Сторінка · с. 8сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
чаййобрарий, арен РР ' :
ян б
ца їш! фу
-ній | сла вім
7 люз їі
р ЛА '? ДН Р "й ч -й У туя РА
зл М У і РУС и ра: р "ро ОБ
м Р 43 Мч
Ж
--
іьто
злії |
ХА Р
ПЧ ни і
М ПР
- зв п
не БО
яю ПР Р
МА
тк
4 - х
РУ, (: ї,
РА ою ПО У. і: "км
Р Р що ро ро РУ
ою
ї ти "о щі і во ті дон аби я іа |
и о о а
Їхній ріда найдавніших часів -- лицарський, козаць- Олекса влаштовується на роботу у «Дніпросоюз», кий. У реєстрі канівського полку подибуємо аж кілька організацію, яка заготовляла продукти харчування для Варавв. Мабуть, засновник цього славного роду був не молодої держави. Коли більшовицькі полчища Муравреєстровим козаком, а чапорожцем, якого низовики, йова перейшли кордон, зголошується до війська і рветься приймаючи до свого коша, нарекли іменем розп'ятого туди, де найтяжче і найвідповідальніше, -- під Крути.
поруч із Христом розбійника етро Минович Варавва уже не козакував. Працював до сьомого поту -- «орав ниву не свою», щоб прогодувати 9-х дітей і дати освіту бодай старшим --
Григорієві та Олексі.
Олекса почав писати вірші, а Григорій малювати під час навчання в Канівській дворічній школі, яка за статусом 1872 р. дорівнювала 6-му класові гімназії. А чому Олекса в роки царського шовіністичного мракобісся писав забороненою тоді українською мовою про славне княже та козацьке минуле рідної землі, про Шевченка? Чому Григорій не малював портретів царів і генералів а все запорожців на баских конях та Дніпро, та могили? У книзі відгуків відвідувачів могили Т.Г Шевченка збереглося кілька записів братів Варавв, де вони освіДдЧУЮТЬСЯ у великій та неложній любові не лише Великому Ко зареві, а й рідному (що стогнав під подвійним ярмом -- національним | соціальним) народові, присягають служити йому до останнього подиху.
Але йому наказують з гвинтівкою в руках охороняти продуктові склади від мародерів... й . ау
Григорія, після поразки Української революції, китвські чекісти арештовують за «участь в українському повстанчому комітеті», Але через сім місяців тортур чомусь звільняють. Він -- інтелігент з великої літери, письменник, художник, політик, державний діяч -- злаштовується на роботу в транспортну контору станції Миронівка. Згодом працює в Богуславському відділі губернського союзу, в різноманітних канівських громадських організаціях, за відує бібліотекою в Тульчині, торгує книжками в Бердичеві. | |
1929 року його знову арештовують,, і знову звільняють Він переїздить до аркова, праціоє в журнал! «Колективіст України» літературним редактром. 1933 року, щоб врятувати сім'ю відголодної смерті, переїздить до Канева, працює бухгалтером, а потім плановиком на Канівському лісопильному заводі... |
В подружжя Варавв було шестеро дітей. Коли при-
еГРеР/1е, то мвотуа то всьОмУя свят (ково ПРОСВІТИ й - і п -
вступав до жодного з літературних об'єдна нь При б повне зібрання творів Лє Же ВИСТаВвив його в ре . кабінеті на видному місці Здав до видавництва рукопиу роману «Записки полоненого» з С редмовою, В якій зазначив, що автор цього рома БУ лекса Кобеці, | и Олекса Ва равва -- різні люди Роман, як не вийшов у світ і то величезним (так званим художні масовим) тиражем. Його відразу помітили на Чеська німецькомовна газета «Р оє фрає Прессер ЗД рукувалаєреценогою, в якти поставила автора Бамає «Записки полоненого» на один щабель з дуже тод, популярним на Заході німецьким письменником ра марком. І це вже було занадто, А що занадто, кажуть поляки, то нє здрово. Рівним з Ремарком міг бути; за лопкою органів, російський советСьЬкии, а не укра ІНСЬкиЙй підсовєтський письменник Фантаст МЧНИЙ як на ті часу наклад роману (200 осептрикурникав) було знищено. Та Ф Кобець не склав зорої їн пише ПОВІСТЬ «Люлі-люлі дитино», кілька кіносценаріїв. /Кити стає все тяжче | щоб прогодуватися, письменник повністи переключається на переклади Що він "ЛЬКИ не перекладав тоді: лібрето західноєвропейської та російсько: оперної класики (50!), цигансько-російські «жорстокі» романси для Харківського радіоцентру (10001), "Війну
ній п о
«БІД СМНЬОГО ДОНУ ЩО СИВИХ КАРПАТ...»
и
Згодом життєві стежки-доріжки братів розходяться. Григорій вступає до Київського художнього училища (без вступних екзаменів і відразу на третій курсі), знайомиться у Києві з Володимиром Винниченком, стає членом Української соціал-демократичної робітничої партії перевдягнувшись у селянський одяг, мандрує разом з Винниченком Україною. «А слідом за ними почали горіти панські економії, маєтки, збіжжя»,
-- Згадує у своїх спогадах його брат Олекса. Звинувативши в ширенні серед селянства націоналістичних, державницьких та соціалістичних їдей, Григорія запроторюють до Лук'янівської в'язниці в КИВРі де він просидів цілий рік в одній камері з Володимиром Винниченком, Сергієм Єфремовим, Андрієм Жуком, Володимиром Степанківським. 1907 року його заслали до Вологодської губернії (нині еспубліка Комі). Після звіЛЬНення повертається до нева, влаштовується
. писарем до повітової Земської управи. 1908 року газета «Рада» надрукувала його перше оповідання під псевдонімом В. Стеблик.
Олекса, щоб не лише прожити самому, а й допомогти матеріально молодшим ралам ї сестрам, подався на заробітки до Катеринослава (нині Дніпропетровськ). 1912 року він повертається до Канева, де влаштовується, за прикладом старшого брата, до Земської управи. Брати Варавви організовують і видають першу в історії Канева українськомовну газету, яку, щоб приспати пильність цензорів, називають «Каневской неделей ». 1913 року побачила світ перша поетична збірочка Олекси «Ряст», підписана псевдонімом Олекса Кобець. Художнє оформлення книжки в кращих традиціях українського книгодрукування виконав Григорій Варвавва.
Газетою «Каневская неделя» зацікавилась охранка, але посадити братів Варваввів за грати перешкодив вибух Першої світової війни. Олексу мобілізують У діючу армію. Він стає повним георгіївським кавалером, потрапляє в полон й переходить такі кола пекла, в порівнянні з якими пекла Дантового здаються витвором дитячої уяви. З раоору Олекса пише додому листи-плачі рідною мовою. Один із табірних цензорів, на щастя, був українським патріотом, членом Союзу визволення України, який опікувався полоненими українцями. Олексу переводять, до табору у Фрайштадті (Австрія), організованого Союзом З метою ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ та культурно-освітніх кадрів для майбутньої вільної України. Пе тут О. Варавва- Кобець написав вірш «Від синього Дону до сивих Карпат», який, покладений на музику композитором і січОВвим СсТтрільцем Михайлом Гайворонським, незабаром став одним з найулюбленіших національних гімнів і в Україні, і повсіх українських поселеннях на чужині Я хочу навести текст цієї пісні-гімну повністю не лише тому, що вона не втратила свогєі актуальності, заанта-
жованості ий сьогодні, а й тому, що деякі ниншишні виконавці вихолощують 11 зміст на догоду державним мужам, у яких на лацканах піджаків тризуб, а в серці 77 пятикутна зірка.
Від синього рія до сивих Картат
Одна нероздільна родина,
Без панства, без рабства, насильства 1 грат --
Вільна, незалежна Вкраїна.
Ми діти Вкраїни широких стетів, Ми завжди готові до бою,
За правду, за волю, за славу батьків Наш прапор леліє горою
Сини України! Ставайло вільні
По прапор їдеї одної --
«Зберем з поля рідного квіти рясна
З вінок України вільної!
М фрайштадському таборі О Варавва-Кобець написав ще один, надзвичайно ваги ливий для пробудження національної свідомості людей у сірих солдатських шинелях твір -- ПІ С З Гарасову ПЧ ''ї ставили не рльки в невольничих таборах Шмечічини та Австрії Микола Садовський бере ІІ ДО реперл уаФІру сСПпОГгОтоп1 У На прем'єрі цієї п'єси, в Києві після кількарічної розлуки зустрічаються брати Варавви (Старший член уряду УПР, МОоОЛлЛОоОдІМИй КОЛИ цій тиськовопоОлЛоОнений,
ишли енкаведисти забирати батька, їх уже лишилось п'ятеро. Найстаршого Юрія в 1933-му з'їли людоїди 1947-го помре жахливою голодною смертю Володимир, названий так на честь свого хрещеного батька, голови соціалістичного уряду Директорії, всесвітньо відомого українського письменника Винниченка, | оді, коли забирали батька навіки, а матір на сім років, вониголодними галченятами просиділи в порожній кімнаті цілу ніч, незнаючи, яку долю вготували їм вірні ленінці і ще вірніші сталінці. А вранці їх відвезли до притулку для дітей «ворогів народу» в Та ганчі. Діти Григорія Варавви відмовилися Від їжі, не відвідували школу 1 вимагали одного -- повернути їм батька і матір. Через три місяці їх розібрали родичі. Але і в родичів вони довго не витримали, все приходили до рідної хати, складали докупи цеглини від вікнами, ставали на них і заглядали у вікна й бачили там не коханих тата і мату, а чужого дядька, обперезаного реміняччям із червоною зіркою на кашкеті й тітку, яка анітрішечки не була схожа на рідну маму Дядько спочатку спускав на них собаку, а довідавшись, чиї вони діти, впустив до крихітної кімнати в їхній рідній, ще дідом мурованій хаті. У тій кімнатці діти, голодні й холодні, збившись докупи, щоб було тепліше, тихесенько, щоб не почули дядько з тіткою, все кликали й кликали маму 1 тата.
Тата вони так ніколи й не докликались. Иого 4 листопада 1937 р. горезвісна «трійка» НКВС, без прокурора 1 захисника, і навіть без підсудного, засудила до розстрілу як... польського шпигуна і диверсанта В ніч з 4-го на 5-е листопада Григорія Петровича Вара вву- Стеблика розстріляли на 94-му році життя. Він спить вічним сном у Черкасах, на колишньому єврейському цвинтарі, у братській могилі.
А мама подала вісточку через рік. Із селища Іргіз, що в Казахстані... Коли дядька й тітки не було вдома, діти вилазили на горище 1 рятувались від лютої розпуки читанням батькових рукописів. Ці рукописи не збереглися. Вони загинули разом з хатою під час німецько-фашистської окупа ци Канева. Сьогодні з шести дітей Григорія Варавви-Стеблика топчуть ряст лише двоє. Через поета Дмитра Чередниченка я познайомився зі Станіславом Григоровичем Вараввою, запитав:
-- Чому ваш батько, щирий українець, а дав вам польське ім'я?
-7 То я сам собі його дав. Батько назвав мене Світославом, а таке ім'я в ті прокляті роки надто у вічі кидалося..
Станіслав Григорович Варавва воював з японцями на Далекому Сході. В Порт-Артурі закінчив середню вечірню школу, вступив на Заочний відділ Далекосхідного політехнічного інституту Демобілізувавшись з армії, іспити за перший курс складав у Московському інституті зв'язку. Потім перевівся до Київського політехнічного інституту. Хотів стати радистом, але в деканаті йому сказали, що ця профес для дітей «ворогів народу» під сімома замками охо став (дипломований інокенер!) майстром по експлуатації електромереж
-» Чому, -- питаїо, -- пад час хрущовської «відлиги Ви не звернулися до органів, щоб І" резобілі гували вашого батька?
Станіслав Григорович відповів після довгої мовчан- М
-- Нехай вони самі себе реабілитову ють. Це в них руки по лікті в невинний крові, а не в мого батька
До Олекси Варавви-Кобця фортуна була дешо МИ посердишии Беапар ГІННИиИЙМЙ. зедаї у вай мех еруговуву ро
мада», «Нова громада», Сільський господар Авторами цих часопи( Із ру ли здерільшого н РОРЕТоРІРГЗМ ЮНИМ ОМ" кра 1 НОТ Птисьменники та нач КОВІ Згодом майже всі вони ся ЛИ латерном пПпьІльью () МОбця пОбЛл СРО ЧїОМІСТИ також ари штували, але. протримиавшити ДОбу ЗМПУСТИЛИ На поло ЧУІом У? | п МА МЛЮОЮТИШМИ шин гинУТЬНИ 15, иУриНХ ЗИ Її У СПпОІХ СПпОгоДАХ, - | коли серед бурхливих мЧОРОВІВО окейцну иде на дно коринбрель, ТАМ ЯКОмУуСь ЗбдІДСОТКОГІ пасажирів пощає рр Рі» ІРІКОЛТ М аоОнтгуУВватИсСяЯ Зипадок. чи Боже Провидіння? Сотні ра 15 ТОДІ МНО1О бИСІГІ сі 4 юочий мечі пролетарського «рОиВо У Д ДО -- ГО С щоразу
"РіО СІЯ мина ла мене Оса ніздких кІХОДІМ З мого б0к . крім, хіба. МОоОбУ ОСС О! МОЛИТВИ Але, як свідчить сим 0 Кооця Олексанм р їЗаравпа Моронинм, ОНКО апобіжінй МІАСДИ НІТТ УСО Ук рОбипО ме
і мир» та «Анну Карєніну» Льва Толстого, твори М Островського ї М Горького
ля під'їзду будинку письменників «Слово; щоночі і по кілька разів зупинявся «чорний ворон». На б5-ти-квартирний будинок зосталося лише кілька письменницьких родин 1 поміж них -- родина О. Кобця Сім'я жила в постійному очікуванні арешту. Ї так воно й сталося б, якби не війна. О. Кобцю на казують евакумовуватись углио території СРСР. Він не виконує наказу ЙОГО, за непослух, заочно засуджують до розстрілу Лише навальний наступ фашистсько-німецьких війскк не дав змоги органам виконати вирок трійки»
В сорок третьому О. Кобець ще вірив, що Україна. затиснена між молотом І ковадлом, виживе вселяла надію безкомпромісна боротьба УПА на два фронти. А тому не хотів виїздити на Захід, по кілька воєнних місяців жив то у «Львові, то у Станіславі (Івано- Франківську) і писав, писав.. У Львові мала вийти його книжка «Сонце сходить», присвячена українській дітворі. Та судилося цій добрій і мудрій книзі побачити світ у далекій Америці, куди в 1950 р.,, після поневірянь у таборах для переміщених осіб, перебралася на постійне проживання сім'я письменника Америці 7 "річний Олекса Кобець працював спочатку чорноробом у лікарні, потім таким же чорноробом на фабриці ножів, редактром української радіовисильні в м. Боффало, прира гним учителем українознавства. Помер Олекса чобець 95 версня 196) р. и похований на цвинтарі м Боффало
Григорія Варавву-В. Стеблика згада в добрим словом Василь Півторадні, надрукуваши у збірці | Весняна прорість» (К., 1969) його оповідання «З подорожі»
Ім'я Олекси Варавви-Кобця відкрив для нас кілька років тому Дмитро Чередниченко, розшукавши у Вашингтоні синів письменника Олега й Олександра, 4 потім, у Каневі сина Григорія Варавви Стеблика Станіслава.
Довкола ідеї не лише стві рити в Каневі літературно-меморіальний музей братів Варавв, а й видати їхні твори згуртувалися письменники Дмитро Чередниченко, Валерій Шевчук, Дмитро Білоус, Микола Сом, Петро Засенко, учитель Ігор Максимов, диренчав Канівської гімназії М» 2 імені Івана Франка амара Стрипко, краєзнавці Михайло Іщенко та Василь Бере-
У 1993 році було перевидано першу поетичну зотрку Олекси РКобця «Ряс Ї Годі ж вийшла у свіІТ ИОГО зогрка оповідань та спогадів КОЛІ і зЗадзвонить великий дзвін славетний роман «записки полоненого СПУ
1У9/ року в приміщенні колишнього міськкому РА; (нині філіал гімназії М» 2) відсвя?т кував своє народження музей братів Варавв і а
Весна Ми з дружиною на лавочці перед Оу цинком
Станіслава Геї Надії Баравв п'ємо ахопленими поглядами невтомня красі П"гОопиєноО! гори І ончарихи, а солов і Яку Олеся О'ють і б'ють пі нями в наші груди ЗІіТтХНнУВШИ,. Поряд знами сідає Станіслав 1 | игорови ч Тихо, щоб не наполохати лов іІВв,щОВвВЖевитьОхкКують прямо над нашими головами, каж! д -» На цьому місці любили сидіти і слухати солов'їв батько та Володимир Винниченко Маду | гепе) І«4ТОЗ3А| ДУПіД ВИТ она | ончарихою Ом ОрОО0, 00 де кої їтти Ох ( Га й ядькоОва у ТР прилетіла сюди з да екої А ерики адже дядько! і Са ІО0 ОСТОНРБОГО пня СВОЇ кКитІ уукпаАЛльн марив Ман НОМ І гухав Стаїпі ава І ригоропвича й умав про їх | отакі вже молі! справий погані колинав кри еноОомх реп рі СТА я 1 А і зуУсиф МІХ комунізов мому Баневі проростаю папгиці м ОА спороли їІРріВУЛПИТО І ДНО ПОС АТІ ЧУТТ НОТ рем міськрада в мовила щорічну літературно-ми «У премшиотмені Олекси Кобця. Перевидаються їх ні НИ гВоОри А отжі |ригорій Варавва-Стеблик .) ча Заравва-Кобі цьо гинули Вони сього р ОО ПАС ООМАМ 51) ДУМ НайІО! мі п) си | ч - сивих ГП опа пФ уУтпорляєї У | І С - Ра -- ОСТІ | Шщастя рідної і га , зажлального 1 | Микола ЛИТВИ «амів чні/й
|
Ві, Сі ЛА
Фо п
Жжпози о С
Зо 23
глялньн я тий бер Вольта ТРИ РА, ак пінь Тло ьо
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
