Про-читання · “Будьмо вільними в собі — здобудемо волю Україні”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Вони нам світять…
Слово Просвіти, №48 за 2012 рік
Слові — похід крізь муки і страждання до Світла. Про десятиліття страждань у тюрмах, концтаборах і засланнях сильніше, як сказав священик — поет Ярослав Лесів (1945—1991 рр.), і не скажеш: Мамо, душа моя — Спасителя розіп’ятого рана. Але і в чорні, безпросвітні часи поети працювали і боролися: Та вперто камінь двигає Сізіф, Хоч на вершині височить розп’яття, Під ним розпалене багаття, Та понад всім — величний міф. (“Людство”. Зеновій Красівський, роки життя 1929—1991) Книга написана стисло. Але в ній так багато сказано! І все те викладено на папір серцем авторки, яка добре знала і Зеновія, й отця Ярослава. Тут і проблеми української національної ідентичності в 60—80 рр. ХХ століття, і пошук названими поетами національної та особистої ідентичності, осмислення їхньої творчості як життєвого подвигу, невольнича, релігійна лірика, теми Батьківщини, дому, рідної мови, врешті — вічна тема Любови, інтимна лірика, без якої важко уявити поезію.
По трагічній загибелі 2 лютого 1986 р. любої дружини Оленки Антонів Зеновій написав: Молюсь. В скорботі спа% люю свічки. Тебе нема. Як страшно! Як жорстоко! Стою мов перст — безмежно одинокий І скапую, як ті свічки! Як сказала авторка книжки, у цьому вірші поет, мабуть, дуже наблизився до Бога… В інтимній поезії Я. Лесіва пані Марія тонко помітила атмосферу тривожності, поетичної готовності кинутись у вир боротьби: Я один, ти одна, Сто розлук і утрат, За хрестами вікна — Неба чорний квадрат, Утікаю у сон — Зазиває вікно, Серцем б’юсь напролом — Не розбить. Не дано! Книгу збагачують добрі, теплі світлини. Тут є портрети Зеновія і Ярослава, зокрема портрет Красівського роботи Опанаса Заливахи, одна з його ілюстрацій до книжки по-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
