Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Святині “Головне нині – не зневіритися, не розчаруватися”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Батурин: біль і пам’ять Минуло 315 років від часу знищення московитами гетьманської столиці

Слово Просвіти, №47–48 за 2023 рік

Олександр БАЛАБКО, письменник, журналіст Фото автора Батурин... Я люблю це місто. Впродовж уже кількох десятиліть щороку відвідую, бо неподалік – батьківщина моєї дружини Люби, та й сам я родом із Чернігівщини. Гетьманський Батурин нагадує мій рідний князівський Новгород-Сіверський, лише там кручі вищі й пам’яток минувшини більше. За ці роки Батурин перетворився з провінційного селища зі скромним музеєм, зачиненим храмом і занедбаним палацом, до спершу зібрань патріотично налаштованої молоді під синьо-жовтим прапором, що викликало острах і жах у забамбулених громадян, – на національний історико-культурний заповідник. Спостерігав за всіма етапами його творення від початку 2000-х років. І досі перед очима – розкопаний рів на місці колишньої цитаделі і ряд обвуглених паль, свідків того, що сталося 13 листопада 1708 року... І ось відтоді минуло 315 літ. 13 листопада 2023-го видалося похмурим і прохолодним. Але наш гурт активу парафіян бахмацького Спасо-Успенського храму на чолі з протоієреєм Володимиром Павлиною завчасно прибув до сусіднього Батурина. Адже сьогодні, можна сказати, історична подія – предстоятель ПЦУ, митрополит Київський і всієї України Епіфаній з численним почтом священників із Києва та Чернігівщини вперше відвідує у цьому статусі гетьманську столицю. Заупокійна літія по вбитих і закатованих мешканцях Батурина почалася на території цитаделі біля пам’ятного хреста з розп’яттям: звідси, з кручі видно сині вигини Сейму, який, за описом свідків, 315 років тому був червоним від крові. Після панахиди сонце прорвало хмари, осяяло хрест, споруди в цитаделі, сеймівські луки, і блаженнійший Епіфаній звернувся до присутніх із проповіддю. Він сказав, що уже не одне століття ворог в українців один і той самий – росія. Бо без України вона не може бути імперією, якою марить не одне покоління рашистів. Речник Генерального штабу ЗСУ Андрій Ковальов зауважив, що іноді серед воїнів на передовій чує одне запитання: чому стало можливим 24 лютого 2022 року? Тож треба нагадувати і тепер про те, що відбулося в гетьманській столиці. Називаємо це батуринською трагедією, а насправді – це батуринська різня, така ж, як у Бучі, Гостомелі та інших українських містах 2022 року. Розмовляючи з батуринцями, Андрій чув, що багато зних років 40 тому і не знали, що цей край пов’язаний з гетьманом Іваном Мазепою. Що на Гончарівці, де тепер нічого немає, лише поле та хрест у пам’ять про убієнних, за гетьмана був український Версаль – з палацами, водограями, скульптурами. Що Батурин був центром політичного життя Гетьманщини: тут розташовувалися Генеральна військова канцелярія, Генеральний Суд Лівобережної України, це було місто спрямованої на Європу політичної, військової та культурної еліти. Бо радянською владою було заборонено навіть знати про це, а ім’я гетьмана Мазепи – поганьблено тавром зрадника і піддане анатемі. Зате поплічник петра І князь меншиков іменувався героєм, який знищив “зрадницьке гніздо”. А серед убитих 14 тисяч батуринців, лише менше половини – військові, решта ж – діти, літні люди, жінки, навіть породіллі. Докази цьому – у Музеї археології, що розмістився у будинку церковнопарафіяльної школи. Не пошкодували ті “істинні православні” ні храмів, ні церков, ні цвинтарів. У кожного з присутніх свій Батурин... У першого заступника голови Чернігівської обласної військової адміністрації Костянтина Мегема він пов’язаний з участю в розкопках у студентські часи. А у народного артиста України, лавреата Національної премії імені Тараса Шевченка, воїна ЗСУ Тараса Компаніченка – з пам’яттю роду і з тим, що далекого 1998 року, коли Батурин лише почав відроджуватися і навіть не мав статусу міста, він створив “Батуринську колискову”, яку співав своїм дітям. І цього дня Тарас під бандуру заспівав її, багатьма вперше почуту... Її актуальність вражає: Люлі, люлі, синку, виростай в забаву, Козачеству на славу, воріженькам в розправу, Люлі-люлі, синку, а-а, а-а... Сейм свою холодну хвилю б’є у береги, Обступили наш Батурин кляті вороги. Та тверда у нас залога й козаки, як стрій І надія в нас на Бога й в Діві Пресвятій. Але рано – нагла зрада із пекельних врат! Пси скажені увірвались в Божий вертоград. Плюндрували, мордували, кров живих пили, Звіру й птиці на поталу мертвих оддали... Бог з тобою, спи дитинко, тихо засинай. І розкрали, і розтлили наш убогий рай. Притчею в язицех стали мив краях чужих І старцями голосили на річках своїх. Спи ж моя мала пташинко, в пору виростай, Правди Божої Вітчизни ворогу не дай. І поки бенкет свій правлять нелюди й людці, Станеш лицарем на варті і з мечем в руці... Рашистські нелюди й людці правлять свій бенкет і тепер щодня. Та отримують гідну відсіч. Головне нині – не зневіритися, не розчаруватися, а ще – не звикнути до того, що десь там іде війна, а моя хатка – скраю... Тож не забудемо, не пробачимо ні Батурин, ні Бучу, Гостомель, Чернігів, Маріуполь, Ахтирку!.. Помстимося у борні на фронтах, в інформаційній, релігійній і мистецький сферах! Слава Україні, вічна пам’ять героям усіх поколінь, які полягли за неї...

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин