Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “На могилі Назарія Яремчука у Чернівцях завжди живі квіти, а стежка до музею не заростає”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

«НАЗАРІЙ ЯРЕМЧУК ЗДІЙНЯВ ПІСЕННЕ НЕБО НАД НАМИ»

Слово Просвіти, №48 за 2011 рік

30 листопада народному артисту України, лауреату Національної премії імені Т. Г. Шевченка Назарію Яремчуку виповнилося б 60… “ВІН ВИРОСТАВ У СПІВОЧІЙ РОДИНІ” У селі Рівня, що на Вижниччині Чернівецької області, в 70-х роках ХІХ ст. було 76 дворів, жили всі у великих злиднях. Чудовий природний карпатський ландшафт був єдиною радістю, втіхою й гордістю місцевих мешканців. З одного боку — гори, а з другого — швидкоплинний, бурхливий Черемош. А ще тут любили співати, грати на народних інструментах. Однією з таких була сім’я Назарія та Марії Яремчуків. Одружилися вони у важкі роки. Люди подейкували, що у давні часи за родиною Яремчуків вівся нагляд. Є про це й документ у фондах Чернівецького державного архіву, датований 17 грудня 1869 р. У ньому йдеться про те, що син Івана Яремчука (прадід Назара) — Федір із Рівні — користувався без дозволу панським лісом. Про це було повідомлено і в повітове управління та вказано, що він бунтівник. Тому за ним постійно вела нагляд тодішня жандармерія. Натомість нащадки Федора, Назар та Марія Яремчуки, незважаючи ні на що, жили дружно, у злагоді, спокійно займалися господарством, ростили синів Степанчика, Богданчика та доню Катрусю. 1951 року доля подарувала їм ще й четверту дитину — синочка, якого нарекли на честь батька Назарчиком. Ріс хлопчина допитливим, веселим, життєрадісним, любив дивитися, коли сонце ховається за гору, ловити жуків, слухати казки та пісні. А співали у сім’ї Яремчуків усі. Батько був високоосвіченою людиною: окрім української й російської, знав латину, німецьку й румунську мови. У старші роки він працював дияконом у церкві і як тенор співав у церковному хорі. Мати теж співала в церковному хорі, гарно грала на мандоліні та була акторкою у Вижницькому народному театрі. Коли вони збиралися разом і починали співати, забуваючи про всі негаразди, особливо вирізнявся голос Богдана, який був майже на 5 років старший за Назарія. Перехожі зупинялися біля їхньої хати і говорили: “Які ж бо гарні голоси у цих Яремчуків. Вони справжнісінькі артисти”. …Доля подарувала маленькому Назару не тільки талант, а й нелегку дорогу на велику сцену… Перший тяжкий удар він пережив у 12 років, коли помер батько, який мріяв про сан священика для Назарія. Маючи малу платню санітарки, мати вирішила віддати синочка на навчання характер не міг так зробити”. До того ж, саме в цей період серед молоді був відомий його старший брат Богдан, який зачаровував своїм голосом багатьох вижничан. Лише за порадою завідувачки Рівнянського клубу Левко Дутковський звернув увагу на постійного відвідувача репетицій. Назара запросили на прослуховування і Левко Тарасович запропонував йому виконати музичний твір за бажанням. Це була популярна тоді пісня І. Поклада “Кохана”. Та коли він заспівав “Дивлюсь я на небо”, всіх вразив дивовижно дзвінкий і чистий голос Назарія. Голос сподобався, і його прийняли до “Смерічки”. На той час у колективі вже співала Марійка Наголюк, Ніна Бондаренко, Ліда Шевченко, Рая Хотимська, Василь Зінкевич, які були значно старші за нього. Левко Тарасович не побоявся, що у Назара не було музичної освіти, і взяв його. Він побачив головне: хлопець може працювати й має велике бажання співати, отже, здолає всі труднощі. Так з осені 1969 року Назар почав співати у “Смерічці”. “ПЕРШІ КРОКИ І ПЕРШІ УСПІХИ НА ПРОФЕСІЙНІЙ СЦЕНІ” Залюблений у красу карпатського ландшафту, Назар мріяв про геофак. Перша спроба вступити до ВНЗ була невдалою. Тому йому довелося працювати і самотужки вивчати географію, історію, математику, які необхідні для вступу. Робота сейсмографа у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії, курси водіїв, футбол, репетиції — з цього тоді складалися його будні. Вільного часу не мав. Та наполеглива праця хлопця не була даремною, а 1970 рік став для юнака щасливим. Напередодні нового 1970 року він вперше вийшов на суд глядачів, дебютувавши з піснею “Незрівняний світ краси” як соліст “Смерічки”. На цьому ж публічному виступі “Смерічки” Н. Яремчук і В. Зінкевич уперше виконали пісню Володимира Івасюка “Червона рута”. Відтоді “Смерічка” стала відома далеко за межами області. Чернівецька обласна газета “Зорилей Буковиней” писала: “…В останні роки все більше і більше говорять про молодого композитора Л. Дутковського, йому належить заслуга створення у Вижниці ВІА “Смерічка”, колективу з великим майбутнім”. Назарій Яремчук став невід’ємною частиною ансамблю. У серпні того ж 1970 року за рішенням приймальної комісії Яремчук став студентом географічного факультету Чернівецького державного університету. 1971—1972 рр. — відбулися зйомки телефільму “Червона рута”, який одразу ж став популярним далеко за межами України, а “Смерічка” вдало виступила на всесоюзних конкурсах “Пісня—71” і “Пісня—72”. До Яремчука приходить перше мистецьке визнання на професійній сцені: за виконання пісні “Горянка” солісти “Смерічки” Назарій Яремчук і Василь Зінкевич удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”. Самодіяльний колектив із Вижниці вирізнявся своєю оригінальною манерою виконання навіть серед інших подібних професійних колективів в Україні. Коли Назару було 20 років, померла матуся. Кажуть, вона ніби відчувала, що скоро її не стане, і написала листа керівнику ансамблю Левку Дутковському, в якому подякувала за все, що він зробив для її любого сина. Можливо, у такий спосіб вона хотіла полегшити біль втрати. У ті важкі дні його підтримували друзі з “Смерічки”, товариші та шанувальники. Його пісні “Чуєш, ма- Батьки: Назар і Марія Яремчуки мо”, “Батько і мати” сповнені святою любов’ю до батьків. 1973 року “Смерічку” запрошують до Чернівецької обласної філармонії. Ансамбль отримав статус професійного. Назарій перевівся на заочне навчання в університеті, а отримавши 1975 року диплом про вищу освіту, не зміг працювати за фахом, бо любов до пісні виявилася сильнішою і він перейшов на постійну роботу до філармонії. СВІТ ЙОГО ПІСЕНЬ НЕЗРІВНЯННО КРАСИВИЙ Злет таланту Назарія був настільки стрімким, що вже 1978 року йому присвоєно звання заслуженого артиста України та нагороджено орденом Дружби народів. Любов до рідної землі, до народу, вірність обраному творчому принципу (поєднання народнопісенної мелодики з сучасними ритмами) були в Назарія Яремчука глибинними та всепоглинаючими. Пісні “Смерічки” стали популярними й увійшли до золотого фонду української естради, а Назарій Яремчук отримав всесвітнє визнання. Промине всього-на-всього чверть століття, як настане гіркотний день червня 1995 року… На могилі Назарія Яремчука у Чернівцях завжди живі квіти, а стежка до музею не заростає. Навіть уночі сюди приїжджають групи. Якось, за словами його сестри пані Катерини, опівночі приїхав автобус із канадськими й американськими туристами, для яких вона серед ночі проводила екскурсію. Щороку в день народження Назарія Яремчука друзі, колеги-митці та представники буковинської громадськості приходять на чернівецьке кладовище, аби вшанувати його світлу пам’ять.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин