Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Сестри просили вишеньки, а потім померли, не дочекавшись вишеньок”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ООллеессьь ВВООЛЛЯЯ:: ЖИТТЯ Є ДІЯННЯ ДОБРА

Слово Просвіти, №48 за 2011 рік

Закінчення. Початок у числі 47 за 2011 р. ПРО СЕБЕ І МОГО ЧОЛОВІКА (свідчить Панасенко Марія Махте7 ївна, 1924 р. н., Улинівка) Батько наш Могила Махтей Денисович був бригадиром рільничої. Вдень на степу трудився, а вночі ями копав для мерців. З Іваном Шендриком (він на війні пізніше загинув). І за це давали пайок хліба. Викопають вони яму і йдуть на роботу. А ми з мамою мертвяків загрібаємо, їх підвозили Черненко Павло та Блощинський Петро. Старенькі вже були, то їм і доручили цю роботу. Ото привезуть, а дядько Павло і гукає до мами: — Іди вже загортай… Ось померла Марійка Стражниківська. Зовсім ще дівчинка. Її старший брат Андрій підвіз візком, ряднинкою поганенькою самі лиш ноги накрив. Мама й каже нам: “Ходімте, дитині поможемо, бо там горб і хлопчик не вивезе ношу на гору”. Взяла мама з Андрієм Марійку за ноги і за руки, і вкинули в яму. Ніхто не плакав, і в хлопчика сліз не було, бо пухлий був, знесилений. Повертаємося додому, а я плачу, бо шкода Марійку. На дорозі Федір Педай мертвий, і його на кладовище відвезли. Згодом поїхали по Семениху. Вчора вона таке, як помирала, а сьогодні сидить чай п’є. Дістала десь бурячка, зварила юшечки і п’є. Але недовго Семениху чай протримав: наступного дня її привезли до ями… Кого останнього клали у яму — не знаю. Тільки пам’ятаю, коли горбик нагрібали, мама сказали, що сімнадцять душ у ямі лежало. Розповім і про свого чоловіка, Панасенка Василя Даниловича. Він тепер про голодовку кожен вечір розповідає. У молодості не так, а тепер, коли з дітьми не так важко стало клопотатися, то згадує і згадує… Матір дуже жалко, коли вона помирала в ліжкові. Рядном застелила подушечки і лягла помирати. А дітей посадила долі, на ряднині. Їх було тоді троє — Василько дванадцятирічний. І меншенькі сестрички. Мама каже: “Дитинко, Васильку, як мені тяжко. Хоч би ж було дожити, коли тобі буде п’ятнадцять років, щоб я знала, що ти, дитино, хоч що-небудь можеш зробити…” Померла мати. І відвезли її в яму. І лишився Василько сам із сестричками. Він водив дівчаток у дитячі яслі. Погано їм там було, бо Люба померла. Її Василько у

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин