Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
сб уіндь Ж и
обр іа «ЦІ ПО бі
БР
давній «Краткой литературной знциклопедии», довіднику «Письменники радянської України», виданому
Старицький, як відомо, У
Слово ПРОБВІТИ
но п - и о | ча
о б Р - і ач чно чок Ро З
ЗХ
о
нм
пн А
Лю | б
п Лю у м
й -т "ьо
іч ну й оо
і чую я
па чно
С и у
М нати
Р чу че - з ч
«Зб ща
у тн Ро и ль - т Ю в
от
шо Моно й ин що
іш аа но, - - ш -об-бо о оо ою чи воль п р і в'шозойош
Ли і Р Ро
щами та болями, горінням.
Однак, на жаль, стався розрив між Старицьким | Кропивницьким. Колектив корифеїв розпався, Старицький зазнав матеріального краху. Ї Людмила уже в восьмому класі гімназії змушена була заробляти собі на хліб -- давати приватні уроки. Сталося це 1885 Приблизно на цей час припадає ії знайомство з Ларисою Косач, яке перейшло у велику дружбу. Саме з нею та її старшим братом Михайлом Косачем (літературний псевдонім -- Михайло Обачний), Володимиром Самійленком, Євгеном Тимченком, Олександрою Судовщиковою (літературний псевдонім -- Грицько
винським, Черняхівським
Стешенком, Олександром (своїм майбутнім чоловіком) Людмила Старицька складає «Плеяду», гурток передової молоді. Програма товариства відома з листа Лесі Українки до свого брата Михайла. У цьому ж листі подано список світових авторів, яких мали перекласти українською мовою члени гуртка.
Людмила перекладає з Гейне, Лермонтова, співпрацює в галицьких часописах «Зоря» та «Дзвінок». Га межі століть починається її активне творче життя. Вона пробує себе в різних літературних жанрах: від невеличких віршів до романів. Та романи, хоч досі це | є маловідомим фактом, писала вона не сама, а у співавторстві з батьком. Залишилися чернетки романів «Перед бурею», «Останні орли», «Молодість Мазепи», «Розбійник Кармелюк», «Руїни», де частину сторінок
дає з інших мов на українську -- драматургію, прозу, поезію, історичні романи батька. Особливо ж відзначаються її переклади лібрето опер «Чіо-Чіо-сань Пуччіні та «Аїди» і «Ріголетто» Верді, які Київська державна опера використала для постановок на своїй сцені.
Кінець 20-х рр. ознаменувався зміцненням культу особи Сталіна. Починаються політичні судові процеси-розправи над «ворогами народу». До справи «процесу СВУ» притягаються сорок п'ять осіб творчої інтелігенції та науковців. Середних -- Людмила Старицька-Черняхівська та Ії ЧОЛОВІК, Олександр Григорович Черняхівський. В чому їх тільки не звинувачували: в підривній роботі, шпигунстві, звязках із закордонними ворогами, в тому, що вони хочуть розділити всі землі між українцями, причому щоб кожному дісталося не менше 50 десятин. Але ж на всіх не вистачить! Підійметься збройне повстання проти тих, хто це задумав.
- Що ж тоді треба 6 було робити? - запитав на суді обвинувач у Старицької-Черняхівської.
- Заарештувати сорок п'ять чоловік і припинити справу, -- Із неприхованою іронією відповіла вона.
Гучний процес. Вражаючий вирок: п'ять років ув'язнення з ліквідацією громадянських прав після відбуття основного покарання строком на три роки. Не просила вона Змінити кару та зменшити строк, просила тільки зняти зневагу з Ії їмені, що виникла у зв'язку з цим процесом.
Невідомо чому невдовзі звільнили Старицьку- Черняхівську та її чоловіка.
Після цього Людмила Старицька-Черняхівська ВІДХОДИТЬ від активної драматургічної творчості, здебільшого перейшовши на інші ділянки літературної
Людмила старицька-Черняхівська --
. Сьогодні ми вже звикли до того, що з небуття повер-
таються імена талановитих українських письменників, науковців, художників, акторів, учених, про яких раніше нічого не чули. Це ті люди, про яких радянська влада забороняла згадувати майже століття; вони вірно служили своїй Батьківщині, яку хотіли бачити вільною та незалежною.
Однією з таких постатей є обдарована дочка талановитого батька -- Людмила Старицька-Черняхівська, яка
увійшла в українську літературу як поетеса і перекладачка, історична белетристка і громадська діячка, критик,
мемуаристка їі драматург. Та її імені немає не тільки в ай у
наприкінці 80-х рр. Є надія, що з'явиться воно нарешті в «Літературній енциклопедії», яка друкується нині.
Тож невже людина, яка залишила по собі такий вагомий слід, може бути забутоюї! Ми повертаємо з небуття ім'я Л. Старицької-Черняхівської повільно | начебто знехотя. Першу несміливу спробу зняти з її імені табу зробив журнал «Дніпро» у 1965 р., опублікувавши її спогади про Івана Франка. Проте не було дано чіткого пояснення тогочасному читачеві, який просто не знав цілої плеяди
ДІЯЧІВ вітчизняної культури, занесених до чорного списку
«небезпечних для народу». Людмила Старицька- Черняхівська - дочка Михайла Старицького, письменниця. | знову темрява. Майже на двадцять пять років: до серпня 1989 р., коли було знято вирок з міфічної справи Спілки Визволення України.
На формування світогляду Людмили Старицької, а отже, й на долю дівчини вирішальний вплив мало родинне оточення і мистецька атмосфера в сім'ї. Постійними
друзями батьків були такі ВІДО мі діячі київської «Громади»
: української культури, як Михайло Драгоманов, Тадей Рильський, Павло Чубинський, Володимир Антонович, Микола Лисенко, її дядько по матері.
В той час Київ був зрусифікованим містом. Тому рідної
мови дівчину навчали батько й мати. А під наглядом Миколи Віталійовича «українські
ДИКТОВКи» з повістей Нечуя-Левицького | навчалася гри на
фортепіано. Під впливом батька-драматурга лишньої театральної атмосфери писала свої перші дитячі п'єски про казкових королів, злих чаклунок | духів. А на домашній сцені разом із сестрами виставляла
їх.
Великий вплив на формування особистості Людмили Старицької мали також знайомство і співпраця батька з Марком Кропивницьким, Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Панасом Саксаганським. М. 1883 р. очолив українську
театральну трупу, взявши усі організаційні клопоти | фінансові витрати на себе. Саме тому мало не щодня
написано рукою доньки. Юрій Липа з деякою іронією прокоментував це співавторство: «...писали Старицькі свій роман з часів Хмельниччини «Перед бурею».
-- Ти, доню, казав Старицький до своєї доньки, -- пиши сьогодні любовну сцену та кінчай швидше; бо я вже маю дуже добру баталію до описання». Проте як би там не було, майже одночасно газета «Московский листок» почала друкувати російською мовою першу частину трилогії «Богдан Хмельницький» під іменем батька, а львівський часопис «Правда», публікуючи те ж саме українською, називає автором Людмилу Старицьку. Про співавторство можна було б сперечатися, якби не спогади самої Людмили Михайлівни і не те, що у своїм заповіті М.П. Старицький теж засвідчив це.
Людмила Старицька-Черняхівська бере активну участь у громадському житті, її захоплює ідея створення Бюро об'єднання всіх українських літераторів -- наддніпрянських і галицьких; вона стає активним членом новоутвореного Літературно-артистичного товариства в Києві, яке влаштовувало літературно-музичні вечірки, вшановувало пам'ять видатних поетів, популяризувало творчість сучасників. У мемуарах Людмила Михайлівна згадує вечори пам'яті Шевченка, Міцкевича, Пушкіна, Некрасова, Надсона, Котляревського, Пантелеймона Куліша.
Поле діяльності Л. Старицької-Черняхівської дуже широке. Вона співпрацює в газеті «Рада», пише дуже популярну працю «Двадцять п'ять років українського театру» (1907), бере участь у роботі Наукового товариства імені Шевченка, в організації Київського українського клубу, раду якого очолив Микола Лисенко.
Лютнева революція. Обох сестер - Марію і Людмилу -- обирають до театральної ради. Потім -- громадянська війна. Людмила Старицька-Черняхівська сприяє закладанню нових театрів, які тут-таки й розпадаються, бо без Кінця змінюється влада. Вона займається питаннями культури при Центральній Раді і від її імені вітає гетьмана Скоропадського, але вітає його саме як гетьмана України ВІЛЬНОЇ і незалежної, хоч і не визнає його як особу - прямого нащадка того Скоропадського, який зрадив Україну. Падає старе, постає нове, яке теж падає, щоб поступитися місцем іншому. Старицька очолює новий Український клуб, який пропагує національну культуру.
По встановленні радянської влади Людмила Михайлівна працює в кооперативній спілці споживчих товариств «Дніпросоюз», де завідує драматичною секцією «Дніпросоюз» гуртував навколо себе розпорошені війною мистецькі сили, видавав збірки їх творів, підтримував матеріально. Тому не дивно, що в такій немистецькій спілці працювали поруч із нею Кирило Стеценко і Павло Тичина.
У 20--30-х роках Людмила Старицька-Черняхівська пише повісті, п'єси, спогади про батька, багато перекла-
Ж же
И залізної волі»
праці, перекладає, пише спогади. Під численними псевдонімами з'являються Її літературно-критичні та публіцистичні статті. Політичні обставини змусили письменницю повернутися до поширеного в дореволюційні часи авторського засобу -- підпису псевдонімом. Вона залишила ті ж, якими підписувалась колись. До речі, відомо їх цілих тринадцять: Л. Петренко; Л. М.; Л.С.; Л. сво ЛЬ ЗО (вар ьо ев ЛУ д-р Г. Гордон; Маленька Мушка; Старенька Муха; Тінь минулого; проф. М. Чубинський. А іноді підписувалась іменем своєї молодшої сестри Оксани Стешенко. Але в січні нове горе спіткає її. Заарештовано єдину доньку Вероніку Черняхівську-Ганжу, перекладачку з багатьох мов і поетесу.
Хмари продовжують згущатися над головою Л. Старицької-Черняхівської, 20 липня 194 р. у не: зроблено обшук і сімдесятитрьохрічну господиню дому заарештовано. Закількаднів разом із молодшою сестрою Людмилу Старицьку-Черняхівську вивезено вантажівкою до Харкова, а звідти до Валуйок, далі вантажним поїздом до Акмолинська.
Не витримало серце. Дорогою Людмила Михайлівна померла. Могили, до якої можна покласти квіти, немає -- конвоїри просто викинули тіло з вагона.
Творчість Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської досі глибоко не вивчена, її новаторська роль взагалі невідома І зовсім не висвітлена в театрознавчій літературі. Її творчості не присвячено жодної монографії ні в нашій країні, ні в українській діаспорі. А в періодичній пресі (я маю на увазі сучасну) статей, присвячених творчості Старицької-Черняхівської, налічується меньше десяти. Хоча треба віддати належне Л. Барабану, стаття якого в журналі «Слово і час» була першою спробою узагальнити драматургічну спадщину письменниці, і В. Зарубі, який першим систематизував відомості про життя і діяльність Старицької-Черняхівської. В журналах, які вийшли друком до 1930 р., часто згадуються її твори, але без детального аналізу. Просто характеристика У КІЛЬКОХ словах.
ім'я Л. Старицької-Черняхівської було чи зовсім викісторії літератури й театру, чи згадувалося в Мімнмі коли рідній культурі повертають імена самобутніх ДІЯЧІВ настав час підійти впритул до вивчення її творчої спадщини: п'єс, повістей, віршів, статей, мемуарів, зробити доступною ії спадщину для широкого загалу боргу перед тими, хто відстоював Українську державу,
реслено з контексті 3: сповами «бСОуржуазний націоналізм».
адже ми в
І| культуру, мистецт ВО, науку Що той важким страшним час Тож вшануммо цих пюдем та |ХнНю працю, бо ТІЛЬКИ ТОДІ слава нашої культури засяє повною красою
| СОКОЛОБСЬКА
студемтка І/мституту мурмалістики
з»
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
