“А мова всюдисуща: все у ній, і вона у всьому”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
ШАНОВНА ГРОМАДО! Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка запрошує Вас на урочистий вечір з нагоди 140Nріччя Товариства “ПросвіN та”, який відбудеться 8 грудня 2008 року в приміщенні Національної опери України. ПоN чаток о 17.00. Довідки за тел. 279N54N68
Слово Просвіти, №48 за 2008 рік
тологічних досліджень зазначимо, що в галузі фонетики південноN східні і південноNзахідні говори мають багато спільного і протиставлені північному наріччю [15, с. 34—44]. Отож, географічні терени якнайтісніше пов’язані зі звуковим тлом мови, і навіть так, що формують його. За повідомленням литовських учених-геофізиків, складена карта електромагнітних полів на території республіки збіглася з картою литовських діялектів із точністю до 1 км [7, с. 107]. Себто кожний терен, де проживає корінний, історичний етнос, має власну енергетику, яку випромінює Земля. І власне ця енергетика тисячоліттями формує менталітет і мову корінного населення. Відтак, інша мова — інший менталітет [17, с. 145]. Якнайменші фонетичні зсуви — це якнайбільші зміни умовному стрижні. Бо фонетика — основа будь-якої мовної системи: “попри можливість окремих фонологічних інтервенцій, що можуть вплинути на характер артикуляційної бази, — мова йде на будь! які зміни дуже важко” [44, с. 137]. І зрозуміло чому: за фонетичною своєрідністю криється онтологічна, себто буттєва природа самої мови. Звуки — це множина змістів, відомих тільки певній мові. За видатним лінгвістом-філософом В. Гумбольдтом, звук своєю індивідуальною якістю вказує на якість предмета [51, с. 79]. Через те звукове спотворення — це глибинні зсуви у мовній структурі. Мову, не без огляду на її звукову форму, швейцарський мовознавець Ф. де Сосюр порівняв із симфонією, реальність якої не залежить від способу виконання. Себто помилки, які допускають музиканти (буквально — це ми, мовці) не шкодять цій реальності. Бо вона просто є. Вона самодостатня. Така метафора дуже яскрава, але, на жаль, безутішна. Симфонія — це свято. Для її виконання завжди шукають вправних музик, а то й віртуозів. А мова всюдисуща: все у ній, івона у всьому. Вона — це час світу: в ній минуле, теперішнє, майбутнє. Ось тільки виконавці мови такі, яке їхнє розуміння мови, і найчастіше це розуміння не відповідає мовній природі, — бо воно лише комунікаційноNспоживацьке, або інструментальне. А слово “у своїй суті є аж ніяк не звуковим, а чимось безтілесним, утвореним не матеріяльною субстанцією, а виключно відмінностями, що відокремлюють його акустичний образ від усіх инших” [35, с. 151]. Мовна відмінність передусім звукова, попри, здавалось би, універсальний акустично-фізіологічний аспект звука. Звукові відмінності роблять нас іншими серед носіїв чужих мов та іншими роблять слова всередині нашої ж мови. Отже, інакшість — це і є сутність. Саме вона закріплена у мовній нормі, яка визначає модель поведінки кожного мовця, як, до речі, модель поведінки громадянина визначає конституція чи модель поведінки людини — мораль.
Далі буде.
Література 1. Костенко Ліна. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала. — К., 1999. 2. Масенко Лариса. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. — Київ, 2004. 3. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. — К., 1976. 4. Фаріон Ірина. Правопис — корсет мови? (Український правопис як культурно-політичний вибір). — Львів, 2006. 5. Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс. Мова. Культура. Влада. — К., 2000.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
