Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Без рабства, без панства, насильства і ґрат”. Олекса Кобець · с. 9сторінка оригіналу ↗

У КРАЇНАХ БАЛТІЇ ДУХОВНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ — НА ПЕРШОМУ ПЛАНІ

Слово Просвіти, №48 за 2007 рік

Петро АНТОНЕНКО Ішов 1972-й. Рік чергового ювілею: 50-річчя СРСР (хто призабув — Союз Радянських Соціалістичних Республік). “Розквіт застою”, як пізніше дотепно назвуть цю епоху. 8 років, як Брежнєв при владі, ще 10 залишилося. І нескінченна “ювеліада”: майже щороку якесь “-річчя” — ювілей Леніна, Жовтня, СРСР, комсомолу, Радянської Армії, партійних з’їздів і т. ін. Так-от, у рік ювілею “Союзу нерушимого республік свободних” кремлівське керівництво вирішило, що не завадило б якось ще трохи зцементувати цей дивовижний союз. І ще масовіше, ніж досі, “подружити” між собою міста, райони, області з різних куточків СРСР. Ось так мій невеликий Куликівський район на Чернігівщині несподівано отримав побратима і партнера у “соціалістичному змаганні” — далекий і загадковий Пилваський район Естонської РСР. Що ж, будемо дружити! Тим паче, це виявилося й цікавим. Адже Прибалтику, навіть у найглухіші часи “розквіту застою”, все ж негласно асоціювали з Заходом, з отим самим “загниваючим капіталізмом”, який ніяк не догнивав. Ні, звісно, до нас приїздили начебто ж “радянські люди” — була така національність. Але якісь і не такі. Відчувалося в них щось не стільки “радянське”, як естонське і водночас — європейське. Врешті райони обмінювалися делегаціями, вивчали, окрім досвіду застілля, який був важливим компонентом дружби народів, і досвід господарювання. Вражало, як люди там, на півночі, в лісах, на камінні, яке постійно лізло з землі і його треба було визбирувати з угідь, ростили такі врожаї, мали таке молоко і м’ясо. Наприкінці 80-х—на початку 90-х усе як відрізало. Не просто розвалився “Союз нерушимий”, а організації вечорів “Калевіпоега”, які об’єднували естонських студентів, займався розробкою національної ідеології. 1872 року Я. Хурта обрали першим президентом Товариства естонських літераторів. Товариство займалося виданням книг естонською мовою, а також вивченням естонської мови та історії, збиранням фольклору. З кінця 1872 року Я. Хурт виконує обов’язки пастора в Отепя. За його сприяння побудовано багато нових шкіл, внесено зміни у систему навчання. Створювали оркестри, хори. Я. Хурт уже мав чималу мережу збирачів фольклору — 114 осіб, які у 58 приходах зібрали 13 тисяч текстів. 1875 року Я. Хурт видав перший, а 1876 — другий том народних пісень “Вана каннель” (“Старі гуслі”). 1880 року в Хурта виник гострий конфлікт із німецькими священиками, і він прийняв пропозицію переїхати до Петербурга як ми опинилися в різних світах. Пригадую, влітку 1994-го ми, делегація Чернігівської обласної “Просвіти”, їздили з просвітянською місією в Литву на запрошення тамтешньої української громади. Всього два з лишком роки минуло від розвалу СРСР, але побачене не викликало ані найменшого сумніву: ми в незалежній державі. Це відчувалося не лише в повному домінуванні державної литовської мови, не лише у власній національній символіці, валюті, а в усьому. Три маленькі прибалтійські країни рішуче заявили: вони ніколи не вступали в Радянський Союз, їх окупувала комуно-радянська імперія. Чи прийме колись таке офіційне рішення й Україна, яку окупували на 20 років раніше, ніж Балтію? …Минуло менше десяти років, і раптом дружбу “Куликівка—Пилва” відновили. Можна, звісно, бачити в цьому ініціативи тих, у кого ніяк не вичахне ностальгія за радянськими часами. Бо як пояснити, чому знову саме такий формат зв’язків? А можна й простіше. Всі ми вийшли з того режиму, перехворіли тоталітаризмом, то нехай буде й данина історії — оте саме “Куликівка— Пилва”. Але вже по-новому. І знову — обмін делегаціями, економічні зв’язки. Причому вже з країною, яка, як і вся Балтія, 8 років — член НАТО і четвертий рік — член Євросоюзу. Іноді напрошується старе пропагандистське кліше: “Два світи — два способи життя”. Бо різниця колосальна. Але не посипатимемо голову попелом. Краще вчімося у прибалтів, тим більше, що естонські друзі охоче йдуть на співпрацю. Звичайно, їм є що сказати і про дивні для них наші дебати стосовно “двоязичія”, або щодо повсюдно бовваніючих пам’ятників більшовицькому фюреру. Але естонці — люди делікатні, тактовні, тож не лізуть у нашу політику. Натомість, наприклад, усерйоз взялися повністю реконструювати в Куликівці водопровідноканалізаційну мережу, добиту при соціалізмі й чомусь непідйомну і в нашій новій державі. Що ж, спасибі. А наші делегації особливо вражає в Естонії не лише високий рівень виробництва, а й духовна сфера. Наприклад, у Пилваському повіті повністю збережено розгалужену систему шкіл, бібліотек, клубів. Їх, як скрізь у державі, взято на повне і суттєве державне фінансування, вкладено величезні кошти в придбання книжок, комп’ютерів, музичних інструментів. І громадянина змалечку виховують з розумінням того, що він — естонець, син невеличкого і гордого народу, і водночас — європеєць. Як і скрізь у країнах демократії, в Прибалтиці дуже розвинене громадянське суспільство. Тому, гадаю, нашим читачам буде цікаво ознайомитися з матеріалом Сергія Горбенка про естонських просвітян.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин