Читацьке віче · “Тверда віра в силу мистецтва, яка перетворює людину, оновлює її образ, кличе до творчості”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЗГАДАЙМО ПАРАСКУ КОРОЛЮК
Слово Просвіти, №48 за 2011 рік
Ольга ПУГАЧ, Київське МО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Рік тому, 26 листопада, у сумні для України осінні дні пам’яті жертв голодоморів, на 72-му році життя перестало битися неспокійне серце незабутньої Параски Королюк — улюблениці Майдану, символу української жіночої Долі. Останні роки свого життя, а саме від часу Майдану 2003—2004 років, Параска Василівна провела переважно в Києві, на Майдані Незалежності. Це був її власний пост № 1, який вона покидала лише в дні недуги. Вроджена мудрість і життєвий досвід підказували їй — саме тут вирішуватиметься доля народу, а отже, і доля її доньок, онуків. Вона, як і сотні тисяч українців, вірила, що її участь у політичних подіях тих днів була необхідною, важливою. За свою активність мала відзнаки від влади — почесний знак “Гвардія Революції” та орден Княгині Ольги ІІІ ст. Минулої осені, занедужавши та, можливо, маючи сумні передчуття, Параска Василівна поїхала додому — на Тернопілля, у рідну хату, у рідне серцю село Дорогичівка. Там, в оточенні рідних вона й завершила своє трудне та славне життя. Їй було півтора року, як помер батько, а мати була інвалідом із дитинства. Вона часто надовго полишала домівку — лікувалася у міських лікарнях, далеко від рідного села. У таких умовах пройшло життя маленької дівчинки. Учитися у школі було непросто — часом не мала ні взуття, ні одягу. Після шести класів почала працювати. Перше місце роботи — рільнича бригада, де нічого не платили, лише записували трудодні. Тож попросилася у доярки. Голова колгоспу після деяких вагань, — вона ж іще дитина! — дозволив перейти на ферму дояркою. А в сорок років Параска Василівна вже мала майже 26 років трудового стажу. Заробила його іна Харківщині, і на Дніпропетровщині, і в інших місцях. Адже і тоді, й тепер Тернопільщина на заробітки була слабенькою, злидні заганяли людей у чужі краї. З теплотою згадувала Параска Василівна свої вимушені мандри по українських і загальносоюзних робітничих майданчиках: “Люди, що мені траплялися у чужих світах, такі хороші! Мене любили усюди, ніхто не кривдив! І я їм віддячувала щирою приязню та сумлінною працею”. Маючи на руках трьох дочок — Ганю, Світлану і Марічку, — покладалася лише на себе, бо чоловік помер молодим, залишивши її удовою. Гірко згадувала Параска Василівна, що цьому допомогла також і оковита. От тоді й скористалася маминою порадою поїхати щось заробити для своїх дівчат на майбутнє. Мама допомогла доглянути дівчаток. На лісозаготівлях у Архангельську, Томську Параска Василівна заробила два вагони лісу. Раділа — тепер було з чого ставити нову хату. Старша донька саме готувалася до весілля… А далі — тринадцять років у Казахстані. Звідти привезла грошей. Донькам наділила по п’ять тисяч карбованців. На радощах, що народилася онука, купила коштовну статуетку Божої Матері, решту поклала на рахунки до
Ощадбанку — для дітей, онуків, яких у неї, дякувати Богові, було шестеро. І як же засмутилася, коли дізналася, що ті заощадження згинули без вороття! Тож на Майдан Параска Василівна мала великі надії — дуже несправедливим їй видалося її життя, та хіба тільки її? Пошук правди, віра у кращу долю дітей, села, України — ось ідея її Майдану. У народі її вважали справжнім народним депутатом. Для себе вона мало що домоглася, та чи й домагалася, а от до шести сіл на Тернопільщині завдяки її наполегливості та новим зв’язкам у впливових колах газ таки провели. Клопоталася про земляків, які потребували медичних консультацій, багатьом допомагала… Кілька років тому Параска Василівна двічі гостювала у мене в Макошині, що на Менщині. Її радо вітали і в сім’ях, і на святі Івана Купайла. До свята Купайла вона сплела кілька чудових купальських вінків, які ми подарували місцевим дівчаткам, учасницям святкового дійства. Зателефонувавши після свята найменшій з дочок, вона захоплено оповідала: “Марічко! Я так далеко заїхала! Це
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
