Традиційна культура · “Діти різного віку іноді запитували учасників ансамблю: “А чому ви такі красиві?” · с. 14сторінка оригіналу ↗
ПОДОРОЖ «РОКСОЛАНІЇ» ДО КРАЇНИ
Слово Просвіти, №48 за 2010 рік
Іван ПАВЛЕНКО
“УКРАЇНЦІ СПІВАЮТЬ ТАК, ЩО ЇХ НЕ МОЖНА НАСЛУХАТИСЯ”…
Надзвичайно тепло, з особливим пієтетом зустрічали “Роксоланію” в університетах міст Осака і Тенрі. За участю їхніх ректорів — добродіїв Фудімото Вакіо та Масачіко Лбурі, викладачів і студентів і доктора філології, професора, завідувача кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олени Іванівської, хореографа Світлани Лещинської, всього нашого гурту відбувався обмін думками з питань традиційної культури й духовності, особливостей підготовки фахівців із фольклористики й етнології. В університеті міста Тенрі перед офіційним прийомом для “Роксоланії” продемонстрував програму архаїчної японської музики університетський інструментальний ансамбль “Гагаку” під керівництвом маестро Кото, який тільки йому відомим способом розшифрував ієрогліфи первісних музичних кодів. Зустрічі ці були символічними в перспективі майбутніх візитів керівництва згаданих навчальних закладів до нашої альмаматер із метою укладання угод про обмін досвідом і співпрацю в науковій і навчальній сферах. Слід визнати, що в переважній більшості університетська братія мало знає про Україну, її історію й культуру. Але вони майже всі знають Івана Бондаренка — професора-японіста з нашого Інституту філології, який протягом десяти років тісно співпрацює з філологічними факультетами обох університетів і тим самим підготував ґрунтовну базу для стажування наших випускників у Японії. Ці прекрасно підготовлені студентки допомагали нам адаптуватися у зовсім інших мовних, ментальних і етичних соціовимірах. Особливо теплі стосунки “Роксоланії” склалися з Наталкою Батрак, яка всіх полонила природним аристократизмом, щирістю, грацією, відповідальністю й блискучим перекладом наших анотацій до концертних блоків спілкувань із публікою. Тому щемливими були проводи “Роксоланії” з міста Нарутакі, бо бриніли сльози на очах Наталки й наших розчулених дівчат і господарів готелю, де ми мешкали. А що ж стало причиною цього? Чим же ми всі споріднилися так за якихось три доби? Певно, всіх об’єднала натхненна правда від магічних веснянок і кустових пісень, заворожуючих купальських ритуалів, або ж тужливої лірики, після якої на просторій сцені вирували наші запальні танці. А фінальні “Гриць” і “А у нас завтра свайба” доводили публіку до піднесеного стану. Ось як писала про це японська преса: “Українці співають так, що їх не можна наслухатися…”. А після вечері, зготованої волонтерами й нашими місцевими симпатиками, мистецька програма з народних ігор і танців продовжувалася спільно. Отут і народжувалося почуття душевного й духовного єднання, що відкриває істину життя швидше за будьякі лекції. Оці миттєвості взаємного обміну духовними цінностями народних культур, вияви обопільного інтересу до них і заторкують найтонші струни душі кожного, і люди в миті розставання зронювали чисту сльозу. І так було в кожному місті. Особливі враження від нашого проживання в сім’ях волонтерів, які співпрацюють із громадською організацією “Осака у світі”. Ті дні багатогранного спілкування в домашніх умовах, життя в японському стилі стали незабутніми для господарів і для кожного з нас. Зміст цього спілкування був наповнений найрізноманітнішими темами. Особливий інтерес викликали питання традиційної культури, побуту, умов життя, історії, особливостей навколишнього середовища, природи, національної кухні, родинних традицій.
ЩО ЛЮБЛЯТЬ ЯПОНЦІ?
Ми побачили й відчули, як живуть японці. Треба сказати:
наших попередників (ми стали представниками двадцять першої країни). Виставляють господарі й свої мистецькі вироби: маски з дерева, ліплення, різьблення символічних фігурок, вишивку. А господиня Чіґемото Чіуоко з міста Каїдзука, у якої мешкав я з Лесем Журавчаком, виявилася майстринею
Тепер — японець і козак з виготовлення барабанів і різних ударних інструментів. У сім’ї господаря Казуе Гото з міста Хашімото, нас вразила не тільки добротна господа й високий дизайнерський стиль внутрішнього дворика, вишукана національна кухня, а саме маски, виготовлені із застосуванням високомайстерної техніки різьблення по дереву й технологічної обробки. Кілька десятків його масок, що відтворюють різноманітні стани й вирази людських стереотипів, демонструються на виставках (навіть за кордоном). Добродій Гото-сан за фахом дантист, а ще й нащадок самурая. Свідченням є збережені важливі атрибути спис і меч, що висять на стіні у головній світлиці будинку. Але в нього є й інше хобі: під його патронатом утримується недільна школа, де на основі давніх японських п’єс під керівництвом професора з Кіото та його місцевого асистента засвоюються традиційні постулати патріотичного виховання в самурайському дусі, саме в духовному контексті. Мене з Оленою Іванівською запросили на заняття, на якому підлітки заучували тексти персонажів однієї з п’єс і співали архаїчні тексти. До співів долучився і я, легко читаючи нотну версію архаїчного піснеспіву, чим немало здивував присутніх. На знак шанобливого ставлення до гостя, мене одягли в розкішне традиційне кімоно. Високе естетичне почуття кожного японця-господаря й господині також і в ландшафтному дизайні їхніх маленьких двориків. Там ростуть невеликі кучеряві деревця (переважно японська декоративна сосна), скрізь квіти й різні декоративні кущики, є й природні акваріуми, де живе маленька й часом чимала рибка (не для їжі). А ще там обов’язково змуровані маленькі сінтоїстські й буддистські каплички — для відзначення святкових днів чи календарних свят із запалюванням свічок, із жертвуванням ритуального хліба, фруктів, квітів, прикрас тощо. Японці — надзвичайно люблять квіти: квіти надворі, в будинку, на кухні у вбиральнях, на картинах. Їхні невеличкі авто й сімейні мікроавтобуси туляться тісненько біля будиночків під легкими прозорими дашками, часто без огорожі. Та ще там стоять велосипеди й різних калібрів мотоцикли та скутери. У житті японців панує ідеальна чистота в усьому, висока етика спілкування, виняткова відповідальність і організованість. На дорогах немає бруду, обабіч вимурувані з бетону досить глибокі стічні канавки, які ніколи не забиваються. А як заходиш до господи чи до будь-якої установи (окрім маркетів і офіційних кабінетів), роззуваєшся, а далі йдеш у капцях (чи шкарпетках) по красивій паркетній підлозі, в кімнатах — по японських циновках, виготовлених із рисової соломки. Фарбованих чи білених стін і стель у приміщеннях немає — всі вони виготовлені з натуральних матеріалів, переважно з дерева. У спальнях немає ліжок. Ми спали на футонах, які на день складали під стіною.
“А ЧОМУ ВИ ТАКІ КРАСИВІ?”
Особливого значення набули наші творчі зустрічі, попередньо заплановані комітетом “Осака у світі”, з учнями та вчителями кількох загальноосвітніх шкіл і дитячих садочків. Там наш ансамбль показував зразки українського фольклору (з анотаціями японською мовою, виголошеними перекладачами), що за своєю тематикою більш-менш зрозумілі дітям молодших і старших класів. Естетичний контекст весняних хороводів, танцювальних і жартівливих українських пісень та музики учні сприйняли піднесено, а моментами із захопленням. Діти різного віку іноді запитували учасників ансамблю: “А чому ви такі красиві?” Місцеві шкільні художні колективи у відповідь демонстрували свої музичні програми в хоровому й оркестровому вико-
Народний ансамбль української музики “Роксоланія” Інституту філології Київського національного університе% ту імені Тараса Шевченка щойно повернувся із турне по Японії. В ансамблі 22 студенти, переважно кафедри фольклористики. “Роксоланію” запросила всесвітньо ві% дома громадська організація “Осака у світі” з метою представлення української традиційної музичної культу% ри на японських теренах у культурно%просвітницькій прог% рамі “Осака у світі”. “Роксоланія” здійснювала свою просвітницьку місію з 4 до 30 жовтня у містах най% більшого й промислово найпотужнішого острова Гонсю: Осака, Яо, Хашімото, Кавачінанагано, Кобе, Каідзука, Нарутакі, Тенрі. У кожному місті відбува% лися офіційні зустрічі з мерами, вони надавали ви% сокого значення просвітництву “Роксоланії”, яка вперше представляла на високому рівні українську культуру. Місцеве керівництво забезпечило україн% цям виступи в престижних залах і комфортні умови перебування. Про яскраві враження розповідає Іван Якимович ПАВЛЕНКО — професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, художній ке% рівник Народного ансамблю української музики “Роксоланія”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
