Сторінка · с. 9сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
Слово Просвіти, №48 за 1998 рік
-- - - реа жи що РЕ ни ше зо оз
ЛЕБЕДИНСЬКІ КОХНИ
Прізвище Кохно давно привернуло мою увагу в краєзнавчих пошуках не пише своєрідним походженням. Одна плка цієї досить розгалуженої! у свій час родини ось уже протягом СТОЛІТТЯ продукує непересічних людей, які досягли досить високого соціального стетусу. Це -- вчені, погітики, інженери, організатори виробництва.
Звичайно, прийнято вважати, що не завжди у здібних батьків народжуються тапановиті діти і навпаки - таланоамті ДІТИ часто народжуються в звичайних, нормальних сім'ях. Тому, коли Одне прізвище носять представники досить амсоких шарів суспільства, це потребує уваги доспідЖження.
В Лебедині ціє! уваги заспуговують представники канівсько! родини, яких називали по-вупичном у «Ш ват». Саме про це відгалуження від інших Кохнів ї буде йти
мова Прізвище Кохно ми зустрічаємо вже в надійніших
метричних документах Лебедина. Так, у сповідальній відомості Георгіївського монастиря за 1767 р. значиться сім'я Корнія Кохна 36 р. (двір М? 168). У нього дружина Марія 30 років; діти Денис 10 р., Андрій 8 р., Меланія 4 р., Уляна зр.
Можна вважати, що ІЗ цієї! сім " походять пебединські | Кохни, в тому числі! «Шваї». В 1800 р. було дві сім'їКохнів, з в 1820 р. ми бачимо вже три сім'ї, причому досить сильну сім'Ю АНДРІЯ Кохна, який мав Д-х дорослих Синів.
У подальшому число КохніІВСьЬкКИиХ сімей зростало, вони стапи відігравати помітну роль у житті села. До цього часу в нас пюди знають Кохнів вигін Частина Кохнів перед революцією розбагатіла тому пізніше були розкуркулені ні сім, а саме - Івана, Федора, Силантія, Миколи | Кохнів
Одним із найдавніших Кохнів, про яких збереглися документи та спогади, є Прокіп Костянтинович. Він мав дружину Пелагею, трьох синів -- Арсена, Василя, Микиту
та доньку Гафію. Аайже все життя Прокіп Кохно працювавнацукровому завод) старостою. Невеликою перервою був арешт та перебування в Чигиринській тюрмі влітку 1906 р. за участь у відомому збройному виступі лебединських селян. Судячи з наявних документів, Прокіп Кохно був письменним, мав міцне господарство, в!н побудував добру хату, що видно з фото його похорону, хете ця зберігається і понині, зараз там проживає Меланка Глушко. На жаль, ми не знаємо року народження Прокопа Кохна. Помер він у 1918 р: Якщо П. К. Кохно був людиною в Лебедині тільки на щабель середнього селянина тих часів, то дітям МОГО доля дарувала дещо вищ! досягнення, незважаючи на дуже складні часи, які !м довелося пережити. Найстаршим у сім'ї був Арсен Прокопович Кохно (1888-1967). За спогадами родичів, свого МАОПОДІСТЬ ВІН провів у Києві та Петербурзі. В Києві навчався у школі при Лаврі, досяг чину ієромонаха І деяким час був секретарем Київського митропоплита Флавіана. Але потім відбувся, очевидно, поворот долі! Арсен Грокопович попадає в Петербург, де є членом Державної думи та дипломатичного корпусу Коли Державна дума разом 3 іншими інституціями РОСІЇ перестала існувати, А, П. Кохно закінчує
агрономічні курси ! в розпалі громадянської війни з'являється в Лебедині. Деякий час він працював у пісництв!, але, мабуть, не
давала спокою і релігійна освіта. Він разом зі СВОЇМ братом Микитою стає прихильником утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). 13 червня 1921 р. на зборах духовенстве і мирян, які відбулися в Лип'янці, Арсена Кохна обирають делегатом установчого з'їзду УАПЦ, який відбувся в Києві в жовтні того ж року.
Але чомусь релігійна кар'єра не склалася і невдовзі ми бачимо А. П. Кохна в числі активних прихильників радянської влади. Він організовує будівництво школи Мо 2 в 1928 р., а восени 1929 р. його обирають головою сільради. Це був рік початку колективізації, рік великого перелому. | слід віддати належне -- Арсен Прокопович досить твердо тримався на цьому ПОСТУ майже два роки. Та, мабуть, він добре бачив і розумів, що його дореволюційне минуле, симпатії до УАПЦ, яку в ті роки вже добивали, дають всі підстави для його арешту. Адже, крім розкуркулених, було заарештовано багато священиків, колишніх учителів та Ін. Тому він прийняв правильне рішення |і виїхав із Лебедина восени 1931 р.
краще в область і цим врятуватися від негайних репресій. До приїжджого деякий час «придивлялися» і лише потім «брали». Тому не дивно, що А. П. Кохно перед війною змінив декілька місць роботи! таким чином уник репресій. Спочатку був агрономом в с. Бурти, потім у Набутові агрономом цукрозаводу. Тут доля звела його з відомою в той час п'ятисотенницею Марією Демченко. З Набутова Арсен Прокопович переїхав в Андрушівку
області, де працював агрономом на цукрозаводах.
У 1946 р. закінчилися ці поневіряння. А. П. Кохно з родиною переїхав до Києва ! до смерті (1974) працював агрономом підсобного господарства Київського пісогосподарського інституту.
Якщо Арсену Прокоповичу якось вдалося вижити в ТІ буремні роки, пережити зміну державності та пов'язані Із цим трагедії, то його братам Василеві та Микиті судилася трагічна доля. Їх не обминув молох нищення, який прийшов на нашу землю в 20-х і 30-х рр., коли в першу чергу піквідовувалися кращі представники українського народу.
Про Василя Прокоповича Кохна ми знаємо дуже мало. Відомо, що він був учасником першої світової війни, хоробро воював і був повним Георгіївським кавалером. За спогадами родичів, «дядько Василь не боявся нікого 1 нічого». В кінці війни він уже носить мундир офіцера російської армії. По закінченні війни Василь Прокопович повернувся в Лебедин, одружився (наречена із с Журавки). В 1936 р. був заарештований органами НКВС 1 в 1937-му розстріляний.
Долю брата Василя розділив Микита Прокопович Кохно. Він народився в Лебедині 28 вересні 1896 р. Навчався в духовній школі при Київській Лаврі, а потім закінчив Київсько-Лук'янівську церковно-вчительську семінарію (за обліковою карткою 1926 р.). Після початку першої світової війни зарекомендацією брата Арсена вступив до юнкерської школи в Москві, яку закінчив у І91/ р.
В тому ме році повернувся на Україну, брав участь у національно-визвольних повстаннях, працював у
«Просвіті». В Лебедин повернувся пізньо! осені 1920 р., деякий час учителював. З поширенням руху за Українську автокефальну православну церкву став його активним учасником і з цього шляху не звернув до смерті. Був делегатом ІВПЦ собору в 1921 р.,а23червня 1922 р.був висвячений на священика черкаським єпископом Іваном Павловським | відразу виїхав з Лебедина в Городищенський район, де служив у парафіях Набокового Хутора, Млієва, Хлистунівки. Деякий час -- у Мар'янівці Ташлику.
Микита Прокопович одружився в 1921 р. Дружина - Шинкаренко Віра Василівна 1900р.н. родом із Матусова. Вони мали трьох дітей: Валентину (нар. 16.05 192/р.вс.
2 Петербурз!
Лебедин), Тараса ( нар. 28.08 1924 р. в с. Набоків Хутір)
ПО НОР РТ Зв нн о
реа вн ць
У ті часи досить було виїхати в інший район або ще |
Житомирської області, звідти в Ольшаницю Київської
та доньку Катерину (нар. 22.09 1925р.у - Млієві). ЗО
Часті зміни місць роботи пояснюються тим, що Микита Кохно мав добрі організаторські здібності та високу ерудицію, що їх використовувалидуховні апасті для швидшої та широкої «українізації» аа православних общин. зна Мого принциповість н5дцнни | часто приводила до 585845 3 309 А конфліктів з властями, с Микиті . Пров бно ПЛ М. акіставилися до УАПЦ За33484й я стужентські дови
бан
особливо вороже. 522" У зими Його кілька разів за- 77 8 ДМ арештовували. У
1927 р. брав участь у другому ВПЦ соборі. В 1927-1930
. -- керівник Єлисаветградської церковної округової ради УАПЦ. В 1930-1932 рр. - священик в с. Городецькому на Уманщині. З січня по червень 1932 р.-- настоятель собору Св. Софії в Києві.
В липні 1932 р. сім'я М.Кохна переїжджає до Харкова, куди митрополитом Ів. Павловським він призначається настоятелем Воскресенського собору. З весни 1935 р. М. Кохно переходить в церкву с. Солоницівка на Харківщині, де не прослужив і року. 11 січня 1936р. його було заарештовано і засуджено на три роки. В наступному році розстріляно.
Так приблизно на 48-му році обірвалося життя протоієрея УАПЦ Микити Прокоповича Кохна. Він пережив буремні роки революції та громадянської війни, становлення та розгром УАПЦ. Останні двадцять років життя були насичені боротьбою за Українську державу та її Церкву.
М. Кохно гідно і до кінця проніс свій хрест.
. ее
Доля різко обмежила можливості трьох братів: Арсена, Микити та Василя, зате була поблажливішою до дітей, тому їхні досягнення | здобутки були набагато вищими. Розповідь почнемо з дітей старшого брата Арсена.
Микита Арсенович Кохно народився 1923 р. в с. Лебедин і ще пам'ятає свої перші кроки по Лебедину. Він згадує: «Родина наша була небагатою, середняцькою. Була в нас параконей, корова, телиця, двоє свиней, кури, собака Рябчик та дві кішки: Муся і Мурочка. Хата і сарай були під бляхою, а клуня під соломою. Землі було, здається, п'ять десятин.
У 1931 році я розпочав навчання в Лебединській трудовій школі-семирічці (так вона тоді називалася), а далі, у зв'язку з переїздами батька на нові місця роботи, вчився у різних школах, закінчивши 10 класів у 1941 р. ус. Саварка Богуславського району».
Микола Арсенович гідно продовжив бойову звитягу дядька Василя. Він теж хоробро воював у другій світовій війні в лавах Радянської армії, за що був нагороджений орденомвВітчизняної війни | ст., двома орденами Слави, медалями «Завідвагу», «Завзяття Берліна», «За звільнення Праги» та ін.
Після війни Микола Арсенович закінчив Київський ліСсОогоОсСПпОдарський інститут, аспірантуру Інституту пісу Національної! академії наук України. З ЗО З 1957 р. працює в Ценчо. У, тральному ботаніч- Хе з ному саду ім. М. М. заабобоо З є Гришка Національної її Зоо З
академії наук України, ДСО | | З А
чн -
"чо кн о Лк
вим співробітником- МСЕ Узва
Р
А
консультантом. Микожом ом ЗНО ор КЕ й па | Арсенович -- й є ДЖЕ ОС СУ
З-
чною
і
т іологічних З 1- ЗК доктор біологічних | б А ХА наук, професор з ЗО сн РАХ ЛУ, о ботаніки, спеціалізу- НИЖ ЗБЕ ж 5 з кій вався на дендрології. МИ 0 МОХ 0 оо Чо Має 150 наукових праць з інтродукції рослин. Декілька з них опубліковані за кордоном (Чехо-Словаччина, Болгарія, Польща). Микола Арсенович є членом Міжнародного дендрологічного товариства в Англії, підготував 15
кандидатів наук з дендрології. У 1982 р. працював у США
пу, 4 ть й г око
о
ння, - би Р чо
З
я
ї Й гб
- . ї
| в ботанічній експедиції.
Має два сини -- Максима ! Артема, а також дочку Опьгу. Максим і Ольга закінчили Київський університет, Артем ще там навчається.
Після війни постійно проживає в Києві.
Неабияких успіхів досягла Ольга Миколаївна Кохно, яка, крім філологічного факультету університету |
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
