Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Життя продовжується! · “Рецепт вічної молодості — душа, що не старіє, очі, що не гаснуть і віра, яка не вщухає?!” · с. 13сторінка оригіналу ↗

О ОЛ ЛЬЬГГА А К КУУХ ХА АРРЕЕН НК КО О:: «ПОДІЛЕНА РАДІСТЬ ПОДВІЙНА, А ПОДІЛЕНЕ ГОРЕ ВДВІЧІ МЕНШЕ»

Слово Просвіти, №48 за 2010 рік

— Ольго Василівно, розкажіть про волонтерський центр. — Волонтерський рух “Пенсіонер України” почав роботу 1997 року. За цей час він набрав широкого розмаху в усіх областях України, Києві та Севастополі. Cпочатку було дуже важко працювати, адже люди не бачили перспективи волонтерського руху, ставилися до нас скептично. Однак дуже швидко ми досягли значних успіхів. До доброчинної роботи мене заохотила професор Олена Іванівна Стеженська, яка зараз на пенсії, але є почесним керівником волонтерського центру. Почали з організації виїзних міжобласних семінарів. Їх на нашому рахунку — уже 14. Окрім цього, в кожній області організовано волонтерський центр і призначено керівників, які здебільшого працюють і тепер. По всіх областях волонтерських центрів — 27. На перше півріччя 2010 року в Україні при РОВУ нараховується 630 тисяч волонтерів, які піклуються про учасників війни, соціально незахищених одиноких людей. Наприкінці кожного року організовуємо збори волонтерів, підбиваємо підсумки, нагороджуємо кращих дипломом “волонтер року”. Основною нашою проблемою є практично повна відсутність законодавчого поля для волонтерської діяльності на теренах нашої держави. Ще 2006 року ВР було запропоновано законопроект “Про волонтерський рух в Україні”. Прийняття Закону чекаємо й досі. Плідно співпрацюємо з Інститутом геронтології АМН України, який розробляє літературу для навчання волонтерів. Ми спільно працюємо у рамках Мадридського міжнародного плану — це серія зобов’язань держав членів ООН зробити проблеми старіння пріоритетним напрямом державних програм у XXI столітті. Також волонтерський центр “Пенсіонер України” працює з Міністерством праці та соціальної політики України, Товариством Червоного Хреста України, обласними соціальними службами. Основні напрями діяльності центру: “Пенсіонер — В Інтернеті з’явилися цікаві сайти “Дізнайся, яким ти будеш у старості”: завантажуєш свою фотографію і програма, додаючи роки життя, показує тебе у літньому віці. Судячи з коментарів у світовій павутині, це користується популярністю у молоді. Також можна пройти “оптимістичний” тест: “Скільки років я проживу?” Давши відповідь на кільканадцять запитань щодо харчування, розпорядку дня і шкідливих звичок, отримаєш дату смерті. Моторошно… Відвідувачів, одначе, не бракує. Що це — нездоровий інтерес, хвороби росту, коли усе таємниче — вабить чи побоювання власної, хоча ще й далекої старості? Ми вирішили опитати молодих людей, скориставшись соціальною мережею, щоб збагнути, чому вони так цікавляться далеким майбутнім і чи вони вважають, що в нашій країні людям похилого віку живеться комфортно: “Що таке старість?”, “Чи розраховуєте на достойну пенсію?”. Відповіді 50-х молодих українців були несподіваними. Багато хто вважає, що старість — це синонім мудрості: “Це прожите життя, досвід і мудрість. Це пам’ять і сум за втраченою молодістю. Це радісні спогади про перші кроки дитини і про перший робочий день. Це Життя і це Смерть”, “та частина життя, в якій ти наймудріший”, “мудрість, врівноваженість та вагомість”. Дехто визначив старість як стан душі, а дехто вважає, що старість — це насолода прожитим життям, зокрема “постійна відпустка на пляжі”, “подорож із коханою людиною”. А в декого старість викликає паніку: “Старість, насамперед, страх. Коли ти молодий, здається, що все життя попереду, а старість означає кінець молодості й життя в цілому”. Деякі продовжили цю філософію: “Все йде своєю чергою, це ж можна сказати й про смерть — у ній є негатив і є позитив”. Фото Н. Антонюк пенсіонеру”, “Пенсіонер — дітям, молоді” і “Діти, молодь — пенсіонерам”. — Розкажіть детальніше про напрям “Пенсіонер — пенсіонеру”. — Серед волонтерів багато людей похилого віку, ветеранів, учасників війни, учителів, які вийшли на пенсію. Щоб не бути самотніми, знаходять одиноких пенсіонерів, яких провідують, залучають до роботи, допомагають. Поділена радість подвійна, а поділене горе вдвічі менше. — Молодь охоче поповнює волонтерські ряди? — Два роки тому на базі Інституту геронтології ми створили школу волонтерів, де були присутні представники всіх волонтерських організацій із усіх областей. Цей семінар тривав п’ять днів. Після нього молодь почала активніше вступати до волонтерського руху. Після семінарів в Одесі, Дніпропетровську, Саках на базі медичних інститутів організовано молодіжний волонтерський рух із студентів 1—3 курсів. Молодий волонтер може не лише допомогти у розв’язанні соціальних проблем, приготувати їжу, заплатити літній людині за комунальні послуги, ай поміряти тиск, зробити укол, своєчасно допомогти в госпіталізації. Зараз ми організовуємо ці семінари і я думаю, що в п’яти медичних інститутах діють волонтерські групи по 50—60 студентів. — Що для Вас означає бути волонтером? — Працювати за покликом душі, безплатно. Віддавати своє серце для допомоги старшому поколінню. Пам’ятати, що найстрашніше для людини — самотність. Душевності й щирості ні за які гроші не купиш, це внутрішня потреба людини допомагати ближньому. Коли в душі немає доброго почуття, то жодними коштами не залатаєш духовної порожнечі, жодними скарбами не відкупишся від гріхів власної черствості. — Які приклади волонтерської допомоги Вам запам’яталися? — У Полтаві в Котелевському районі директор агрофірми “Маяк” Тетяна Корост — Герой України, нагороджена орденом княгині Ольги, депутат обласної ради, член волонтерського центру Полтавської області ветеранської організації обійшла всіх ветеранів війни, учасників бойових дій і вдів і своєю постановою взяла їх на довічне забезпечення. Колектив агрофірми допомагає пенсіонерам продуктами харчування, медичним обслуговуванням, транспортом, доглядати за присадибними ділянками. У Херсонській області учителі-пенсіонери активно влилися до нашого волонтерського руху. Об’єдналися між собою і зайнялися поверненням бездоглядних дітей до школи, на навчання. Волонтери зібрали одяг та взуття для них, спілкувалися з їхніми родичами. Більше тисячі дітей повернулися до школи. На Кіровоградщині існує близько ста народних хорів. Кіровоградська обласна організація ветеранів навіть книжку видала “Не старіють душею ветерани”, у якій розповідається про кожного талановитого пенсіонера. У Севастополі є група сімейного підряду, де жінка керує волонтерами, а чоловік — майстер на всі руки: може полагодити і холодильник, і праску, і розетку поставити — тобто виконує ту роботу, що дуже потрібна в домі людини похилого віку. Колись на Черкащині жила бабуся, прізвище у неї Синьоока. Вона зібрала шерстяні нитки, сплела 90 пар капців і на своє 90-річчя подарувала їх кожній дитині у дитячому будинку. Така любов до дітей, щирість притаманна тільки нашому українському народу. Життя пенсіонерів продовжується, якщо їх не забувають молодші, даруючи свою підтримку і доброту. деякі прогалини в законодавстві”, “мрію про достойну пенсію, але не впевнена, що держава зможе такою її зробити”, “думаю, що коли настане час мені отримувати пенсію, її вже просто не нараховуватимуть”, “найкращий варіант відкрити рахунок у банку й половину заощаджень відкладати на нього, а іншу частину грошей зберігати, як наші батьки, в трилітровій банці під ліжком. Нашій державі довіряти не можна”, “сумніваюсь, я на пенсії напевно буду в іншій країні”. Песимістичні думки молоді щодо старості свідчать, що в нашій країні люди похилого віку залишаються сам на сам зі своїми проблемами, страхами, розчаруваннями. Сучасні молодіжні серіали зображають людей похилого віку здебільшого як нудних моралізаторів, любителів кіносеріалів. А бабусі, що годинами сидять на лавочці біля будинку, пліткують і зневажливо дивляться на юнок у куцих спідничках, є героями багатьох сучасних фільмів. Старість насправді різна: по телевізору показують жвавих бабусь і дідусів, що їздять на яхтах і колекціонують раритетні автомобілі, а на вулиці молодь бачить пенсіонерів, що просять копійку на хліб; юнь читає статті про старих американських бізнесменів і зустрічає українських професорів у потертих піджачках; бачить ляльково-пластмасові обличчя пенсіонерів-співачок та спостерігає за змученими обличчями старих людей, що тягнуть з дачі клумаки; чує старечі розмови про болячки і диво-медпрепарати та бачить бадьорих дідусів, що ганяють на велосипеді з онуками чи запускають у небо повітряних зміїв. Один дідусь, що до кінця днів залишався активним, сказав: “Мені — 91. Я молодий!” Отож, можливо, є рецепт вічної молодості — душа, що не старіє, очі, що не гаснуть і віра, яка не вщухає?! Матеріали підготувала Наталія АНТОНЮК Хоч би як вважали циніки, меркантильці і просто духовні манкурти, що волонтерство у XXI столітті залишається на маргінесах суспільного життя або ще гірше — служить гар% ним засобом для піару, все одно у світі формується рух, для якого доброта, людяність і безкорисливість є основними принципами. Волонтерство в Україні постійно розвивається. Про це точно знає Ольга Кухаренко — керівник волонтерського руху “Пенсіонер України”. Вона розповідає читачам “Слова Просвіти” про те, що означає бути волонтером в Україні, як пенсіонери допомагають один одному і як добре слово та дружня підтримка рятують українців.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин