Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Два тоталітарні режими поламали мільйони людських доль”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ОЧЕВИДЕЦЬ І ЛІТОПИСЕЦЬ РОЗЧАХНУТІ ДОЛІ

Слово Просвіти, №48 за 2008 рік

“Тріщина через все життя” — так називається виставка, відкрита днями в Українському домі столиці. Розповідає во( на про трагічну долю українських дівчат, яких примусово ви( везли під час Другої світової війни до Німеччини. Виставка стала завершенням німецько(українського проекту, який здійснило Крайове об’єднання Райнланд, однієї з земель ФРН, за сприяння Євросоюзу. До проекту долучився Благо( дійний фонд “Україна(3000”. Урочисте відкриття виставки відбулося за участю голови Фонду Катерини Ющенко, пред( ставників дипломатичного корпусу Німеччини, української влади, громадськості. Петро АНТОНЕНКО Організатори проекту вирішили зібрати спогади українських жінок, яких зовсім молодими забрали на примусові роботи до землі Північний Рейн-Вестфалія. Виконавці проекту проїхали Україною і записали спогади колишніх бранок або їхніх дітей. Їх узяли за основу виставки, а також виданої в рамках проекту книжки “Тріщина через все життя” та відеофільму. Активну участь у проекті взяла представниця Міжнародної громадської організації українців “Четверта хвиля” в Німеччині Ірина Ястреб. Працюючи в структурах міністерства культури, вона водночас очолює громадську організацію “Україський дім” в землі Північний Рейн-Вестфалія. Торік пані Ірина організувала в Німеччині виставку про Голодомор в Україні, яка викликала значний інтерес німецької громадськості. А нині приїхала в Київ на відкриття цієї виставки. Що ж надихало представників громадськості Німеччини реалізувати цей проект? Насамперед почуття гуманізму, прагнення до очищення й недопущення повторення нацистської примари. Про гуманний аспект проекту говорив на відкритті виставки і го- Віктор ХОМЕНКО, Крим — Справді, 1953 року в Сімферополь надіслали роботи західноєвропейських художників як компенсацію за знищений фонд музею, який налічував понад дві тисячі унікальних експонатів, — розповідає директор музею Ларіна Кудряшова. — Був спеціальний наказ мінкультури СРСР про створення колекції Сімферопольського художнього музею. До Криму надсилали картини з різних музеїв. Так, 87 робіт німецьких художників отримали для формування сімферопольської колекції. Питання про повернення полотен до Німеччини ще не обговорювали, та й не на часі. Бо, за законодавством України, згідно зі статтею про вивіз, ввіз і повернення культурних цінностей, ці картини — культурні скарби нашої держави. Тож кримський музей не збирається повертати картини та й не має таких повноважень. Тут кажуть: “Про реституцію полотен і рівноцінний обмін не може бути й мови, повертати картини в Ахен не доведеться, їх музей отримав законно”. Водночас кримчани готові до співробітництва щодо вивчення атрибуції й аналізу колекції. Німецька сторона заявила: “Знайдення картин в Україні — чудова подія, а про повернення полотен до Ахена не йдеться. Головне — знати, що картини є і з ними все добре”. * * * Нинішній Сімферопольський художній музей був картинною галереєю з листопада 1937 року. Основу її зібрань складали твори Фото П. Антоненка лова Інституту національної пам’яті академік Ігор Юхновський. Він зазначив, що цивілізованість і велич держави вимірюються ще й тим, як ця держава вміє визнавати свої помилки, робити з них висновки. І тут Німеччина подає хороший приклад. Ці слова спонукають до роздумів: а чи вміємо ми цивілізовано визнавати власні помилки? Адже й зараз багатьох учасників боротьби з фашизмом не визнано ветеранами війни — йдеться насамперед про ветеранів УПА, учасників українського підпілля. Досі сус- Катерина Ющенко з колишніми бранцями нацизму на відкритті виставки пільство в боргу — моральному і матеріальному — перед жертвами комуно-радянських репресій та їхніми нащадками. Пограбоване не повернено, за роки й десятиліття поневірянь люди отримали жалюгідну компенсацію, якщо взагалі щось отримали. Два тоталітарні режими поламали мільйони людських доль. Це запитання не лише до України, більше — до колишнього СРСР та його правонаступниці Російської Федерації. Сказане стосується й цього проекту, доль десятьох юних українок (загалом до Німеччини примусово вивезли близько двох мільйонів краян). Не хочеться уподібнюватися тим, хто в запалі полеміки, справедливо засуджуючи комуністичний режим, мимоволі мало не відбілює нацистський, до речі, давно й суворо засуджений в Німеччині. Обидва режими були схожі за людиноненависницькою сутністю. Сутність радянського режиму виявилася й щодо колишніх бранців фашизму. Примусове вигнання, неволя обернулися для них тріщиною крізь усе життя. Невипадково частина бранців, як і військовополонених, після війни боялася повертатися на холодну батьківщину — там їх зустрічали як ворогів, як зрадників. І це тавро було на них не одне десятиліття. Та й не дивно. Сталінський режим ще під час війни оголосив зрадниками всіх, хто мав нещастя потрапити в полон. Більш того: зрадниками оголосили й ті мільйони людей, які опинилися на окупованій території. Хоч саме мирне населення, яке потрапило на два, а то й три роки під окупацію, мало б пред’явити претензії за це кремлівському керівництву, що за кілька місяців допустило окупацію мало не всієї європейської частини СРСР, кинувши десятки мільйонів людей на поталу окупантам. А після перемоги режимі далі тероризував людей. Багато довелося пережити й колишнім рабиням двох імперій. І все це — непроминущі уроки для сьогодення. Адже ми все ще зволікаємо з належною оцінкою комунорадянського режиму. Хвилюючим був виступ на відкритті виставки голови Фонду “Україна-3000” Катерини Ющенко. Адже ця тема їй близька й болюча: і батька, й матір Катерини Михайлівни також вивезли на примусові роботи до Німеччини. Виставку “Тріщина через все життя” вже показали в Німечині. Тепер її експонуватимуть в Україні. Тисячі людей зможуть усвідомити, що таке тоталітаризм, на жаль він досі у суспільній свідомості.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин