Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Світла пам’ять · “Вони жили чесно і безкомпромісно, утверджуючи й збагачуючи світ українства”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ВІДЛЕТІВ У ВИРІЙ ВІЧНОСТІ

Слово Просвіти, №48 за 2010 рік

Наталя ГАТАЛЬСЬКА, завідувач відділу етнографії Волинського краєзнавчого музею 9 жовтня спочив після трудів праведних відомий в Україні й цілому слов’янському світі фольклорист, етнограф, краєзнавець, музейник волинянин Олекса Ошуркевич. Лауреат премії ім. Павла Чубинського 1990 року, заслужений працівник культури України (2006 року), автор понад двох десятків книг відійшов, як завжди це буває, невчасно, зарано, бо ще лежать у видавництві “Волинська обласна друкарня” два рукописи, ще сотні, а чи й тисячі нерозшифрованих польових матеріалів, зібраних за 55 років подвижницької праці на Волині й Поліссі, Дрогобиччині, Житомирщині й Черкащині. Ще колеги-музейники очікували на рецензію тематико-структурного плану майбутнього етнографічного музею “Волинська дома”. І від того біль утрати встократ гостріший і пекучіший. Олекса (Олексій) Федорович Ошуркевич народився 1 квітня 1933 року в славному волинському містечку Берестечку, що зручно розташувалося на березі річки Стир на стику трьох областей: Волинської, Львівської і Рівненської. Батьки, шануючи освіченість, зуміли вивчити і своїх трьох дітей. Найстарший Олексій обрав фах філолога, закінчивши 1957 року Львівський державний університет імені Івана Франка. Свою закоханість у традиційну культуру рідного народу проніс через усе життя. Не випадково темою першої наукової роботи (дипломної) була “Народно-пісенна творчість Волині”, а першим друкованим виданням стала книга “Пісні з Волині”, що вийшла ще 1970 року у видавництві “Наукова думка”. Трудову біографію Олексій Ошуркевич розпочав журналістом районних газет на Львівщині, Івано-Франківщині, Волині. Але надзвичайно чутливий до неправди, нетерпимий до фальші, “шту- Володимир Костянтинович народився 28 листопада 1938 р. в с. Великі Будища на Полтавщині. Закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Кандидат філологічних наук. Із 1968 до 1994 року працював у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка (на кафедрі слов’янської філології), а з 1994 року перейшов до Могилянки, де до 2001 року був завідувачем кафедри української мови НаУКМА. Автор понад сотні наукових статей, перекладач із 14 мов (56 авторів, понад 300 творів). Серед основних наукових студій В. Житника можна згадати такі: “Т. Г. Шевченко в слов’янських перекладах (Традиції і перспективи)”, “Наукові основи персональної текстології (На матеріалі творчості Т. Г. Шевченка)”, “Чеські і словацькі будителі та українські києвомефодіївці (концепції розвитку слов’янських народів, їх мов і літератур)”, “Slovenska litera- tura na Ukrajine”. Володимир Костьович Житник був не просто викладачем Києво-Могилянської академії (спочатку кафедри української мови, а протягом останніх трьох років — загального і слов’янського мовознавства). Він був добрим духом Академії, ангелом-охоронцем високої культури, ошатної української мови, незаперечним науковим авторитетом. Його надзвичайно любили студенти через дотепні історії, якими Володимир Костьович пересипав кожну свою лекцію. Житник був символом справжньої науки й, водночас, ця людина мала якийсь дивовижний оберіг від фальшу, цинізму, плебейства. Поводячись зі студентами завжди приязно, дружньо, він ніколи не переходив етичної межі. Етичні принципи були для Володимира Костьовича визначальними. Все життя цього науковця — прагнення прищепити любов до української мовив молоді, утвердити статус української мови в нашій державі. Хоча також В. Житник карства” (як називав сам), коли в суспільному житті чорне треба було називати білим і навпаки, він не зміг працювати в радянській журналістиці. “Навіть у казках було більше правди, ніж у місцевій пресі”, — повторював Олекса Федорович. Дослідника вабили український фольклор, літературне краєзнавство. О. Ф. Ошуркевич обрав у професійній діяльності свій шлях: збирача й дослідника усної народної творчості українців. Єдиною, незрадливою любов’ю його подвижницького життя стала рідна пісня, витворена співучим українським народом протягом століть. Важко знайти у Волинській області та прилеглих територіях Рівненщини, Львівщини, Берестейщини куточка, де б не бував цей невтомний дослідник. Вивчення усної народної творчості побуту українців, традиційних промислів і ремесел, топоніміки, діалектологічних особливостей місцевих говірок, він вважав основним завданням фольклорно-етнографічних експедицій, які організовував та очолював протягом багатьох років. Але найпродуктивнішими, найефективнішими все ж вважав індивідуальні виїзди, під час яких спокійно, без поспіху можна було знайти індивідуальний підхід до респондента, налаштувати його на відвертість, заохотити до співу чи оповіді. Наукова діяльність Олекси Ошуркевича багатогранна, та насамперед він був невтомним збирачем зразків усної народної творчості. Дослідник записав понад 6 тисяч українських народних пісень, 250 казок, близько 900 легенд і переказів, майже півтори тисячі прислів’їв і приказок. Значна кількість зібраних ним фольклорних матеріалів зберігається у відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, у фондах Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, Львівської державної музичної Академії імені М. В. Лисенка, Волинського обласного державного архіву, Волинського краєзнавчого музею. Численні матеріали, зібрані О. Ошуркевичем, потрапили до різноманітних фольклорних збірників. Окремими книгами вийшли збірка казок “Чарівне кресало”, “Лірницькі пісні з Полісся”, “Пісні з Колодяжна”, “Затрубили труби: з історії народ-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин