Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не дай в неволі пропадати”. Т. Шевченко · с. 10сторінка оригіналу ↗

ШЕВЧЕНКІАНА

Слово Просвіти, №48 за 2007 рік

Генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук Володимир Мельниченко не перестає радувати нас новими знахідками, зокрема архівними, в царині дослідження перебування Тараса Шевченка в Москві. Він знайшов у Центральному історичному архіві Москви справу канцелярії московського воєнного генерал-губернатора по секретній частині “О рядовом Оренбургского батальона Шевченко”, в якій містяться невідомі документи про поетову зупинку в Москві в березні 1858 року дорогою з заслання в Петербург. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, генеральний директор Культурного центру України в Москві 26 березня 1858 року виконувач обов’язків московського оберполіцмейстера полковник Кропоткін уже збирався на обід, коли повідомили, що в касі Миколаївського вокзалу взяв білет на потяг до Петербурга піднаглядний Тарас Шевченко. Смакуючи наперед сите застілля, не обтяжене недавнім постом, князь не відразу зрозумів усі тонкощі ситуації, що склалася. “Хай від’їжджає, й без нього справ вистачає”, — лінькувато подумав Кропоткін. І тут його пройняло: “Наказували слідкувати за цим відомим малоросом! Очей не спускати! І все це височайшим повелінням! Але ж підлеглі жодного разу не доповідали, що робив Шевченко в Москві… Нероби і лобуряки!” Обер-поліцмейстер Кропоткін чудово знав про приписи та накази, які супроводжували поета і художника Шевченка з десятилітнього заслання, про таємну справу, заведену на нього у вересні 1857 року в канцелярії московського генерал-губернатора Арсенія Закревського… Цю справу — “Рядового Оренбургского батальона Шевченко” — я знайшов через півтораста років у Центральному історичному архіві Москви, вона воскресила московську сторінку біографії Тараса Григоровича. Зокрема, там зберігається повідомлення з управління санкт-петербурзького військового генерал-губернатора, відіслане 28 вересня 1857 року московському військовому генерал-губернатору Закревському: “Милостивый государь Граф Арсений Андреевич! По высочайшему повелению, объявленному Военным министром Оренбургскому и Самарскому Генерал-Губернатору от 1го мая сего года, рядовой Оренбургского линейного №1 батальона Шевченко (бывший художник Императорской Академии художеств, отданный в службу за политическое преступление), во внимание к ходатайству Президента Академии художеств Её Императорского Высочества Великой княгини Марии Николаевны уволен от службы с учреждением за ним надзора там, где он будет жить, и с воспрещением въезда в обе столицы. По неосновательному распоряжению коменданта Ново-Петровского укрепления, где состоял на службе Шевченко до увольнения в отставку, выдан сему рядовому билет, в котором не обозначено воспрещения жительства в столицах, вследствие чего Шевченко и отправился в С.-Петербург. (У вересні 1857 року комендант Новопетровського укріплення Іраклій Усков отримав суворе зауваження від виконувача обов’язків начальника штабу Окремого Оренбурзького корпусу генерал-майора Івана Бутурліна: “…Ваше высокоблагородие, выдав рядовому Шевченке билет на свободный проезд в С.-Петербург без достаточных к тому оснований… поступили весьма опрометчиво, и только в уважение долговременной, усердной и полезной службы вашей я ограничиваюсь на сей раз объявлением вам за это строгого замечания…”) Сделав распоряжение по вверенному мне управлению к удовлетворению изъяснённого требования, я долгом считаю сообщить об оном Вашему Сиятельству на случай прибытия рядового Шевченко в Москву или Московскую губернию”. Таким чином, з осені 1857 року в Москві добре знали, як зустрічати всеросійського піднаглядного Шевченка. Правда, до весни 1858- го ситуація суттєво змінилася, і поет на законних підставах прибув у березні в Москву, а потім виїхав у Петербург. Та нагляд не скасували, навпаки, присутність Шевченка в Москві вимагала підвищеної уваги поліції. Не випадково повернення Шевченка в Петербург супроводжувалося суворими настановами. Начальник III відділу В. А. Долгоруков 13 лютого 1858 року інформував міністра внутрішніх справ С. С. Ланського: “Ныне по всеподданейшему докладу моему ходатайства Её Императорского Высочества президента Академии художеств Государь-император изволили всемилостивейше разрешить отставному рядовому Шевченко проживать в С.-Петербурге… однако, чтобы он подвергнут был здесь строгому полицейскому надзору…” У лютому Шевченко перебував у Нижньому Новгороді, та начальник Нижньогородської губернії генерал Муравйов чудово розумів, що після від’їзду опального поета слід повідомити в Москву. У справі зберігається його лист московському військовому генерал-губернатору: “Художник Тарас Шевченко отдан был в 1848 году, по Высочайшему повелению, в военную службу с назначением рядовым в Отдельный Оренбургский корпус. В мае прошедшего года Всемилостивейше разрешено уволить его от службы, с учреждением за ним в месте его жительства надзора и с возвращением ему права въезда в столицы, а в сентябре 1857 года Шевченко прибыл в Нижний Новгород и остался здесь под надзором полиции до марта месяца… В марте месяце (9 числа) Шевченко выехал из Нижнего Новгорода в С.*Петербург, но, по частным сообщениям извес* тно, доехав до Москвы, остано* вился в оной по случаю постиг* шей его болезни” (виділення моє — В. М.). Насправді Кропоткіну доповідали, що бачили бородатого Шевченка з червоним оком та запаленим висипкою чолом, який ходив разом з артистом Щепкіним Москвою. Більше того, кілька днів тому їх обох бачили поряд із будинком обер-поліцмейстера — завертали до Сергія Аксакова. Та це не прописано на папері, а хто ж оцінюватиме роботу поліції на слух? Виходить, що піднаглядний Шевченко виїздить із Москви, а полковник Кропоткін навіть не доповів про його… приїзд у письмовому вигляді! Зовсім недавно вступив у виконання обов’язків і фактично проігнорував вказівку згори! Подібне добром не закінчується, так і генеральське звання може віддалитися… Князь дратівливо вилаявся і велів викликати управляючого канцелярією. Невідомо, що Кропоткін говорив йому, та трапився мені в архіві папір, який він тоді підписав:

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин