Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Згинуло шістнадцять тисяч хороброго люду”. Микола Костомаров · с. 13сторінка оригіналу ↗

СЕЛО НА НАШІЙ УКРАЇНІ

Слово Просвіти, №48 за 2008 рік

джерело любові, краси, відданості батьківським традиціям. Саме так говорили про цю перлину на карті Вінниччини під час відкриття культурно-мистецької акції “Мистецтво одного села”. Свої килими, вишивки, кераміку, картини, світлини привезли до Києва народні умільці цього славетного села, де нині мешкає 1200 моїх земляків. Один із просторих залів Національного музею літератури України завдяки вмілим рукам бушанців перетворено на затишну світлицю, куди завітали на гостину десятки киян. Зворушливі, щирі, сердечні слова про героїчне минуле Буші та її славне сьогодення говорили заступник голови Вінницької облдержадміністрації Любов Спірідонова і відома поетеса Ганна Чубач, директор обласного центру народної творчості Тетяна Цвігун, начальник обласного управління культури, заслужена артистка України Марія Скрипник, відповідальний секретар Національної спілки народних майстрів України Володимир Титаренко, голова МГО “Вінницьке земляцтво” у Києві Віталій Безносюк, Могила Мар’яни скульптор Андрій Микитюк, художник Юрій Кізімов, історик, археолог з Вінниці Віктор Косаківський, заступник голови Ямпільської райдержадміністрації Юрій Миронишин та інші учасники й гості дивовижного свята. Чи не найбільше теплих слів адресовано було родині Пірняків. Пам’ятаю, як ще в сімдесяті роки надсилав статті до Ямпільської районної газети вчитель з Буші Олександр Миколайович Пірняк. Ще тоді його домашня бібліотека налічувала понад 10 тисяч томів української та світової класики, книжок з історії, археології, мистецтвознавства. Син цього мудрого і невтомного добродія Олександр Олександрович нині очолює Державний історико-культурний заповідник “Буша”. Разом з дружиною Надією Борисівною, синами Миколою і Віталієм він чимало сил докладає для організації щорічних пленерів каменотесів, художників, свята “Подільський оберіг”, що вже 22 роки збирає на Замковій горі митців з Ямполя, Вінниці, Львова, Києва, Одеси, інших міст. З білого Фото Олександра Гордієвича піщанику створено і встановлено на Замковій горі 160 скульптур. І ожили в камені нескорені Мар’яна, сотники Завісний і Гречка, їхні бойові побратими, а також постаті, почерпнуті з пісень, легенд, прадавніх вірувань. І малий Дмитрик Пірняк переймає від тата мистецтво тесати камінь. Є в селі два музеї — народної культури й гончарства. Тут можна побачити керамічні вироби з трипільським орнаментом, якому понад п’ять тисяч років. І все це — із щедрих глибин бушанської землі. Видрукувано книжку “Легендарна Буша”, куди ввійшли краєзнавчі дослідження, вірші Анатолія Бортняка, Михайла Каменюка, Василя Василашка, Івана Іова, Валентини Сторожук, Оксани Шалак, інших поетів. Чи не найкоштовніша оздоба історико-культурного заповідника — дохристиянський скельний монастир. Науковці переконані, що йому п’ять тисячоліть. Відкрив це капище місцевий поміщик Ромуальд Вівсяний 1814 року. Маємо завдячувати Богу і добрим людям, що зберегли цей кам’яний тайнопис. Побачите тут вирізьблене безлисте дерево як символ життя, птаха на дереві, під ним — жерця з чашею в руках, який підносить цю ритуальну чашу дереву. Далі — олень, якого давні слов’яни вважали священною істотою. Кожен, хто приходить сюди, прагне доторкнутися до цих кам’яних зображень, як до вічності, перейняти силу і мудрість предків. Це до нас усіх звертається зі сторінок Михайла Старицького сотник Тарас Завісний: “Даймо, братове, один одному козацьке слово: коли будемо коло світлих східців престолу Божого, то всім нам благати милосердного Бога, щоб послав він щасливу долю нашим братам і дав спокій нашій окуреній димом, залитій кров’ю країні!” Вмираючи, козацькі лицарі молилися за нас, ще не народжених. Маємо бути гідними їхньої слави, честі, віри в Україну. А завершити розповідь хочу рядками Валентини Сторожук, яка присвятила героїчній Буші поему “Подільська твердиня”: Як стануть вже мені усі немилі, сльозами не заллюсь, на світ не обізлюсь. Поїду, поклонюсь Мар’яниній могилі, Мар’яні, мов святій, тихенько помолюсь. Навчи, мене, навчи, відважна сотничихо, із далини віків, із далини століть, де брати сил щодня перемагати лихо, і як у тій борні самій не знавісніть. І звідкіля, порадь, набратися відваги? З якого джерела щодня черпать снагу? І де мені узять ті найточніші ваги, аби свободи знать справжнісіньку вагу?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин