Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Книжка в газеті · До 155-ліття Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка · с. 8сторінка оригіналу ↗

Слово, мова і майбутність

Слово Просвіти, №47–48 за 2023 рік

Євген ПАШКОВСЬКИЙ, письменник, лавреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Що обдарованіша особистість, то вищий рівень її енергетичного і духовного розвитку, тим яскравіша, тонша, переконливіша, благоємніша і багатогранніша її мова; тим сильніший її емоційний накал і вплив; тим сильніше її лазерний вогонь пропікає уже не сторінку – вічність; тим сильніша її Любов заряджає на добродіяння нові й нові покоління. Беземоційна мова – посутньо мертвомов’я, яким пишається, пишеться й мовиться більшість всього нині – ні на що не впливає, нічого не міняє, нікого не заряджає на Добро. Таким робом спиняється розвиток народу, суспільства, країни. І настає неуникна деградація, з таким ж неуникним вибракуванням Бога. Мова є носієм заряду, якщо він присутній у сильному і яскравому мовцеві. Прикладом того, як діє мова, є приклади великих промов минулого. З них виростали покоління, натхненні великою метою, і вона здійснювалася через них. З обезструмленням носіїв і самої мови зникли значні промови, зникла велика мета – і велике майбутнє зникло. Оскотинення в споживацтві – лише один із аспектів цього. Прикладом того, як діє мова на кожного, є приклади того, як діють окремі слова на кожного: слова образи і похвали, слова підтриму і лайки, звеличення і приниження, слова благословення й прокляття. Через привнесення негативної лексики чиниться енергетичне вбивство. Через усталення позитивної лексики і високого стилю чиниться енергетичне воскресіння народу. Весь потік брудослів’я, мертвослів’я, дурнослів’я спрямований на мету вбивства. На протилежну мету, ми бачимо, не спрямовується нічого. Мова у вищому значенні є акумулятом невловимого нині; є носієм цих регістрів, позитивних і негативних енергій, життя і смерті. Ті, хто запустив смерть, прекрасно розуміють це; повинні зрозуміти й ті, хто бажають народу життя. Стиль мови, краса мови – не просто вибір того чи іншого письменника, журналіста, мовця; це його привнесення в життя і смерть народу. Відтак, літературна, мовна майстерність мала б стати їх практикою, їх щоденням, якщо вони бажають добра народові. На жаль, ми бачимо протилежне. І можна скільки завгодно плескати про добре майбутнє – воно постає не з облещень, а з Любові Бога в людях; досягнутої, в тому числі, й через мову. Через мову, її заряд, твориться проекція майбутнього. В цілому воно створюється із великої, енергоємної Думки. Мова як мислезнак є носієм і проекцією майбутнього. Доброго при доброякісній мові, позитивного — при позитивній, негативного – при негативній і недоброякісній мові. Там, де мова не цінується, майбутнього нема. Мова є складовою Бога. Суто матеріальний народ не має жодної благої перспективи. Для глибшого розуміння Слова, його призначення, необхідно визнати, що існує земний і духовний тип. Їх різниця – в кількості життів, їх кармічного досвіду. Земний тип – 3-5 тис. років; духовний – десятки й сотні тис. років. Від кількості тілесного досвіду, від зжитих і незжитих чуттєвих насолод, залежить приземлення і відземлення кожної істоти. Любов у кожному спрямовує його до ницого або висі. В силу малоліття карми земний тип тяжіє до земного; весь світовий спрямунок тільки сприяє цьому. Йому вбивають: це модно, красиво, сучасно, зручно, атрибут свободи, тоді як насправді це погибельно-ницо, але ніхто про це не говорить йому. Правда у світі лжі є найбільша непристойність. Земне йому приносить задоволення, а духовне є чужим і незрозумілим. Так відбувається через над-розвиток земних зон мозку, відповідальних за виживання й чуттєві насолоди, і неактивованість духовних. Земний тип з тієї ж причини є матеріалістом, прагматиком, циніком, віддає перевагу земному, раціональному над духовним. Чим менше його сукупне життя, тим більше воно йому ніщо. Воно не зчитує і не копіює того, що закладено в духовній істоті – духолюдині в єстві людини – і в духовному досвідів цілому. Його приваблює те, що приносить насолоди плоті. Його радує те, що є частиною його самого: сім’я, родина, матеріальне добро їм-собі, все те, що складає себелюбов. Виживання-розмноження-нажива-насолоди на першому місці. Духовний тип, в силу того, що в ньому перегоріло земне, – воно не приносить йому радості, – земного не боготворить і не вважає його гідним уваги й захоплення. Його увага перемикається на більш вічнісні речі. Бог назвав їх скарбами небесними, правдою Неба, “найперше шукайте царства небесного і правди його, а все решта докладеться вам”1, але треба розуміти Ідеї вічності. Смисли вишнього. Любов земного і духовного типів є відповіддю на їх пріоритети. Відповідно, для першого мова буде ніщо, а для другого – значною і великою цінністю. Не важить, яка мова; має значення тяжіння до неземного. Це універсальний Закон для типів і їхніх схильностей. З точки зору першого – земного – типу мова є засобом спілкування, маркером ідентичності і одним із інструментів його усталеного життя. “Слова та й годі, більш нічого”. З точки зору другого – духовного – типу мова є чимось більшим від матресурсу. І тільки ті, хто глибоко перетворені в саму стихію мовлення, і є частиною його, ті через кого Слово протікає, як вода через заставки, ті, хто являють тисячі голосінь і спалахів її райдуги, тисячі ньюансацій неповторного, ті, через кого Дух у Слові переливає з надреальності в реальність творчу Енергію, ті розуміють неземне призначення і смислоємкість мови. Простіше кажучи, не мова є інструментом народу, а народ, його історичне буття, є інструментом мови. Оскільки наш світ є продовженням інформаційного, весь смисл його існування – в залишенні інформаційного сліду. У привнесенні чогось нового, благого прекрасного в досвід цивілізації і зміни себе ним. Життя в його історичному розкрилі є полотном для Слова і, в той же час, – реалізацією його. Поза Словом ніщо не існує. Ніщо не є в історичній перспективі. Для матеріалізму це абсурд, для земного типу – нісенітниця, для відземленого, духовного типу – неспростовна Істина. Бо так є у Бога. Що тоді важать всі хибноуявлення людей перед Ним? Це уявлення дикунів про розверстий зоренебом безкрайній космос. Все, що лишається від життя, від його огрому доль, надій, страждань, розпачу, смертей і новонароджень, все що залишається від обжитого простору, від східсонця до Заграви цивілізацій, відлито в Слові; все решта – прах. І нема нічого, окрім Бога й Слова, значимішого і вічнішого тут. Дух протікає через матерію, залишаючи по собі вічнослово. Письменництво є вербалізацією Святого Духа на Землі. Відтак, із зневагою першого, зневажається Дух Бога – чиниться Хула – з наслідками, про які Сам Бог попередив через Матвія 12.31, 32: всякий гріх і хула проститься, але не це. Із вбивством (зневагою) Слова вбивається Дух Бога на Землі. Особливо, якщо це Слово Бога. Вбивається Істина, вбивається Досвід і марнотніє життя мільярдів. Через нищення творчості, знищення письменників – їх знепотрібленням і відпиханням на узбіччя історії – знищується майбутнє народу. Це не просто втрата талантів, ненаписаних творів – це втрата акумуляції, яка мала постати із них. Втрата Живої творильності, – вона ж Отець, Ієгова, Сущий, – яка творить народ і творить майбутнє. Без неї ніби все є, але немає щастя, нема безкористя і дієздатності на засадах жертовного служіння немає. За гроші і вигоду не твориться велике, Боже. Нема Любові, з якої все постає. Нема віддачі, а є – тільки собі: глитаїзм, кар’єризм, принцип, закритої загребущої руки, тоді як велика Любов всю себе віддає. Жертвує, як і Бог, Життя, що протікає крізь неї. Вона відкриває дух; вона – відкрита рука, той правильний принцип Бога і Всесвіту, який прообразувався Жертовником у Храмі. Любов і є Життям у Чистому вигляді. Коли мозок мертвіє, оземлюючись, вона перестає поступати. Таїна в тому, що майбутнє твориться посередництвом Слова. Не буде його, високого, доброякісного Слова, і не буде народу, як і форм його існування. Те, що майбутнє твориться зі Слова, великої Думки, пророчої Мислі, у Бога описано так: “впочатку було Слово” і “Слово стало плоттю”2 – тобто воплотилось, реалізувалось. Бог діє через Слово. Бог, як це не дивно для земних, діє опосередністю Слова, його впливом на реальність. Без Слова, великої історієтворчої Думки, не реалізується, не постає, не втілюється нічого. Історія тільки з зовніпогляду є вислідом політекономіки, всього того, чого вчив великий марксизм. Без Слова-Мислі, без Заряду, без Слова як інформи не реалізується нічого. Позаяк нічого реалізувати. Нема того вищого, Божого, гідного, що належить втілювати. Не здійснюється Вища Воля й План. Такий існує стосовно кожної істоти, людини, країни, світу. Тим запускається антиплан: розруха, безлад, невіра, нігілізм, самознищення; пора безчасся, час невідання, що робити, як жити, час випадіння з Плану Бога. Мозок на низькій частоті не вловлює Світла Бога, Його Істини. Сам зморочнілий, мертвий, він вловлює ідеї Тьми. І ними живе. Це і є ті мертві, яких Бог обіцяв воскресити. Слово описує стан, а не фізреальність. Ніякого воскресіння кісток не буде: це хибна думка, виснувана із неправильного розуміння Слова. Друге Пришестя іде давно3, іде як Сигнал, як збільшення Світла у підготовлений мозок. Приземленням і так приземлених досягається відведення від Бога і їхня скоріша відправка у вічність, на переробку. Влада паразитів зацікавлена в безсловесному народі. Нездалому, через приземленість, формулювати велику мету, знаходити Призначення і творити майбутнє. Влада зацікавлена у відсутності серйозних, історіємислих письменників, в їх малозначущості й неактивності, у відсутності їхніх книг, Ідей, Заряду. Ось Доречно нагадати, що українська держава починалася з Товариства української мови. Вона, як пізніш уточнилося Богом, постала як плід мисленного творіння небагатьох, перейнятих станом мови, з їх бажання мати іншу, більш доброзичливу, більш дбайливу, більш доброчинну стосовно мови країну; країну як прихисток їхнього приниження, як одне добромовне середовище, як одну, сповнену приязні і відгукливості, родину; країну, де бна кожне слово в щокожному закладі, магазині, на вулиці тобі не ригали в вічі, “гаварі, скатіна, па-чєловєческі!”; країну, де б ти був вдома; країну як прихисток їхньої мови, наснаги, енергії, країну як дім незримого буття народу. Країну як рідна велика душа з розпростертими обіймами. Де ніколи не тісно; де хочеться жити, любити, творити Добро. Країну братерства, єднання, уже не стільки в мові – в Любові. Країну як одну невичерпну сонячну батарею Енергії Бога. Невипадково вважається, що мова є душа народу. Найтонший відбиток її енергетичного коливання. І якщо в кожної людини є Книга життя, – щось навподобі відеорегістратора, – то такою ж осяжною Книгою народу є його мова, література…

с. 10 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 8—9 Держава, її духовно-політична верства, повинна дбати про наповнення цим ресурсом, а не займатися суто земним забезпеченням. Без першого ніщо не в силі утримати структуру. Держава, яка не береже й не примножує спорідняючої частоти, – приреченець. Чиста фізика Бога, а ніяка не вигадка. Відсутність Любові в структурі апріорі смерть. Вона ніколи не вбереже себе від розмагнічення й розпаду. Той розпад, який на більшій частині Євразії триває вже понад тридцять років, має ту ж причину. Одержимі політикою і лжепророки нинішнього – політологи – можуть доказувати з піною тисячі глупот, зрінь поверхні, але ця неочевидність головна. Те, що єднає, змагнічує, утримує в єдності кожну структуру, далеке від політики й фізики, далеке від матеріальності – неоцінима, невидима, ледь відчутна субстанція, що утримувала Майдан і палахкотіла в ньому; та нерукотворність, та окриляюча Благота, яка і є Вогнем Предвічного, Вогнем Любові Бога. Те Єдине, що утримує Все, від галактик до скупчень живого на планеті, є ця субстанція, незрима, як і Бог. І там, де вона є в достатності, є життя структур і розвиток: вони наповнені Світлом. Без Манни небесності прихоті стають мором11. Де нема, там нема нічого. Нею і її наповненням визначається існування всього. Багатомовність є умовою розвитку інтелекту, а мономовність – умовою розвитку й існування держави. Питання мови не є питанням вподобань, як здається земному типові. Питання мови є питанням історичного існування держави. Це універсальний закон для всіх держав усіх часів. Питання не в нав’язуванні мови, як здається земному типові. Питання у поєднанні єдиномовців у правильний заряд, у єдинодушне суспільство. Роз’єднане такого не несе, розпадається й гине. Найперше це відбувається через релігійне роз’єднання, через різне розуміння Бога, через те, що Його розділили на різні конфесії, віросповіді, одна темніша іншої, тому й Пришестя Його не розпізнали, але також і через мовний розбрат, через умисну відмову від держаної єдиноволі в цьому питанні. Держава, це слід визнати як аксіому, є втіленням Закону. Якщо людина на державній службі порушує будь-який Закон, про мову чи корупцію, вона чинить антидержавний злочин, і будь-які посилання на своє хочу – глупство і тупість. Відметення самої природи Закону, отже й Держави. Тоді треба відмінити всі закони, включно з канібалізмом, і побачити, до чого це призведе вт. зв. державі. На жаль, таку лжедержаву вигідно будувати держпаразитам у владі. Держава правди, держава справедливості є Державою Закону у всіх питаннях. Якщо хоч один закон ніщо, всі інші закони також будуть ніщо і врешті в ніщо, в ходяче беззаконня, перетвориться все суспільство. Воно чхатиме на всі земні, а ще більше – на Божі Закони. Воно тільки й думатиме, як обмахлювати державу, присмоктатись до неї і на ній нажитись. Держава паразитів витіснить державу доброчинців і наслідки не загають ждати. Термітник догризатиме останнє волокно. Не буде мови – не буде держави; не буде єдиноцільності і заряду від правильно складених батарей. На це працює применшення мови і її творців. Держава, за відсутності єдиної державної мови, обов’язкової для більшості – тимчасовий нонсенс. Держава з матеріального погляду є певною територією. Держава з духовного зору є сукупністю заряду, присутнього в її людях. Сукупністю досвіду, зафіксованого в слові, спільністю всього, що їх єднає і надихає. Якщо їх не єднає духовне, їх ніколи не об’єднає матеріальне. Завдання Держави в цьому ключі: творити духовних істот, а не матеріальних. На їх дотриманні Закону, як Божого, так і світського, вона триває віки. На беззаконні свавільців згине в короткочассі. Їй не допоможе ніякий матеріальний і технічний розвиток. Це держава-приреченець з точки зору нехтування законності. Не важливо, який Закон найбільше порушується – не вкради, не блуди, не вбий12 – вона, ця законовбивча термітність, підгризає свій Дім. Бог, як це зрозуміло із Смислу Скрижаль в Ковчезі, що вели народ пустелею перетворення, є Законом, викарбуваним на них. Більше в Ковчезі не було нічого. Бог і Закон – Одне. Бог і є Законом. І чим більший переступ Законів, тим більша Кара. Ніякий законовбивчий народ не проіснує довго. Це народ-боговбивця, яким би праведним він собі не здавався. Через оземленість він ні в що не вірить, ні в що не ставить Закон – Божий і людський – і тільки й марить, як його обійти. В масштабах Бога атом Земля чи окрема територія виходить із-під впорядкування Його Закону. Єдиного для всього Всесвіту. Бог реагує на це так, як Надвселенська Істота на оскаженілий атом. Бог Ісус Христос не той паїнька, якого уявили на іконах. Не та всепрощення милість. Не тільки Любов, Любов, як це знає кожен, але й Гнів і Справедливість: обернена сторона поганьбленої Любові. Він має ті ж почуття, що й ми, але в безмежно більшій мірі. Не тільки Альфа, а й Омега, не тільки Початок, а й Кінець13. Всього нечестивства, беззаконня, несправедливості, богохульства, нечисті. Всього, що розтлило атом і вивело з рівноваги. І Самим Богом цей атом чи ця територія приводиться до суворої відповідності. Тому кожен Закон, і закон про мову зокрема, має бути в пошані й дотриманні. Суть не в мові, а в нормі, а також в досвіді, який вона зберігає на віки. Не стало безлічі держав, їхніх народів і віків, не стало й праху од них, а все, що залишилося від них – Слово про них. Дурень мріє увічнитись гранітною плитою на цвинтарі. Не стане його і не стане цвинтаря. Ще дурніший думає увічнитись грішми. Не стане його і його грошви, дурно копленого багатства. Слово, яке плекає і цінить народ, стає йому пам’ятником, доки світ стоїть. P. S. Скоро сорок років, як люди пізнього СССР плентають пустинею свого власного Ісходу. 40 років спокушення, 40! як повірили в ковбасний рай супермаркетів і виборів. Одна ідея змінялась іншою, одна брехня побивалась іншою, один облесник зміняв облесника іншого, хоч Бог і наказав боятись їх, тих, хто приходить під Іменем Його Мудрості14 – Христос означає Мудрість15 – одна брехлятина замінялась брехнею іншою, один лжемесія зміняв пустобреха іншого, тих, хто облестились ними, все меншало, меншало, пустеля встелялась кістьми! та в цілому ця прогулянка не претерпівала зміни. Вони, ті, хто повірили в краще земне майбутнє, ніяк не узрять його. Їх все менше і менше, в них все менше і менше надій на його досяжність. Їх діти уже ні в що не вірять – повна пустеля безідейності. Ні та, попередня, система, ні ця, нова, яку їм вибудували, не вивела їх до щастя. Простіше кажучи, ні матеріалістичний соціалізм, ні прикрашений капіталізм не виправдали надій і покладань на них, не принесли того, в що так вірилось у початку 90-х, 2000-х. У двадцятих уже ні в що не віриться. І навіть самі наївно-простодушні, яким підсунули віру в вибори, наїлись нею. Демократія як вигадка, щоб дурити американських темношкірих, прийшла в упадок. В те запустіння, яке вона сіяла і об яке розбилась. Володіючи безмежними фінансово-інформаційними ресурсами, ще запускає звичну мантру, “всі на вибори! завтра буде краще!”, але віруючих в неї все менше, і ця лжерелігія, дурилово, уже не гріє сто раз переобдурених нею. Опіум для народу вивітривсь, втратив алкалоїди. Як те, у що не вірять, вона не може проіснувати довго; утримати тих, хто стоїть за нею. Вони, прекрасно це розуміючи, запускають нове, але й в це16 мало вірять, і це не поможе: іде планетарний Ісход. Народ-пустеля ні в що не вірить, нікому не довіряє, не йме віри жодній системі, ідеї, партії, але так само жадає щастя. Сурогатом щастя, технологіями й інклюзивністю, намагаються підмінити його, заманюють в цифровий рай. Більшість кориться, але віри не йме. Віра – похідне великої Любові, якої немає в ньому. Бог проходить ним, як пустелею, і не знаходить нічого живого: Любові й Мудрості, яку посилав в мертву землю їх земного ума. Сама метафора Ісходу – Виходу – означає вихід із безвиході. Ідею виходу як таку. Бог як вихід із ситуації тому і назвав Себе Дверми17. Цей вихід не в нових виборах, старих обіцянках, не в порожнечі зужитих систем, ідеологій, мертвих догм, не в матеріальній площині. Вихід як спасительна Ідея, Істина, як Сам Спаситель, в смисловому розумінні метафори Ісходу. Вихід у Богові, у житті, як Він велить. Виходом є пріоритет Бога над земним і плотським: Перша Заповідь, “возлюби Бога, Я – Господь”18 – нема нічого, важливішого Нього. Вона ж означає принесення Користі Йому. Під пустелею розуміється сам народ. Його земний мозок, що не вловлює Бога і не сприймає Його зі слів: в ньому немає Його Любові й Мудрості. Сигналу Енергоінформації. Він не приймає Його. Бог не приходить в нього як Сигнал. Він, до того ж, не має достатніх знань для розуміння Його мови прообразів і процесу преображення в цілому. Він вірить, що достатньо однієї віри в Бога. В ньому нема віри Мудрості, віри вищих знань, як досягти дійсної Любові. “Я – Господь, Бог Всемогутній, що вивів тебе із землі Єгипетської, із дому рабства”19 – земля Єгипетська і є земний мозок. Який нічого не знає, нічого Божого не вміщає, не приймає і не сприймає. Ця частина мозку розрахована на суто земне: виживання, розмноження, зовнішнє сприйняття і примітивні висновки. На примітивні судження з природнього досвіду; як правило, хибні. На більше він не розрахований в силу малопотужності. Земний тип і його ум існують на дуже слабкій Енергії, близькій нуля. Це мозокдебіл, земля примітивних знань, земних суджень і напівтваринних схильностей. Не знаючи Істини з більшості питань, він бачиться собі самим розумним. Звідти його тяга до тупих суперечок. Доказувань себе. І навпаки: чим більше людина знає Істинного від Бога, тим більше вона розуміє, як мало вона знає. Їй вадять прахознання і примітивні судження з питань праху. Знання Бога, майже завжди, розходяться з уявленнями, судженнями, знаннями світу. Земний мозок – ніщо проти Божого відання і Його Суджень. Того, як він зважує і оцінює все; того, як Він править світом. Земний розум – це блудоум, в стратегії і небесності, що й прообразувалось його блудінням в пустелі. Та Бог веде його через його опустошення в землю обітну – в оживленість Божого ума, в його несподіваний рай. Та земля – він самий, але невдовзі, в майбутньому, коли узгодить себе із Скрижалями в Ковчезі. Земні знання мають відмерти, щоб прийнялись Істини, інакше земний ум їх відторгне. Земні хибності мають знецінитись, щезнути, опустошіти – пустиня означала опустошення – перед тим, як приймуться небесні. Замаячить земля обітна… Та земля з молоком Добра – молоко означає природнє Добро, незначну Енергію – з великою кількістю його – з молочними ріками – з медом небесних Істин про небесну Любов: як досягти її. З гігантським Виноградом Нової Церкви, в якій Сам Бог буде Виноградарем20, Садівником21 – роститиме, плекатиме кожну ягоду й гроно її відгалуження. Істин Муд-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин