Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Батьки “Просвіти” “Більше працював, ніж жив”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

У вінок слави й пам’яті 9 грудня 2023 року Борису Грінченку – 160!

Слово Просвіти, №47–48 за 2023 рік

Борис Грінченко (Львів) Послужний список навіки 47-річного Бориса Грінченка вимагає документальної деталізації, наукового поглиблення і постійної неспинної популяризації через шкільні та вузівські вечори, наукові конференції, через газети і журнали, через видання альманахів і антологій. Цій меті і підпорядкована наша публікація відгуків його сучасників. У згаданій постанові Верховної Ради є пункт, що зобов’язує державні інституції видати багатотомне зібрання його спадщини. Кількість томів не зазначалася, бо на 2012 рік ще ніхто не уявляв, скільки томів може скласти його наукова, художня, перекладна, журналістсько-видавнича і публіцистична спадщина. Через 10 років після вікопомної постанови ВР маємо поінформувати всю українську спільноту, що перші 16 книг його наукових праць і книгу епістолярію на 2023 рік видано і складено проспект повного зібрання творів у 52 томах. Громадськість має знати, що реабілітаційний процес від початку “хрущовської відлиги” почався саме з Бориса Грінченка. У 1961 році М. Т. Рильський і О. І. Білецький домоглися в ЦК КПУ видати двотомник художніх творів. У “Радянському літературознавстві” в 1961 р. О. І. Білецький опублікував статтю “Борис Грінченко”, але невдовзі помер і справу видання завершував М. Т. Рильський. Практично здійснити проект двох академіків випало професору І. І. Пільгуку і аспіранту В. В. Яременку. Ювілейний вечір Бориса Грінченка відбувся 3 грудня 1963 р. Вів його М. Т. Рильський. Хтось із залу подав йому записку: “Максиме Тадейовичу! Грінченко – це що, серйозно? І чи надовго?” Рильський прочитав і відповів: “Серйозно і назавжди!” Але якоюсь мірою запитувач був правий: влітку 1964 року М. Т. Рильський помер, а т. зв. “хрущовська відлига” закінчилась у Москві переворотом і уже в 1965 р. почались брежнєвсько-сусловські репресії. Ставлення до постаті Б. Грінченка знову ставало негативним, і наступні 25 років про Грінченка практично не згадувалося. Після 125-річного ювілею, в часи горбачовської перебудови і “гласності”, про Грінченка знову заговорили на повний голос. У 1963 р. записи ювілейного вечора вилучив представник КДБ, а В. П. Олійнику сказав, щоб цікавим говорив, що запис “розмагнітився”. Запис не зберігся. Підготовлений В. В. Яременком двотомник у 1990 р. було перевидано за сприяння А. Г. Погрібного. Також видано у “Шкільній бібліотеці” “До тих, що зостануться” і “Зернятка”. У незалежній Україні постав муніципальний Київський університет імені Бориса Грінченка, а при ньому – науководослідна лабораторія грінченкознавства, якою тривалий час керувала А. І. Мовчун, її заходами при університеті створено Музей Бориса Грінченка, проходили щорічні всеукраїнські грінченківські наукові конференції, видавалися наукові збірники, формувалися кадри співробітників лабораторії. Із січня 2013 року по 1 вересня 2022 р. на запрошення ректора В. О. Огнев’юка і В. В. Яременко став працювати в лабораторії провідним науковим співробітником із завданням видати багатотомне зібрання наукової і епістолярної спадщини Б. Д. Грінченка. Завершилось видання томом “Публіцистичної спадщини” у двох книгах. Це чи не найцінніший том із доробку Б. Грінченка. У результаті зібраних архівних матеріалів відновлено справжній образ Б. Грінченка як академіка (дійсний член НТШ із 1893 р.), творця паспорта нації за виданими ним етнографічними матеріалами і автора конституції української мови, якою став його 4-томний “Словарь української мови”. Б. Грінченко відкинув такі офіційні назви України, як Малоросія або російська Україна, і замінив їх назвою Наддніпрянська Україна. З його подачі українських патріотів стали називати з 1892 року “свідомими українцями” або “українцями-націоналами”. Уся його творчість і громадська діяльність повита ідеєю розвитку України як соборної, незалежної і самостійної держави. Таким і маємо утверджувати його образ національного діяча, рівного якому наприкінці ХІХ ст. і в перше десятиліття ХХ віку на Наддніпрянській Україні не було. Іван Франко. Лист до Б. Грінченка з нагоди ювілею Високошановний Ювіляте! В радісну для Вас хвилю ювілею 25-тих роковин Вашої славної літературної праці прийміть і від мене слова щирого признання та сердечні бажання Вам здоров’я, сили і якнайкращих успіхів на будуще. Слідячи від перших Ваших виступів на літературне поле в “Світі” 1881 р. за Вашою діяльністю, я мусив дивуватися Вашій енергії, витривалості в праці і широкому обсягові Ваших літературних і суспільних інтересів. Смілість, із якою Ви виступали не раз у справах, про які ніхто інший не важився заговорити, вказувала в Вас чоловіка, в якому, крім літературного талану, був також публічний діяч. Розширенє ж Вашої діяльності на поле наукове, на поле фольклору, літературної критики та язикознавства збуджувало мою найповнішу симпатію до Вас. Прийміте ж, Високоповажний Товаришу, отсей мій привіт на нинішнє Ваше свято, і нехай Ваша дальша діяльність справдить усі найкращі надії, які покладає на Вас уся Україна. Др. Іван Франко (1906) Після похорону Дзвеніли дзвони і гули, Як ми труну твою несли, Дзвеніли і гули… А ми, нікчемнії раби, Що кликав ти до боротьби, А ми – лишень раби! Ми чистих слів не пролили, Спокійно за труною йшли, Ми сліз не пролили. Казали ми про гіркий жаль, Що огорнула нас печаль, Казали лиш про жаль! *** Ганьба… Ганьба і сором нам, Отчизни славної синам, Ганьба і сором нам! *** Та ні – побачив сльози я… Не згине слава ще твоя – Побачив сльози я. Не даром ти весь вік страждав: Я бачив – сум в очах палав, Не даром ти страждав. І от тобі сплете вінок Країна бідна з сліз-квіток, Тобі сплете вінок… Дзвеніли дзвони і гули, Як ми труну твою несли, Дзвеніли і гули… Максим Рильський (зб. “На білих островах”, 1910) Мова Треба доглядати наш сад. Вольтер Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово – це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад. Максим Рильський (1956) На вічну пам’ять Б. Д. Грінченкові Учителю щирий! Останній твій подих Змішався з повітрям рожевим І, в небі спинившись, виблискує в водах В далекім краю полудневім. Італії небо і небо Вкраїни Красою і фарбами схожі, Як дві дивовижні чудові картини, Як вищії з’явища божі. Та тільки там сяють обличчя веселі, Там вільная праця повсюди, А в нас на Вкраїні “обшарпані села І голі, обшарпані люди”. Так доля розводить під небом широким – Людей по тернистих дорогах… І ти це углядів – і з духом високим Учителем став для убогих. Вітри-урагани буяли по волі, Схилялися люди нещасні; Всі ж їхні страждання і муки, і болі Приймав ти до серця, мов власні. І серце не знесло великої муки І линуло в край полудневий, Неначе бажало з стражданням розлуки І втіхи в чужині рожевій. Та небо Італії й небо Вкраїни Красою і фарбами схожі, Як дві дивовижні чудові картини, Найкращії з’явища божі… А серце боліло, а серце вмирало, Розбите стражданням, журбою, нудьгою. І в мент передсмертний воно не зазнало Од ран всенародних забуття, спокою! Спочинь же в могилі, учителю щирий! Хай вітер до тебе доносить, – Як вічную пам’ять будителю віри Вкраїна крізь сльози голосить. Грицько Чупринка (1910) Б. Грінченкові Із хмари білої чайок, Що понад озером шуміли, Одна упала на ставок, І смерть, як крук, її вхопила… І плач понісся навкруги… Страшні ридання над труною… І вкрили чайки береги, Прибиті втратою тяжкою, А в мент умерлої надії Родились в гніздах молодії. Весела, вільна і ясна Сміялась хвиля і котилась, Та скеля дужа і міцна, – І об граніт вона розбилась. І схвилювалось в нетрях море, І загуділи голоси: Ми не угледимо простори, Ми не побачимо краси… В розпуці море в груди било І в хвилях сяло і кипіло, [І в муках море хвиль ридало, Нова труна… нова могила]. Олександр Олесь (1910) Б. Грінченко в Оспедалетті Там, на півдні, коло моря, Він знеможений лежить, Ніби чаша, повна горя, На жертовнику стоїть… Мовби чарами повитий, До безсмертної мети Йшов він, впертий, працьовитий. Падав… знов вставав іти. Всі свої найкращі сили, Гарт душі, усе, що мав, З ранніх літ і до могили Він на працю віддавав. І тепер – кінець… могила… “Рідний краю… відгукнись!..” Тиша. Ніч той край укрила!.. Він згада тебе колись. Микола Чернявський (1910) Кедр Ливана, який виріс на Вкраїні На вершині Ливана стоїть кедр. Міцно він ухопився корінням за скелю й стоїть незрушно, непохитно. Налітають з холодної кам’яної пустині ревучі вітри. Шарпають його, намагаються скинути з вершини… Стоїть він, як вартовий, на сторожі суворого кам’яного Ливана. Далеко йому видно, і здалека летять до його вісті. Нерадісні здебільшого й невтішні вісті. Гарно живеться на світі тільки траві та мохам несвідомим. Їм ніхто не шкодить, їх ніщо не турбує. Двічі на рік вони вмирають ізнов оживають. Нема в їх минулого, немає й будучини. Немає в їх пам’яти. А кедрам... а кедрам, там на вершині – їм далеко видно й тяжко живеться!.. Але не проміняє кедр нагірний своєї долі на долю трави лугової. Не зійде з своєї кам’яної вершини в тиху долину. Стоятиме там, поки віку його, поки снаги вистачить. Могутній, гордий кедр, окраса рідного Ливана й вірний вартовий його. …Він свідомо обмежив себе. Одкинув власні інтереси й святинею для себе поставив народ – український народ, а призначенням своїм – послуги цьому народові. Усі думи і мрії – рідному народові. Все життя – для рідного народа. І в залежності від цього – вся філософія й мораль... І так – повинність, ось той владар, якому Грінченко посвятив життя своє. Свідомо зрікся від принад і насолод яснобарвного життя й присвятив себе єдиній меті – послугам рідному народові. Більше працював, ніж жив. Він високо ставив гігієну праці, беріг час. Але не беріг своїх сил. Другого такого робітника мені не доводилось бачити... …Для українського письменника типу Куліша – Грінченка одного звичайного людського віку мало, щоб виконати всю працю, котра сама кричить, щоб хтось зробив її. Великою любов’ю любив Грінченко Україну. Всі його думки і всі його заходи купчились коло неї. І на кожну дрібницю, що так чи інакше торкалась до України, він звертав свою увагу... Я б хотів, щоб, коли Україна буде ставити пам’ятника Грінченкові, на одному з барельєфів того пам’ятника було відображено як символ духу Грінченкового – такого кедра. На вершині гори, проти бур і вітрів... Напруженого, але дужого й непереможного... Микола Чернявський (уривок зі спогадів) У 2012 році Верховна Рада прийняла постанову про відзначення 150- річчя від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910) – і цим актом фактично визнала його роль і значення в національно-визвольній боротьбі українського народу і українському державо-і націєтворенні, в національному відродженні, розвитку науки, культури і духовності.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин