Без мови немає нації! · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 48 (425), 29 листопада — 5 грудня 2007 ТОЛЕРАНТНА НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЧИ СВІДОМА ВАЛУЄВЩИНА?
Слово Просвіти, №48 за 2007 рік
Фото Олександра Литвиненка
Євген БУКЕТ
Увагу кореспондентів “Слова Просвіти” вранці 26 листопада привернула незвична споруда біля центрального входу до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, що складалася з унітазів і чорно-білих телевізорів. Над нею протестувальники тримали плакат з написом: “Ні пропаганді російського шовінізму!” Отже, ми з фотокореспондентом Олександром Литвиненком вирішили поцікавитися, який саме телевізійний канал в Україні пропагує російський шовінізм. Виявилося, що акція не спрямована проти жодного загальнодержавного телеканалу. Громадськість вимагала від Нацради анулювати ліцензії Одеського телеканалу “АТВ”. “Телекомпанію “АТВ” створено і зареєстровано як освітній канал при Одеській національній академії зв’язку. Згідно з ліцензією, телевізійний ефір повинні використовувати для науково-по-
Юрій ГНАТКЕВИЧ, кандидат педагогічних наук, доцент, народний депутат України
Газета “Кіевский телеграфъ” опублікувала статтю Д. Табачника “Утиный суп по-украински”, де автор висуває тезу, яку коротко можна висловити так: “Чим більше Україна віддаляється від дня проголошення Незалежності, тим більше в ній загострюється національне протистояння”. Автор підписав свій матеріал як доктор історичних наук і професор, а не як віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань, ким він зараз є. Тому задля об’єктивності треба мати на увазі, що він не стільки вчений, скільки практик, який втілює вжиття певну політичну лінію, а згадана стаття, слід гадати, служить обґрунтуванню цієї лінії. На відміну від сумнозвісної тези Й. Сталіна про загострення класової боротьби на шляху до соціалізму, теза Д. Табачника про загострення міжнаціональних протистоянь не позбавлена логіки. Якщо за Сталіна клас буржуазії вже було знищено, а інтелігенцію до смерті залякано, то в наш час українці ще є, а українська національна інтелігенція вже перестала боятися. Перефразовуючи більшовицького вождя, можна сказати, що якби її не було, то не було б і проблем. Проблеми виникають, бо українці й українські інтелігенти існують, і вони вимагають дотримання своїх національних прав у своїй національній державі. Вони хочуть, щоб їхні діти вчилися в українських школах й університетах, мали можливість читати українські книжки й дивитися українське кіно, щоб офіцери в армії розмовляли з ними українською мовою. Вони хочуть, щоб у всіх містах перейменували вулиці Котовського, бо діти можуть запитати: “А хто такий Котовський?” І треба буде відповідати: “Це герой розв’язаної більшовиками громадянської війни, який розстріляв під селом Базар 359 українців. А до цього він був злодієм-рецидивістом”. Справді, уже після виборів 30 вересня зафіксовано чимало конфліктних ситуацій, тісно пов’язаних з національною проблематикою. В Україні триває “війна пам’ятниками”, що почалася відкриттям-закриттям пам’ятного знаку на честь Симона Петлюри у Полтаві та на честь воїнів УПА — у Харкові. Встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Одесі і Степанові Бандері у Львові, сутички і дискусії з нагоди відзначення 65-річчя УПА та нагородження Романа Шухевича, рішення з цього приводу Донецької і Луганської обласних рад, політичні перепалки після перейменування вулиці Січневого повстання на вулицю Івана Мазепи у Києві, зухвалі коментарі донецького міського голови О. Лук’янченка з приводу пропозицій Президента щодо ліквідації топоніміки часів тоталітаризму, намагання київської влади закрити книгарню “Знання” на Хрещатику і продати її фірмі, що торгує книжками з Росії, обіцянки Партії реґіонів та комуністів організувати референдум з мовного питання, проанонсований намір нардепа В. Колесніченка провести у Сіверськодонецьку другий з’їзд депутатів усіх рівнів з приводу порушення прав “рускоязичного насєлєнія”, події на Говерлі й Ай-Петрі — усе це свідчить про існування і загострення національних суперечностей. Тут можна похвалити Д. Табачника за турботу про “будущее Украины”, яка, як він думає, може розпастися “с гражданской войной или без оной”. Проте багатьом людям важко буде схвально поставитися до його рекомендацій. Поперше, віце-прем’єр пропонує нереальні речі: не порушувати гострих ідеологічних і національних питань та не звертати уваги на те, хто якою мовою виступає та який пам’ятник ставить. Але ж це неможливо у добу демократії та свободи слова! Хіба можна було б, наприклад, змусити мовчати українські козацькі організації, коли ставили пам’ятник німкені, яка знищила козацтво, а вільних козаків перетворила на кріпаків російських вельмож? Не кожен може змовчати, якщо він з чимось не згоден, як не зміг змовчати і сам Табачник. У нього увірвався терпець, і він сів писати статтю про качачу юшку, яка (стаття, а не юшка!) має одну суттєву ваду: її можна розглядати як таку, що розпалює ворожнечу.
Закінчення на с. 3
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
