“Хроніки епохи пише теж влада, карбуючи своїх героїв і своїх ворогів на тлі сірого людського натовпу”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
НАША КНИГА
Слово Просвіти, №48 за 2008 рік
Любов ГОЛОТА Цьогорічний Форум видавців у Львові пройшов під знаком Марії Матіос, величезною популярністю користувалася книжка “Москалиця” і на ХІ київському Міжнародному книжковому ярмарку. Впевнена у письменницькому успіхові літературна агенція “Піраміда” видала нову книжку своєї прими у серпні 2008 року накладом 25 тисяч примірників, третина тиражу розійшлася впродовж трьох виставкових днів, відвідувачі Форуму роїлися навколо авторки “Москалиці” на її рекордно довгій автограф-сесії, презентація письменниці була багатолюдніша за будь-які інші ярмаркові акції і, що характерно, до неї долучалися насамперед ті, хто встиг “проковтнути” книжку за ніч. Здається, що й легкий наліт скандалу довкола реклами “Москалиці”, яка чомусь зацікавила львівського прокурора та призове місце в конкурсі найспокусливіших письменниць, не похитнули прихильників творчості Марії Матіос у впевненості, що ця проза — всерйоз і надовго, а не данина умовам ярмаркової гри в популярність, в жіночі одкровення чи експерименти молодого українського поставангарду. Втім, коли “кольорові кибитки” українських видавництв покинули ярмаркові майданчики й літературні герої розрекламованих одноденок стали безтілесими привидами в закутках палацу Потоцьких та Київського планетарію, настав час перечитати Марію Матіос і поміркувати над її словом. Не прагнемо розставити крапки над “і”, хочемо солідаризуватися із читачами, які обирають сучасну прозу авторки, яка творить своєрідну Гуцульську сагу, вглибає в часи минулі, аби вишукати там не лише больові вузли ХІХ—ХХ сторіччя. Марію Матіос передусім цікавлять люди на тлі часових змін і подій. Не “через що?” та “через кого?”, а якими і чому були ті, про кого написані “Солодка Даруся”, “Нація”, “…майже ніколи не навпаки”, а тепер “Москалиця”. Дарма говорити, що герої прози Марії Матіос не є людьми вигаданими. Я майже впевнена, що земляки авторки одразу починають шукати в її романах, повістях, новелах прообрази і незрідка їх знаходять, адже в частині усних народних переказів гуцули зберігають безліч ситуацій з різночасових подій та імена їх безпосередніх учасників, чиє трагічне буття наситило людський досвід кількох поколінь. І якщо герої чину та опору з часом набувають хрестоматійного глянцю — на те вони й герої, аби їх, укрупнюючи, оспівували! — то маленькі, або пересічні, як нині заведено говорити, одиниці суспільства стрімко втрачають свої індивідуальні риси. Час, наче жорсткий гуртоправ, зганяє “Божу худібку” в отари, якій у пам’яті нащадків відведено лише небесні полонини та жалібний згук трембіт… Якось одна питома гуцулка, пояснюючи мені, як примусити дримбу озватись, сказала, що мелодію для дримби треба думати. Незалежно від того, чиясь мелодія чи вигадана тобою, її слід думати, бо тільки тоді вона озвучиться. Марія Матіос думає своїх героїнь і вони ословлюються, звучать, їхні риси проступають крізь час не летким відбитком на водах, а тими живими й мертвими водами, якими просякнуті наші ДНК, наші генокоди і генотипи. Не стать, а природа обдарування покликає прозаїка Матіос писати образи жінок (до речі, часто найменовуючи їх іменами, похідними від чоловічих), бо сутність жінки і Землі подібні в своїй стихії. Проростання, цвітіння, всихання-вмирання завжди ословлені жертовністю не декларованою, а передбачуваною, хоч занадто часто — офірною. Не розраховуючи на читацьку обізнаність, авторка для переконливості майже завжди посилається на містику та магію в людській долі, якими багата гуцульська традиція. В її письменницькому почеркові це своєрідна каліграфія, не лише пропис, ай живий припис народного характерництва, жіночого мольфарництва (охорони зв’язків людини, землі, неба), замішаного на крові та смерті й даного в оборону душі. Оце і є те надзвичайне, що виокремлює “маленьку жінку” Марії Матіос, можливо, лише зачіпка для того, щоб уявна авторська кінокамера зупинилася на забутій постаті в гурті (можемо сказати й про “третє око” в пошуку героїні повісті, бо авторка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
