Світла пам’ять · “У культурному просторі утворюється зяюча пустка, яка довго й болісно нагадуватиме: це була непересічна особистість”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ШАНУЙМО І ВШАНОВУЙМО СВОЇХ ЗЕМЛЯКІВ
Слово Просвіти, №48 за 2010 рік
Людмила КОНОВАЛЮК
Коли не стає людини такої духовної потуги й інтелектуального потенціалу, як Олександр Рибалко, у культурному просторі утворюється зяюча пустка, яка довго й болісно нагадуватиме: це була непересічна особистість, яка чесно й безкомпромісно верстала свій життєвий шлях, визначивши для себе завдання і надзавдання — утверджувати й збагачувати світ українства. Ми відчули це, коли 5 січня 2009 року головний редактор наукового часопису “Пам’ятки України: історія та культура” відійшов у вічність. Та за рік з’явилася унікальна книга, яка заговорила до нас мовою його праць, наукових, публіцистичних статей, оприявнила великий масив зробленого його розумом і руками — і прийшло усвідомлення того, що він залишив по собі добрий слід. І протяг у душі від пустки бодай трохи стишився. У Клавдіївській школі відбулася презентація книжки з промовистою назвою, що вичерпно передає людську сутність того, кому вона присвячена: “Правдиве українське серце: Олександр Рибалко”. Видання представила ініціатор створення збірника на вшанування пам’яті коханого чоловіка, друга, однодумця, колеги дружина О. Рибалка — Катерина Василівна, головний редактор науково-методичного журналу для вчителів української мови й літератури “Дивослово”. Разом із кандидатом історичних наук, науковим співробітником Інституту української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського НАН України Ігорем Гиричем, вона виступила укладачем та здійснила загальну редакцію видання. Катерина Василівна розповіла присутнім, як зродилася ідея створити цей духовний пам’ятник чоловікові, екзистенційною домінантою якого була книга, як удалося протягом року (надзвичайно стислий термін) здійснити цей шляхетний намір — випустити у світ солідний том на 832 сторінки. На мою думку, головним рушієм у цій справі була велика любов дружини, її наполегливість і щирий порух сердець широкого кола друзів, колег, науковців та авторів, які знали й цінували О. Рибалка і які виступили співтворцями книги. Сама тема зустрічі зумовила теплу довірчу атмосферу, в якій проходило спілкування. Та інакше й не могло бути, адже йшлося про подію небуденну, зміст розмови торкався Пам’яті, — а це вже глибинно-трепетне, особистісно-болюче, пов’язане з тими морально-етичними категоріями, на яких тримаються наші святощі. Присутніх, серед яких були переважно вчителі, цікавило, як і чим О. Рибалко жив і працював, які мав захоплення, чим займався у вільний час. Відповідь на ці питання була несподіваною навіть для тих, хто ближче знав Олександра Рибалка за його життя: “Справді вільними в нього було два дні на рік — Різдво і Великдень, а крім роботи, у нього була… робота”. Розповіла Катерина Василівна про те, яким блискучим редактором був Олександр Леонідович, які принципи й підходи сповідував у роботі, як тонко відчував больові точки в нашій історії і сьогоденні, як самовіддано працював на вигоєння і збагачення українства. О с о б л и в о ю щемно-ліричною нотою зворушили присутніх вірші Катерини Василівни, які в презентованій книзі становлять один із прикінцевих розділів під назвою “Пори року — без тебе”. У них не лише біль і печаль, а й вдячність Долі, що подарувала такого чоловіка. Від імені громадськості селища на вечорі виступила Ніна Несіна, яка, зокрема, підкреслила високі моральні якості Олександра Рибалка, його професіоналізм, уміння “поле своєї захопливої діяльності ретельно засівати добірним зерном упродовж багатьох років, — і це давало вагомі плоди, які працювали не тільки на особистий авторитет, а й на авторитет нації, країни”. Н. А. Несіна висловила пропозицію встановити меморіальну дошку на фасаді Клавдіївської школи, у якій навчався і яку із золотою медаллю закінчив Олександр Леонідович: “Тоді кожен школярик запитає в учителя, хто ж такий О. Рибалко, і, можливо, захоче у чомусь бути схожим на нього”. Цю ідею підтримала заслужена вчителька України з Бородянки Л. І. Шарапа. Вона виступила з ініціативою: вулицю, на якій жив О. Рибалко, назвати його іменем, а в школі запровадити традиційні Рибалківські читання. Усі ці пропозиції логічно постали у світлі великого масиву матеріалів самого Рибалка і про Рибалка, уміщених у книзі “Правдиве українське серце”. Маємо вміти цінувати своїх визначних земляків-односельців. Ще за життя. А надто, коли вони відходять у засвіти. Тоді справа гідного вшанування і увічнення їхньої пам’яті стає нашим святим обов’язком.
Діана САРКІСЯН: Мені пощастило спілкуватися з Олександром Леонідовичем, не раз, як і багато хто з клавдіївців, користувалася книжками з його знаменитої бібліотеки. Запам’ятався зич-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
