Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Листи доповнюють літературний портрет самого · Ушкалова”. · 8 Першодрук · с. 8сторінка оригіналу ↗

Нас познайомила Волошка

Слово Просвіти, №47 за 2020 рік

Галина КИРПА Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО Це справді так. Наше близьке знайомство з Леонідом Ушкаловим почалося з нашої киці Волошки. Після того, як він отак несподівано для нас написав рецензію на повість Дмитра Чередниченка “Чого Волошка запишалася” (К., Грані-Т, 2012). Відомий професор, письменник, літературознавець виявився неабияким котознавцем. Читати ту рецензію було б цікаво не лише авторові “Волошки”, а й тим, хто любить непідробний теплий гумор і дотеп. Хочеться зацитувати уривочок, після якого стане зрозуміліше, якого плану та рецензія на невеличку книжку для дітей: “Коти й кішки – вічні герої літератури. Чому письменники їх так люблять? По-перше, тому, що вони прекрасні. Недаром великий Леонардо да Вінчі називав це плем’я “шедевром природи”. Так воно і є. Принаймні коли я дивлюся, як граційно проходить повз мій комп’ютер справжній хазяїн нашої квартири кіт Еней (до речі, він одноліток Волошки: сімнадцятий пішов), я особливо гостро відчуваю свою людську нікчемність... Подруге, письменники люблять котів тому, що, дивлячись на них, можна хоч би трішки зрозуміти самого себе. Пам’ятаєте “Повчання про котів” Олдоса Гакслі? Там молодий автор питає метра, щó треба для того, аби стати справжнім письменником. На це метр відповідає: “Якщо ви хочете стати письменником-психологом і міркувати про людську природу, найкраще, що ви можете зробити, – завести собі пару котів”. Ось тому в літературі так багато котів”. Це й стало приводом дізнатися електронну пошту рецензента й подякувати. Він не забарився відповісти. І відтоді приводи з’являлися самі по собі, зав’язалося приємне листування. Ушкалове запитання: “Як ви там поживаєте?” налаштовувало душу на творчий лад, і ми радо обмінювалися новинами. Тож тепер у папці “Листи Ушкалова” майже 60 сторінок. І це не просто якісь відписки на швидку руку. Ці листи – теж творчість. А уявити Ушкалова поза творчістю – неможливо. Загалом листи немало кажуть про людей та їхні взаємини. Мабуть, навіть усе найголовніше. Від його першого листа наше життя збагатилося на двох рідних нам душею людей – Леоніда та Олександру Ушкалових. Вони завжди в цьому листуванні були вдвох. І для нас і далі їх завжди такі буде – двоє. Ці листи не можна переказувати. У них свій стиль, і тут немає дрібничок. Нелегко було вибирати для оприлюднення, хоч їх усі варто читати. Попри всю їхню приватність, вони доповнюють літературний портрет самого Ушкалова. І заразом людяний портрет. Щоб бачити, яка щира й унікальна в своїй людяній простоті й глибині знань і відчувань була це людина. Перепинаєшся об слово “була”, досі тяжко сприйняти цей осоружний минулий час. А бачилися ми всього двічі. Коли точніше, то кожне з нас бачилися з ним по разу. Галина – на Книжковому Арсеналі, а Дмитро – в Університеті Бориса Грінченка, куди пан Леонід приїздив читати лекцію. На Книжковому Арсеналі Леонід і Олександра стояли біля столика видавництва Старого Лева, де була презентація видання “Шевченко від А до Я”. Впізналися з першого погляду, а з перших слів склалося враження, що знайомі ми не листовно, а цілу вічність. Він скрушно сказав: “Тут така суєта, вже хочеться за свій письмовий стіл”. Видно було, що це – “чистої води самітник”, як пан Леонід себе якось характеризував. Далі наша нитка знайомства все довшала й довшала, і за вісім років намотався тугий клубок справжнього приятельства. Леонід Володимирович час од часу надсилав то свої поетичні “образки” (як сам їх називав у листі від 31 березня 2012), то розділи із задуманих літературних досліджень (різноманіття зацікавлень та обсяг того вражали), то просто озивався, бо не міг не озватися. Він умів усе помічати, до всього дослухатися душею, щедро дарувати книжки. На сьогодні це рідкісний талант. У нас дуже часто люди, що пишуть про літературу, роблять це з великою любов’ю до себе (і їм, певно, здається, що збоку то непомітно!). Ушкалов був один із небагатьох, що вміли робити це з любов’ю до літератури. Точніше, до Літератури з великої літери. І ця унікальна Ушкалівська любов викликає повагу й захоплення. Він талановито умів передавати свою любов читачеві і мимоволі перетворював його на однодумця. Щасливі були ті студенти, що слухали його лекції! Не менш щасливими будуть тепер ті, що братимуть до рук його, скажімо, книжку “Що таке українська література”, де він відкрив своє дивовижне сприйняття літератури. Він так хотів, щоб “у людей, які читатимуть мої есеї, з’являлося почуття радості, подиву, надії, щастя... ну, чогось такого” (лист від 17 жовтня 2014). Так, листів від Леоніда Ушкалова багато. Він завжди був у них такий природній, безпосередній, щирий. Тут вибрано лише трохи тих листів – від першого до останнього. Без них стало порожньо й голо в нашому приватному малолюдному світі, де випадкових людей не буває. Хоч глянеш на прислану фотографію восени 2018, де Леонід Володимирович сидить на лавці посеред осені, усміхається своїй Олександрі і тішиться новими окулярами, і на мить забуваєш, що його тепер там немає. Або ж, якщо і є, то біля нього людина, з якою він нарешті говорить віч-на-віч – Михайло Драгоманов. Прекрасний знімок. Весь час перед очима. А на столі – книжка, яку він так довго виношував у душі і дуже чекав, – “Чарівність енергії: Михайло Драгоманов”. Перша книжка, подарована нам не автором. ПЕРШИЙ ЛИСТ 28 лютого 2012, 22:28:15 Доброго вечора, дорогий Дмитре Семеновичу! Красно дякую Вам і Вашим хатянам за добрі слова й за портрети кицьок. Кицьки — чудесні. Щойно просив свого Сашка перекинути мені фотку Енея, щоб показати її Вам, але Сашко зараз десь у кав’ярні (письменницька богема!), то це буде довга історія. Словом, наш Еней на масть — викапана Ваша Сніжка, принаймні геть білий. А Енеєм ми його назвали тому, що він не просто балуваний, а справжній халамидник)) Мені було дуже приємно і читати Вашу повість про Волошку, і написати про неї кілька слів. Бажаю Вам здоров’я, натхнення й нових чудових книжок. Переказуйте найтепліші вітання Вашій родині і від мене, і від моїх Олександри та Сашка, і, ясна річ, від нашого “Пана Коцького”)) З пошаною — Леонід Ушкалов. 31 березня 2012, 13:25:52 Доброго дня, дорогий Дмитре Семеновичу! Дякую Вам за теплого листа, а ще більше за те, що прийшли на мою лекцію. Мені було надзвичайно приємно бачити Вас і хоч трохи з Вами погомоніти. Десь тиждень тому чи, може, вже й більше прочитав Вашу “Навистку”. Які чудесні у Вас мініатюри! Це та поезія, що лягає мені на душу. Чиста, як перший сніг. Я Вам казав, що колись — не знаю вже, з якого дива — і сам пробував писати такі маленькі образки. І обіцяв Вам показати, щоб не сказали, що збрехав))) Тож надсилаю дрібку. Як буде час, гляньте. Тільки не судіть дуже строго, бо який із мене поет! Так, баловство одне. Ваш — Л. У. Переказуйте найтепліші вітання усім Вашим хатянам. 8 квітня 2012 Дорогі Дмитре Семеновичу й Галино Миколаївно! Дякую Вам за добрі слова. Мені дуже приємно, що мої мініатюрки Вам заімпонували. Не знаю, чи дійдуть коли руки зібрати все те добро докупи. Принаймні зараз навряд чи – хочу ближчим часом таки дописати свою Шевченківську енциклопедію, ана черзі вже “стоїть” Драгоманов. Це – першокласний мислитель. Забутий, на жаль. Навіть ті, хто про нього сьогодні пише, здебільшого ходять довкруг, як кіт коло гарячого. У Драгоманова був колись задум написати історію української літератури. Він її так і не написав. І я хочу поміркувати про те, якою вона могла би бути. Але-то трохи перегодом. Бажаю Вам щастя й здоров’я. Ваш — Л. У. 26 жовтня 2013, 18:38:01 Доброго вечора, дорогий Дмитре Семеновичу! Будь ласка, перекажіть Галині Миколаївні, що я їй дуже вдячний за подаровану книжку Гамсуна й за добрі слова. Гамсуна я люблю з юності. Та й загалом, норвежці мені дуже-дуже симпатичні. З попереднім послом Норвегії в Україні Олавом Берстадом я був знайомий, а коли він повертався до себе на батьківщину, подарував йому на пам’ять про нашу Слобожанщину свого “академічного Сковороду”. І, звісно ж, я ніколи не забуваю, що коли наші “товаріщі” нищили голодом народ, Нансен і Квіслінг його рятували. Не забуваю про це хоч би тому, що — згідно з планами “товаріщєй” — мене не повинно було бути на світі, бо я з хазяйської родини, а не голоштанько. Моя рідня дивом вижила. Але-то сумні матерії... Припхав учора з видавництва верстку своєї Шевченківської енциклопедії — 600 сторінок великого формату. Сподіваюся, дружина вичитає текст уважненько. Куди ж тут дінешся, коли я присвятив цю книжку їй))) З пошаною, Л. У. 27 жовтня 2013, 17:39:07 Доброго вечора, дорогі Галино Миколаївно й Дмитре Семеновичу! Учора на сон грядущий прочитав добрий шмат “На зарослих стежках”. Розкішний текст! Якби я знав, що наша рідна Україна переходить уночі на зимовий час, то читав би ще яку годину. Але я того не знав, і припхався сьогодні на лекції (факультет заочного навчання працює навіть у святу неділеньку, аж курява встає) на годину раніше. Словом, на відміну від мене, диявол не спить))) Дуже шкода, що “Грані” зараз не на ходу. “Шевченківська енциклопедія”, про яку я вам писав, мала вийти якраз у “Гранях”. Але певності в цьому не було, тому я вирішив видавати її в харківському “Майдані”. Невеличкий наклад (для друзів і для бібліотек) я можу видати й за власні кошти — це не такі вже грубі гроші. Колись Олекса Горбач видав у Німеччині за свою професорську пенсію цілу бібліотеку українських книжок. Чого б і собі щось таке не втнути? У Києві майже не буваю. Щоправда, десь на початку грудня в Інституті філософії (на Трьохсвятительській) буде колоквіум, присвячений Сковороді. Філософи просять мене долучитися до розмови. Попередньо я дав згоду. Можливо, і справді приїду, як ніщо не завадить. Якщо я й справді буду їхати на той колоквіум, неодмінно дам вам знати — мені так само хотілося б вас побачити й погомоніти. 14 листопада 2013, 20:30:02 Доброго вечора, дорогий Дмитре Семеновичу! Сьогодні в Харкові був сірийсірий день: холодна мжичка, пронизливий вітер, мокрий сніг. То Ваша книжка, яку я одержав на пошті, здалась мені просто прибульцем з іншої планети — чудесної й неймовірно яскравої. Я Вам дуже вдячний і за подарунок, і за добрі слова. Правда, “першим читачем” Вашої книжки в нашій хаті я не буду, бо її вже читає моя Олександра. Вона — давня шанувальниця Вашого таланту. Коли наш Сашко пішов у дитячий садок, вона теж туди пішла — працювати, — щоб дитина була під наглядом. І там читала своїм вихованцям Ваші поезії. Дитячі книжки — це щось особливе, а надто коли вони написані тією мовою, що чув її з колиски. Позавчора був на “прямій лінії” у редакції “Вечірнього Харкова” — спілкувався з харків’янами на тему: якою буде українська мова в ХХІ столітті. Мені б хотілося, щоб вона була органічною і живою, такою, як у Вас. Завтра зранку — конференція, присвячена преподобному Несторові, увечері — лекції в університеті. Словом, життя буяє))) І ось що я помітив: коли ти весь час у русі — робота зупиняється, і навпаки. Так чи ні, а за останній тиждень не написав ані рядочка. Одне-єдине путнє, що вдалось зробити — сяк-так відкоригувати “Шевченківську енциклопедію”. Учора віддав видавцям. Нехай друкують. Іще раз — спасибі! Ваш, Л. У. Найтепліші вітання від мене й від дружини Вам і всім Вашим хатянам. 13 січня 2014, 18:30:14 Дорога Галино Миколаївно! Ми з Олександрою щиро дякуємо Вам за поезійну книжку (одержали її тільки сьогодні). А Ваша попередня книжка (переклад Гамсуна) прислужилась мені, коли пару тижнів тому писав рецензію на книжку Володимира Панченка “Сонячний годинник” — там є сюжет про “слід” Гамсуна в українській літературі. Рецензія з’явиться місяців через три в англійському перекладі, а Вам надсилаю оригінал — гляньте, як буде вільна хвилька. А я зараз сиджу сиднем у хаті, чекаю, коли видавець надрукує нарешті мою “Шевченківську енциклопедію”, а заразом пишу невеличку річ про Шевченка й Миколу Данилевського. Пробую зрозуміти, про що вони могли розмовляти на березі Каспійського моря. Колись Маланюк казав, мов, Шевченко цілих два місяці спілкувався з одним із найбільших історіософів світу та ще й був у захваті від нього. Сказав і поставив крапку. То я оце хочу пофантазувати на цю тему. Може, вийде щось путнє))) Іще раз — дякую. Л. У. Найтепліші вітання Дмитрові Семеновичу! 14 січня 2014, 17:20:27 Дорога Галино Миколаївно! Дозвольте подякувати Вам за чудесну поезію. Вона викликає в мене якийсь дивний сум за самим собою. Не знаю, чого воно так. Останнім часом ми з дружиною майже щодня, як стемніє, ходимо в одну яругу. Там крихітна річечка, острівець посередині. На ньому верба, а під нею живе наш знайомий щурик. Інколи прилітають іще й качки. То ми годуємо те хазяйство. Там гарно. Головне — щоб людей не було. Це я пробую описати своє враження від Ваших віршів. Словом, дякую! Л. У. 20 серпня 2014, 11:54:00 Доброго дня, дорогий Дмитре Семеновичу! Учора ввечері на прогулянці ми з Олександрою згадували про Вас. Учора в нас було дві прогулянки — ранкова й вечірня. Ранкова, “позапланова”))) — до пенсійного фонду (Олександра отримала своє пенсійне посвідчення), а вечірня — як завжди... Мені, ясна річ, надзвичайно приємно й цікаво читати Ваші міркування про енциклопедію... як Ви розумієте єство цього досить незвичного для мене тексту. От зараз, скажімо, пишу потроху звичайну академічну книжку про Галина Кирпа Дмитро Чередниченко

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин