СТРІЛА Суб’єктивна антологія · с. 8сторінка оригіналу ↗
Олег ЗУЄВСЬКИЙ (1920—1996) Пунктир тайнопису
Слово Просвіти, №48 за 2012 рік
Упорядник і автор літературно-критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
Всі тіні сплітаються в тіні Тих самих надій і бажань І в їхнім постійнім сплетінні Грань тісно заходить за грань… О. Зуєвський
* * *
Цей звід — це дерево: при ньому Не гомін слав свій шлях, Немовби спогад і знайому Веселість на устах,
Він ще про весну неодцвітну В щедроті віт підняв І світлом галяви привіт нам Зігрів і розхмар дня.
Так нездогадно, мов на травах Це все, що ми несли, У перших зацвітах вогнявих — Віконниці з імли,
І днів здобуток нерозтлінний Пильнує шати всім, Де сторожкі зелені стіни Звели нам рідний дім. 1951
* * *
Камінна злагода старого дому Ще золотим крилом у парку висне. Ходім до ставу: там, повір, нікому Нема відмовлення. Хіба навмисне
Шиястий лебідь сколихне водою, І сплине згадка лунами тремкими, Немов про те, як з див рясного крою Свого вбрання раділа панна, мимо
Дерев оцих проходячи. Про неї Забули ми, як став, як вітру нерух…
Мова повсякдення — торжество однолінійності. Вона може бути мальовничою і безбарвною, образною і протокольною, але домінанта її — смислові зв’язки — непорушні. Коли ж вони порушуються, свідомо затемнюються, незрідка можна почути: “Не крути, кажи прямо”. Це реакція на недотримання правила. Зуєвський порушує правила інтелігентно і так природно, що порушення стає нормою. Знаком перебування у своїй стихії. Тому імператив — “кажи прямо” — у застосуванні до нього втрачає сенс. Адептам прямої мови краще махнути на нього рукою, відійти з миром від його стола і скуштувати інших страв. Поетичні страви Зуєвського розраховані на гурманів, здатних розрізняти невловні для звичайних споживачів кулінарні запахи й присмаки.
І лише погляд твій, де ріг алеї, В журбі спинявсь на вежах бельведеру. 1948
Ностальгія
Хоча й незбагнене це вміння Заходити в найглибший брід, У це розгойдане склепіння, Де промінь сонячний поблід,
Але в саду, в наземній віллі, Прочанам де нема занять, Вони у пальм на новосіллі Так, зачудовані, стоять
І прагнуть очі розкривати Крізь перепону у пісок, І стежити двогорбі шати, І мріяти про холодок,
Аж поки весел перебої Крізь хвилі зляжуть до кінця І привиди землі старої Перейдуть усміхом лиця. 1965
Зразок
З диму темного волосся Враз у непідробний мур Глибиною заплелося І від сонця абажур
Крізь очей принадні плями І його рясних братів Щедрими кругом ґнотами Розпочати сяйний спів
Аж до згадки про дорогу Повз каміння й ручаї Та про вистриби спрожогу Ради кокетерії
На життя веселім святі Для бучних у нього сцен Через витрати багаті Без умови про хосен. 1981
Іграшка
На базарі хоч багато краму, А для тебе тільки й вибір є — Розглядати іграшку ту саму, Що немов з уяви постає.
І твоя щораз гірка відмова
Складність у тому, що за зовнішніми ознаками делікатеси виготовлені ніби з дотриманням добре відомих рецептів неокласицизму і мають пристойний упорядкований вигляд. Сама ясність, якщо… розчленувати фразу. В сумі ж — туман. Не суцільний, з просвітами. А в них — загадкове миготіння: зблиски віддаленого змісту. Точніше — відтінків змісту, натяків на зміст. Це як змах руки, що вказує напрямок руху, але не полишає в повітрі слідів. Авторська сигналізація? пунктир тайнопису? “Туман” діє на підсвідомість.
Сполохи значень “об’єкта” навпаки — налягають на свідомість, апелюють до неї, вимагають употужнення світла. І тут усе залежить від реципієнта. Від міри його спорідненості з поетом. Від здатності сприймати його сигнали не тільки чуттєво, а й почасти, цебто в міру можливого, усвідомлювати авторську кодову систему на раціональному рівні. Диво може відбутися за умови наближення до гуманітарної культури поета. Бо це те середовище, де означена система склалася і ним живиться. Це панська поезія, а отже, пе-
Найприскіпливішим продавцям, Бо, здається, шукана обнова — Це для тебе неприступний крам.
Наче ти почув колись у жарті, В зліснім сні якогось мудреця, Що твої збереження не варті Іграшки такої, як оця.
Тому й притуляєш ти несміло Всю її до серця і до скронь, Чуючи, як мерзне в тебе тіло І згасає в серцеві огонь.
І немає дню твоєму спину, По завислому аж на краю, Щоб упасти нагло в домовину, Захопивши й іграшку свою.
Ювілей
Її нема у тишині: Це загадка страшна мені, Мов пасіка поза кущами І листя, що літає з нами.
Ти бачила його коли В осінніх затишках імли, Яка не відає розпуки І привітанням вірять руки?
Тоді росте примара мрій Ще в незбагненності своїй, Де звабні яблука червоні Ждуть літа вранці на осонні.
А я цей аромат зірок Згадав, як перший лист пожовк, Бо чуб твій ними пах, відколи Я знав ще квіти матіоли. 1983
Кассіопея
Дорогу всю без марев чужини Ти в зелені багатій привітала: Ти бачила сузір’я з глибини І їхні білі покривала.
Ти слухала, як пломінкі слова Подобу щиру називали долі, І їхня правда, пристрастю жива, Тобі відкрилася поволі.
Але годин ревнивий крутобіг, Що світ завихрив попереду,
редбачає вільне плавання у ріці з різними заплавами: міфологія, історія, філософія, малярство, музика, та передовсім — література. Зуєвський — послідовний символіст, хоч символізм його з домішками інших напрямків і віянь. Скільки і що саме він узяв у Верлена і Малларме, якого переклав повністю, як і в пізніх символістів — з’ясують дослідники. Та й не так уже це важливо. Важливо, що почувається він на обраній стезі комфортно. Якщо ж у читача виникає хронічний дискомфорт (тимчасовий
Ніч нетривалу спритно переміг І вкрав надію — Андромеду.
І щоб у грудях наших збереглось Привілля наполоханій любові, Змогли б хіба зарадити якось Персея подвиги казкові.
Альбом із Мактаквак-Ладжу
У цім альбомі пов’язало Світлини надвечірніх піль І ластівок, що в’ються вдало Над травами ізвідусіль,
І спогади про Філомелу, Наївні Рильського слова, Розмову приязну й веселу, Неначе пісня гуртова,
Обличчя те, що буде в ньому Пливти, як місяць, аж до хмар Весь вечір затишного дому І поновляти календар,
Число додаючи неждане Святковим, на оздобу, дням, Що кожен рік між них прогляне Її осяяним ім’ям
І цнотою, що закувати Змогла їй посмішку, як бронь, Палких очей невловні шати І ласку трепетних долонь.
Таємниця
Чи таємниця повторима Серед заучених імен: Їй, мов речам перед очима, Байдужости зростає трен,
І тільки в щасті ненароком, Як чистий діямант, вона Уваги володіє оком, Свої придбавши імена,
І без кінця їх вирізняє Словами й карбами думок, Бо в неї надміру немає, В якому стигне холодок,
І хоч прикмети ненастанні В ті самі тиснуться слова, Вона, як гімни на органі, Росте в подяку божества. 1978
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
