Постать · “Я жив, терпів і вмер за міліони”. Богдан Лепкий · с. 12сторінка оригіналу ↗
«Примір високого служіння українському Слову»
Слово Просвіти, №48 за 2017 рік
12 листопада 2017 року в Івано-Франківському Народному домі “Просвіта” відбулася святочна академія “Єднаймося в любові до рідної мови і культури” з нагоди 145-ліття від дня народження одного з найвидатніших українських письменників першої половини ХХ століття Богдана Сильвестровича Лепкого.
Світлана БРЕСЛАВСЬКА
Урочисте дійство, однак, було затьма( рене сумною звісткою — смертю краєзнав( ця, громадського діяча, зв’язкового УПА Василя Гука, тож розпочалося поминаль( ною молитвою за всіх, хто віддано служив Україні, словом і ділом, боротьбою і непо( хитними переконаннями. Трагічно і вод( ночас урочисто прозвучала пісня на слова Левка Лепкого “Видиш, брате мій” у вико( нанні всіх присутніх. З привітальними доповідями виступи( ли голова Івано(Франківської обласної ор( ганізації Національної спілки письменни( ків України, доцент кафедри української літератури, заслужений працівник культу( ри України — Євген Баран, літературний редактор Клубу української інтелігенції ім. Б. Лепкого — Любомира Джанджалас та режисер(постановник святочного дійс( тва — Марія Солодчук. Урочисто й зворушливо звучали пісні у виконанні учнів дитячої музичної школи № 2 імені В. Барвінського — Ярослава Анд( русяка, Вікторії Лучин (клас Н. Ковлевої), лауреата Всеукраїнських на міжнародних конкурсів — Вікторії Ватащук, студентки
Я примір вам даю. З нужденної хатини Я вилетів, як з попелища птиця. Я розгорівсь на небі, як зірниця, Щоб вести нарід, що в темряві гине.
Я примір вам даю. З сирітської хатини В Давида виріс я, що з Голіафом б’ється. Я — раб — тиранам правду плюнув в лиця Й вовік вони не змиють тої слини.
Я примір вам даю. Життя в страшній пустині Мов на Голгофі я писав закони, якими ви жиєте ще донині. Я жив, терпів і вмер за міліони.
А ви? Ви мовчите? Де ваші лиця? Ви ще жиєте, чи життя вам сниться? Богдан ЛЕПКИЙ
ПНУ — Марії Санкович, вихованки во( кальної майстерні “Муза ІФ” — Тетяни Чо( бану, вчителя Павлівської НВК — Христи( ни Попадинець та ансамблю семінаристів Івано(Франківської духовної семінарії іме( ні Івана Золотоустого. Вірші Богдана Леп( кого читали студенти Прикарпатського на( ціонального університету імені Василя Сте( фаника — Софія Гнатушко, Мар’яна Гаран, Юлія Маруняк, Яна Тодавчич та директор БК с. Павлівка Марта Вацеба. Уривок з по( еми Б. Лепкого “У Храмі святого Юра” де( кламували семінаристи Василь Кінах, Ва( силь Майка, Олексій Стронський та учени( ця Старолисецької ЗОШ Тетяна Чобану. На завершення учасники концерту та всі присутні в залі виконали державний Гімн України.
Із виступу Голови ІФОО НСПУ Євгена Барана: Лепкий був інтеліґент, шляхтич. Леп( кий був аристократ. Без Лепкого не було би “Молодої музи”, без Лепкого не було би українського галицького модернізму по( чатку ХХ століття. “Це Бодьо, — як любов( но називав його Петро Карманський у спо( гадах “Українська богема” 1936 року, — це Бодьо привіз до нас дух європейської мо( дерни. Це завдяки Бодьови ми дізналися, що можемо говорити і писати щось інакше, не тільки плакати, не тільки говорити про бідне село і про бідного селянина, бо він завжди бідний. А теж треба говорити про те, до чого рветься душа, і це теж нам Бодьо відкрив”, —Карманський у своїх спогадах. Звичайно, що Лепкий – це священиць( ка родина, це — Марко Мурава — його батько. Великий естетичний і світогляд( ний вплив мав на Богдана Лепкого саме його батько Сильвестр Лепкий. Богдан Лепкий тяжко пережив смерть батька 1900 року. З 1898 року ми маємо, чуємо й читає(
мо слово Богдана Лепкого. Вийшла перша його збірочка “З села” — оповідання, про( за, а вже з 1901 року — поезія “Стрічки”. Вже 107 років ми слухаємо і захоплюємося цією піснею, оцим реквіємом українським “Видиш, брате мій”, написаним 1910 року, в 1912 році опублікований, а 1915 року Левко Лепкий — молодший брат Богдана — написав музику і вже ця пісня лунала на фронтах Першої світової війни. Її співали Січові Стрільці. Ми її співаємо сьогодні. 1998 року мені пощастило бути в Кра( кові, коли на Ягеллонському університеті відкривали меморіальну дошку Богданові Лепкому, бо Богдан Лепкий дуже багато років пропрацював у Ягеллонському уні( верситеті — викладав українську мову з 1899 року до 1914(го, а потім — з 1925(го до 1939 року. Коли Польща впала з початком Другої світової війни, Лепкий опинився нікому не потрібний, про Лепкого забули і Лепкий згорів. Згорів від забуття: тихо ві( дійшов у липні 1941року. І сьогодні, коли говоримо про Лепкого, ми повинні не тільки пам’ятати про цю пісню, яка нас вражає, сентиментально розчулює, але повинні пам’ятати й про “Мазепу” — пантологію, яку він задумав у 9(ти книгах, а втілив у 7(ми. Без цього тво( ру ми би довго думали, що ж ми за народ такий, чому в нас нема проводиря(держав( ника. Лепкий створив утопійну ідею, уто( пійного державника. А сьогодні дослід( ження сучасних істориків підтверджують, що Лепкий не помилився — в Мазепі ми справді мали одного з великих державни( ків, бо саме Іван Мазепа, саме Петро До( рошенко, а потім — у ХІХ столітті — “Ки( рило(Мефодіївці”, а відтак — Іван Фран( ко, а відтак — Українські Січові Стрільці — це та ланка нашої ходи, яка витворила на( шу Українську Державу. За яку ми й сьо( годні воюємо.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
