Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не дам поганьбити мойого роду”. Петро Карманський · с. 6сторінка оригіналу ↗

«МИ ЗДІЙСНЮЄМО МАСШТАБНІ ПРОЕКТИ» Директор Культурного центру України в Москві, відомий учений-історик, письменник і мистецтвознавець Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО відповів на запитання нашого кореспондента.

Слово Просвіти, №48 за 2007 рік

— Пане Володимире, Культурний центр України в Москві вражає вже своїм місцеперебуванням у самому серці столиці Росії… — Так, ми розташовуємося на Арбаті, 9, і місце це, на мій погляд, містичне. У квітні 1861 року, коли прах Тараса Шевченка перевозили з Петербурга в Україну, на два дні домовину встановили в московському храмі Тихона Амафунтського на Арбатській площі, де відбулася панахида. Звідти сто кроків до Культурного центру. З вересня 1916 до березня 1917 року неподалік від нашого будинку, на Арбаті, 55 жив Михайло Грушевський, тут він отримав звістку про обрання його головою Центральної Ради. Тому в нашому магазині “Українська книга” відкрито Меморіальну кімнату, присвячену Шевченкові й Грушевському. Ми також видали монографії про їхнє перебування в Москві, здійснюємо масштабні проекти “Тарас Шевченко” і “Михайло Грушевський”. Уперше складено карту перебування Шевченка в місті. Уже кілька років у Центрі проходить конкурс серед учнів і студентів на краще читання творів Шевченка українською мовою, який переріс у Всеросійський. — Чим ще займається Культурний центр України в Москві? — Ми працюємо за масштабними проектами. Крім згаданих, це проект “Презентація”, який має широкі можливості. Скажімо, в Центрі нещодавно відбулася презентація “Українського історичного журналу”, а ще представили в Москві Інститут археології Національної академії наук України за участю його директора, академіка Петра Толочка. У рамках концептуального проекту “Діаспора” проходить вивчення, узагальнення й поширення найкращого досвіду роботи українських організацій у різних реґіонах Росії. Цьогоріч Культурний центр підготував і видав каталог-довідник “Українські організації Росії”, що містить дані про українські громадські, молодіжні, культурологічні, освітянські організації. Щороку проходять міжнародні наукові конференції “Українська діаспора в Росії”. Навколо Центру гуртуються українські земляцтва в Москві. Здійснюємо також проекти “Григорій Сковорода”, “Василь Стус”, “Лесь Курбас”. Скажімо, у нас пройшла вистава Львівського театру ім. Леся Курбаса “Східна легенда” за творами В. Стуса. Відбулася презентація монографії доктора мистецтвознавства, директора Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса Нелі Корнієнко “Режиссерское искусство Леся Курбаса. Реконструкция” (М., 2006) та “Лесь Курбас. Репетиція майбутнього” (К., 2007). Нещодавно ми започаткували проект “Україна — європейська держава”, у рамках якого щомісяця відбуваються інформаційні зустрічі української громади Москви з дипломатами Посольства України в Російській Федерації. Провели “круглий стіл” науковців України, Росії та Франції, на якому розглядали питання національної ідентичності в цих країнах. Ще один новий проект — “Осип Бодянський” — присвячено 200-річчю від народження і 130-м роковинам пам’яті видатного російського й українського славіста, історика. У Центрі готують монографію “Шевченко і Бодянський”. Кредо Центру — орієнтація на високе мистецтво, на найкращі зразки української літератури, поезії, драматургії, сучасної, народної та класичної музики. На нашій сцені виступали Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, камерні оркестри “Київська камерата”, “Київські солісти”, народний ансамбль “Рідні наспіви”, камерний хор “Київ”, чоловічі вокальні квартети “Гетьман”, “Явір”, жіноче вокальне тріо “Золоті ключі”, тріо бандуристок “Росава” (м. Житомир), тріо бандуристок “Вербена” (м. Черкаси), вокальна формація “Піккардійська терція”, театр пісні “Легенда” (м. Луганськ), хор Чернігівської обласної філармонії, інші уславлені творчі колективи. — Чи важко популяризувати українську культуру й мову в Росії? — Це цікава, вкрай важлива й безцінна для України робота. Тому не розумію й не сприймаю людей, які вже давно вперто прагнуть комерціалізувати роботу Центру. Інтерес до нашої роботи, а отже, до української культури зростає. У Центрі успішно працюють українська недільна школа та курси української мови. — А хто відвідує курси? Це люди українського походження? — Люди різні… Був навіть випадок, коли на курсах української мови навчався японець, який потім захистив дисертацію за творчістю Ліни Костенко. Звичайно, на курсах навчаються вихідці з російськомовних сімей українського походження, які вважають себе москвичами, але хочуть знати українську мову. Дедалі більше приходить людей, які вивчають мову в перспективі майбутньої трудової діяльності. — Культурний центр України в Москві фінансує Україна? — Ні… Ми — на госпрозрахунку. Україна фінансує лише кілька заходів, приурочених до найбільших національних свят, — трип’ять на рік. — Це одна із серйозних проблем? — Звичайно, Культурний центр мала б повністю фінансувати держава. Та насправді більше турбують інші проблеми, які можна розв’язати лише на міждержавному рівні. Передусім це створення в Росії системи національної освіти, що містила б чітко визначений етнокомпонент та повноцінне методичне забезпечення. Так само давно на часі створення федеральних українських засобів масової інформації. Втім, це — за межами наших можливостей. Але Центр, за державної підтримки, може розширити науково-пошукову роботу з проблем українознавства в Москві. Цілком можливо, щоб у його рамках працював спеціальний підрозділ науково-дослідної та архівної роботи. Або, наприклад, можна проводити за участю Культурного центру стажування молодих науковців, які займаються проблематикою українсько-російських відносин. Ми могли б допомагати державі, але це, знову-таки, вимагає бюджетного фінансування. Ми самі на це гроші не зможемо виділити. У нас усе-таки 4,5 тис. квадратних метрів площі, які потрібно утримувати й забезпечувати належним чином. І всі заходи (а їх у нас півтори сотні на рік), які ми проводимо, фінансуємо також власним коштом. — Чи залежить перспектива розвитку Центру від політичної ситуації в Україні? — Центр працює незалежно від того, як складається політична ситуація в Україні. Вона, безумовно, впливає на розв’язання якихось кардинальних питань, але це відчуває лише керівництво Центру. План нашої роботи не страждає, відвідувачі задоволені. — Книжки якою мовою продаються у вашій книгарні? — Як правило, українською. — А література яка? — У нас є література різноманітної тематики, жанрів, авторів. Представлено найкращі українські видавництва. Крім того, маємо перелік усіх книжок, які вийшли в Україні, й люди замовляють те, що їм потрібно. — Нещодавно вийшла Ваша книжка “Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”. Який її наклад? — Книжка вийшла накладом тисяча примірників. Ми передали її в усі найбільші бібліотеки Москви та України. Безкоштовно розповсюджуємо серед наших відвідувачів, і виходить, що ми на цьому не заробляємо. Наша мета — поширювати нові знання, нести їх у російське суспільство. І це виявилось настільки цікавим, що одне з московських видавництв попросило перекласти книжку російською мовою. Тисяча примірників — дуже мало, але сподіваємося, що скоро книжку перевидадуть в Україні. До речі, за останні п’ять років ми видалив Москві українською мовою близько десяти книжок. Цьогоріч на Міжнародному Московському книжковому ярмарку мали свій стенд. Розмову вела Оксана КЛИМОНЧУК червоних бандитів, таких як Юрій Гавен (справжнє ім’я Ян Дауман), який у січні 1918 року наказав розстріляти 630 колишніх офіцерів царської армії. Зайві й згадки про Катерину ІІ, що зруйнувала Запорозьку Січ, знищила козацтво і ввела кріпосне право. Очевидно, Росія використовує нові прийоми психологічної боротьби, для наступу на українську незалежність. Вона демонструє свою всепереможність; у нового покоління українців ворожі ідеологи формують думку про свою зверхність, наочно показують, що будьяка спроба протистояти їхній брехні приречена на провал, формують апатію і байдужість, тобто рабські риси, що і є метою расистів. “Дневник севастопольского школьника” дає право Міністерству освіти і науки України виконати свої обов’язки: провести службове розслідування з приводу несанкціонованого витрачання державних коштів на ідеологічні задуми ворогів України, усунути їх із посад, а якщо є загроза безпеці держави — подати клопотання про їхню кримінальну відповідальність.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин