тетяну Іващенко першопроходцем сучасної української драматургії, яка народилася в 90-ті роки. Він був для неї невидимою підтримкою. Переймався, аби її п’єси включали до антологій, що видає Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Коли Тетяна написала “Таїну буття”, я тільки прийшла працювати у Театр на Подолі. Дуже хотіла, щоб роль Івана Франка зіграв саме Володимир Кузнецов. Тоді ще не знала, що він не володіє українською мовою. Володимир прочитав п’єсу, сказав, що згоден. Аби грати у виставі, вивчив українську. (Зараз Володимир Кузнецов грає у виставі “Сойчине крило” за п’єсою І. Франка). Художній керівник нашого театру Віталій Малахов дав згоду на постановку. Поставив виставу Віталій Семенцов. “Таїна буття” йшла багато років, виступали з нею у Львові, Івано-Франківську, Тернополі. А грати камерну виставу у тисячному залі не так просто. Я згадала про нещодавній показ “Таїни буття” у Національному музеї літератури. На нього завітала дружина Роланда Франка — Алла. Їй сподобалася вистава. Ми домовилися про подальшу співпрацю. Але, на жаль, дуже скоро після цього пані Алла померла. А з Тетяною Іващенко у нас були інші спільні проєкти. У Театрі на Подолі Ігор Славінський поставив її п’єсу “Я убив”, а в Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я” я мала щастя грати у виставі за її п’єсою “Мне тесно в имени твоем”. Маємо нові творчі плани. Можливо, один з них встигнемо втілити до закінчення цього театрального сезону. — Нині Ви граєте у двох вис) тавах, які нещодавно поставив Ігор Матіїв. Це спектаклі “Віль) ні стосунки” і “За двома зайця) ми”. — Ігор — молодий режисер. Успішно працював у Донецькому національному академічному українському театрі. Це людина нової формації. Інтелектуальна і мудра особистість. Працювати з ним завжди цікаво. Чекаєш його нових рішень. Виставу “Вільні стосунки” поставили не так давно. Сьогодні вона дуже популярна серед глядачів. Це весела вистава, хороша, цікава драматургія. Приміром, я ніколи не додумалася б, що виставу можна зробити на кухні. І в цей час я готую піцу. Мені здається, що це цікаве режисерське рішення. До речі, воно здивувало представників італійського посольства, яких ми запросили на показ. У виставі немає сталого фіналу. Кожен має домислити сам, чим закінчиться ця історія. А “За двома зайцями” — це вистава, від якої глядач завжди чекає чогось нового. До цього було багато постановок за твором Михайла Старицького. Я граю Секлету Лимериху. Непросто було зіграти так, аби зацікавити глядача, адже всі бачили прекрасний фільм. Хотілося максимально наблизитися до сучасного життя, аби люди зрозумі- У Київському академічному драматичному театрі на Подолі нещодавно відбулася прем’єра вистави “Зойчина квартира” за Михайлом Булгаковим в українському перек! ладі Ольги Байбак. Роль Манюшки, покоївки головної героїні, виконує заслужена артист! ка України Лариса Трояновська. Сьогодні пані Лариса — гість “СП”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин