Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
ово ПРОСВІТИ
ж т
ВєРФІЯС Ж
же
ни
--
ПЕРО Р р
- щи й п б б ні ЕРА ЕНН м нанвеньнсхя
ціа. -- о шао- 0-2 зицій 0 - Р - РИ -олиравиог й ри Ра З і ч рю я й й і чі б - - ен: НО Р нь - 7 ти лик и - - -го 0 нє і |" з Є о - дачі "ро - , 4 й зо ТЛ - ген є - ря АР Р ас ее ; - а є --т - жо" о анкер нач - ь те - (25 Ладу т ож - ні б тель, ч-- - і-й анцінін МР -'ь М озттаєії - -- З -. ч- «чі М підго о РАНО - 73 жо ба тк ДО -'чва ту тю кі -- - Фо -. н ж Ло - ць. - і ко моемванотм ці ЗИ я ри 2 - ьь З р з - - -- - РУЗавниннИ . -- зн - : -еіж в чьто диманнії В же зйібмак сь ь рони . і ї - - РА Ч- » чо з "А - р ч - ою вань Р - Ж . ти "» ЧР РР п 7
Були в людства золоті часи, осяяні немеркнучим небесним світлом Іі гармонією єднання з природою, коли все живе співало..
| рай, усіма омріяний, був не деїнде, а, кажуть, у нас-таки на землі. И не така вже, думається, велика Ода в тому, що першопредки наші спожили екзотично-привабливий для них заборонений плід -- із дерева пізнання Добра 1 Зла, - у тому ж, що дозволили буйно зрости отруйному Каїновому зіллю заздрості; натерезах людства відтоді чомусь, на жаль, переважає саме те, що є антиподом Добра...
Із затаєною печаллю вдивляємося ми, земляни, в наше українське небо, що розкинулося під зодіаком Гільця, де манливим сяйвом міниться наше рідне семизір'я Волосожар, що в астрономи назагал відоме як І Їлеяди, нагадуючи нам про сім небесних німф-русалок, які від самих богів народили героїв -- заснов-
ників славетних міфічних родів.
Можливо, саме їхнідіти й подарували українцям -- землеробам і працелюбам -- І плуга золотого, й інший дорогоцінний реманент, аби на цій щедрій землі квіТтлЛО оте, що буяє одвіку й у садах небесних райських, аби співало-щебетало тут 1 птаство веселе, 1 множилася звірина всіляка, аби дім наш повнився дитячими веселощами 1 достатком...
Не вберегли ми цього всього, отруїли пекельним чорнобильським зіллям, по-
кинули оселі веселі, заснували мурашники-міста - зі скла й бетону. Та душа - Вільна пташка -- рветься до первоздан- НОЇ краси, сумує за утраченим простором. И крізь асфальт 1 бетон новітніх мегаполісів нам скресає загублений рай "жним паростком. Зеленою билиною. | барвою веселою -- на полотні художника.
Саме майстрам пензля даровано - крізь проблиски божественної суті, закладеної в кожному з нас, -- донести із глибин першопам'яті буйний квіт краси Й гармонії до тих, ко му у вирібуденщини и марноти, здається, ніколи й угору глянути, не те що заглибитись -- бодай зазирнути у власну душу... Донести 1
запалити в них печаль і туту заним же,
утраченим раєм, де і мати молодая із дитяточком малим випромінюють спокіи
і мир, де ратай невтомний лагідно розмов: ляє із землею-годувальницею, де і небо високе та чисте, і колос тужавий золотий шд ним щедро спивають сонце повнови- Плеяди, українські зоряні сестриці, що з'являються в нашому зоряному небі у травні під опікою небесного золотого Тільця й віщують сприятливу для мореплавців пору, завітали сьомого числа останнього весняного місяця й сюди, до нас, у місто над Славутою, крізь яке пролягла путь «із варяг у греки». У столиці держави під егідою культурно-просвітницького центру Національної Оїбліотеки України ім. В. Вернадського напередодні Дня матері у конференцхолі цієї поважної культурної установи відкрилася приуроченадо жіночого свята виставка робіт члена Спілки художників України, киянки Світлани Лящук-Лебіги гід красномовною назвою «Плеяди». Заглав виставки, якнамене, досить удалий, оскільки головним героєм яскравих, оригінальних живописних полотен виступає саме жінка -- мати, сестра, кохана...
Жанка -- постать в Україні небуденна, бо користується в суспільстві нашому особливою шаною й повагою: саме вона тримає отой четвертий «вутол» у хаті, без якого оселя весела повниться сирітством і смутком. Вона -- велична, вона -- цар-
г - "-
й и пожотой РУ АХ
яв іш ч
ОДУ
«Седнівські дівчата»"
ственна, вона -- божественна; але вона -- й трагічно-печальна, Нпоба вселенського українського смутку, як і п небесні посестри-плеяди, переслідувані азартно-жорстоким мисливцем Оріоном, що привів їх до згуби... і
То вона якоїсь миті голуокою туркоче й носить у дзьобику амброзію своєму сімейному тиранові-«зевесові», то вже за хвилю-друту спохмурніє, як небо передгрозове; то вона -- войовнича амазонка із макогоном у руці, ато - ласкава жона і мати... Кокетка і сором'язливиця, поважна чепуруха 1 пліткарка-повітруля, ангел і мотовило, мед і перець
Дочки Атланта й Плейони, -- українські плеяди допомагають тримати невтомному батькові українське небо, а матері -- лад у й піднебесному домі.
Який вибух кольорів, яка експресія у цих натхненних ликах, зроджених умілим пеизлем на полотнах художниці! Свята і гришна, впокорена 1 непокірна, любляча і міоблена -- о ця вічна жіноча столикосте, незмаряна глибинносте, скільки б тебе не оспівували мистці, ти так 1 залишиціся багатобарвно-незбагненногої.,
«Засватана» (1995) -- розкішна панна, біля якої поруч мати -- світла, наче доля, | подругачи сестра -- як сподівання свята, й перевесло рушника весільного, приторнуте до серця, мов дитя, й вікно у світ --
а нів оминати
іще безхмарний, усе огорнуте небесно-блакитним миротворним сяйвом...
«Колискова для сина» (1994) -- ось де рай погожий під склепінням незрадливого неба, під яким колиску, як човник, гойдає сама веселка, а пісня мережитьсяллється власним плином із грудей...
«Соняшники дозріли» (1995) -- ав барвах картини, здається, дозріло повними сонцями воно -- благодатне материнство; кожна жінка до серця пригортає світлом налите по вінця світило соняха, а на тлі погідних небес зріє їх ще й ще -- на всіх вистачить, люблячих і ласкавих...
«Седнівські дівчата» (1994) -- хіба не барвисті синиці, що випурхують із-під райдути коромисла й здатні море запалити у пошуках невловимого щастя, хоча воно, здається, просто тут, під ногами згубилося?..
«Сон» (1993) - там нашантисвіт, де усе навпаки, де ні горя й печалі, де теплим крилом заспокоять-укриють тебе, наче мати ласкава...
«Червона калина» (1994), «Ніч над Україною» |1991), «Напередодні Спаса» (1998), «Стрітення» (1995), «Лелека» (1991), «Запрошуємо на пироги» (1996), «Зажурена» (1993), «Пісня сопілки» (1998)... -- які яскраві сторінки, змальовані отут із книги Буття українського народу... А скільки ж їх вирвано безповоротно нещадною рукою буремних лихоліть і часів нашого безчасся... Художнику, вдивляйся пильно, скидай із них пелену небуття, хай грають самоцвітами, хай тішать серце, зігрівають душу. Як ось оці квіти: скільки животворної краси несуть полотна, на яких перламутровими розсипами сяють незчисленні їхні пелюстки! Шнотливі лілії і скромні чорнобривці, поважні півони ий задерикуваті півники, п янливий бузок і велемовні айстри, неприступним іноземець кактус і податливі польпани, -- від ароматів цих картин сп яніти можна; це вже єдине, здається, що залишилось у нас із того, що його іще не вкрав «Обагдадський злодій»..
И талантами, на щастя, не бідніє наша окрадена чужими-чужаницями «баксомовними» земля, -- ростуть, множаться, на заздрість каїновим дітям, бо мають у серці «те, що не вмирає...»
У Лесиному краї, в Новограді-Волинському, напевне, слід шукати витоків мистецтва Світлани Лящук-Лебіги, бо тами предківські корені, Ї хоча народилася (1965) ї виросла в Києві, де заковано землю в асфальті бетон, де сталеві лещата зросійщення хижо стискають горло останній українській пісні, генетична пам'ять будить у душі молодої жінки найсвітліше, кличе до білого полотна, щоби виповісти на ньому гармонією барв найп радість 1 сум, надії і сподівання,
Шлях до самої себе, до неповторного гворчого самовираження був тривалим,
труди 1 дні натхненного мистецького пошуку позначені віхами навчання в Республіканській художній середній школі ім. Т. Шевченка (1976--1983), приватній студії визначного майстра пензля Віктора Зарецького (1982--1983), Наступною сходинкою мистецького самовдосконалення стало навчання на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (1983-- 1991; майстерня станкового живопису під керівництвом Віктора Шаталіна).
Творчий почерк мисткині увиразнюється, вона виробляє власний стиль, в якому органічно уживаються школи народного мистецтва й вітчизняного авангарду, де елементи символізму й реалізму, взаємопереплітаючись, не втрачають своєї привабливої переконливості. Невичерпним джерелом натхнення живописця виступають народні звичаї, обряди, фольклор. Світло тихе, ненав'язливе ллється із талановитих картин, будить у серці найсвітліші почуття, зроджує музику в душі, зачаровує гармонією... Не випадково твори художниці викликають непідробне зацікавлення в поціновувачів високого мистецтва. Вони стали набутком приватних колекціонерів зі США, Канади, Франції, Німеччини, Ізраїлю...
Пані Світлана - учасник міжнародних, республіканських, міських виставок. А трирокитому | 1995) її прийнято до Спілки художників України. ' (п зно отонін
Професіональному становленню мисткині сприяло й родинне оточення, Мати п, Лебіга Людмила Ульянівна, є висококласним майстром декоративно-прикладного мистецтва, членом Спілки художників України. Костюми, панно, вишивка, створені й руками, випромінюють ауру світла й добра. Від матері перейняла художниця також і це високе ремесло, про що щиро зізнається, додаючи: «Народне мистецтво повинно бути присутнім в одязі, в повсякденному побуті», Й одягається у вишуканий одяг «від матері» або ж власного «дизайну».
«Талановита художниця із зовнішністю кінозірки, -- за висловом мистецтвознавця Ганни Ярової, -- пише картини легко 1 просто -- від души, бо не
с - З З»
:
ча-бо - -
ій зи По оо
222
ал
«Колискова для ситаї'
може не писати». Що ж, хай воно так буде 1 надалі. Нехай плеяди, наші українські вергіли-сестриці, осяюють (її високу путь новими мистецькими здобутками, хай у морі творчого натхнення художниці будь-якої пори року буде лише сприятлива погода. Маяк-бо світить їй найвищий -- Україна,
Володимир ГЕРМАН
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
