Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
14 Читацьке віче · “Бути в ті часи українським інтелігентом, а тим паче, письменником, було не лише не престижно, а й небезпечно”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Портрет Гнатюка роботи Бойчука До 135-річчя від дня народження художника

Слово Просвіти, №48 за 2017 рік

Романа ЧЕРЕМШИНСЬКА, співзасновниця, директор Етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка, с. Велеснів Монастириського р-ну, Тернопілля 16-річним юнаком Михась Бойчук опинився у Львові, влаштувався до художньої студії. Саме тут 1898 року художники Іван Труш, Юліан Панькевич, земляк із Устя-Зеленого, і архітектор Василь Нагірний заснували “Товариство для розвою руської штуки”. На допомогу Михайлові Бойчуку прийшло Наукове товариство імені Шевченка, яке очолював з 1897 року Михайло Грушевський, забезпечивши матеріально здібного юнака, аби він зміг продовжити свої студії у Віденській академії мистецтв. Провчившись тут півтора року, він змушений на вимогу НТШ 1900 року переїхати на студії до Кракова. Тут вступає до Краківської академії красних мистецтв, яку закінчив 1905 року. Крім того, варто відзначити подвижницьку роль Митрополита Андрея Шептицького як мецената. У цей час і відбулося його знайомство з Михайлом Бойчуком, який припав йому до вподоби, бо був палким, талановитим художником. Михайло Бойчук зближується зі своїми земляками — поетом і малярем Богданом Лепким, художником Юліаном Панькевичем, етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком. Може, для шанувальників творчого доробку Михайла Бойчука, який дуже мізерний сьогодні, бо все знищено, буде сенсацією, що все-таки залишилася Ольга ДМИТРЕНКО, головний зберігач фондів Національного заповідника “Батьківщина Тараса Шевченка” Шевченко мріяв про вільну, незалежну Україну, переймався долею своєї родини, долею кожного українця. На знак глибокої пошани до нашого Тараса — батька нації, Микола Лисенко, праправнук Т. Г. Шевченка по родинній лінії брата Йосипа більше тридцяти років досліджував рід Шевченків, який розкидав своє прадавнє коріння і в Україні, і за її межами по всіх материках. Копітка, невтомна праця Миколи Павловича дала результат: світ побачило видання “Коріння Шевченкового роду”. Уперше в історії України він дослідив рід Т. Г. Шевченка, склав генеалогічне дерево (понад 1300 осіб) цієї родини і двічі видавав свою книгу. Видання здобуло сім дипломів, остання нагорода — лауреат літературно-мистецької премії ім. Володимира Малика. Уривки з книжки автора друкували в Міжнародному літературно-публіцистичному часописі українських письменників Ізраїля “Соборність”, у публіцистично-художньому альманасі “Цвіт Чебрецевий” (Полтавська область). На книжку позитивно відгукнулися читачі в ЗМІв Україні. Крім того позитивні відгуки книга отримала і на шпальтах американської газети “Свобода”, канадського щотижневика “Міст”, австралійської газети “Вільна Думка” та на хвилях сіднейського радіо одна олійна робота — портрет академіка Володимира Гнатюка, яка належить пензлю великого майстра. Портрет намальований, напевно, у період, коли Михайло Бойчук студіював у Краківській академії красних мистецтв. Тоді він часто зустрічався з Володимиром Гнатюком — секретарем Наукового товариства імені Шевченка, бо на кошти цієї інституції Бойчук вчився. На портреті художник зобразив 30-річного вченого у його робочому кабінеті. Молодий учений сидить за столом у глибокій задумі з ручкою в руці, відірвавшись на хвилинку від пильної роботи над новою науковою працею чи збіркою з фольклору. Ця робота Михайла Бойчука до осені 1965 року зберігалася у Львові в родичів Володимира Гнатюка – швагра Івана Боднара (колишнього викладача Тернопільської гімназії — Р. Ч.) і його зятя — українського художника Григорія Смольського, який і реставрував цей портрет. Восени 1965 року вони дістали портрет з чудової багетової рами і передали його українцеві з Пряшева Миколі Мушинці (Східна Словаччина), у нього він і сьогодні зберігається. А раму, що залишилася від роботи Михайла Бойчука, привезли разом з іншими меморіальними речами сім’ї Володимира Гнатюка до його музею у Велесневі. В ній поміщено кольорову копію, яку намалював з репродукції портрета вченого львівський художник Богдан Романець і подарував оселі академіка у дні святкування 100-річчя від дня народження Володимира Гнатюка в травні 1971 року. Усі твори неперевершеного майстра влада намагалася знищити. Так, у Національному музеї Львова, де М. Бойчук працював на початку ХХ століття, було вилучено до спецфонду та знищено, згідно з документами, усі твори із встановленим авторством М. Бойчука. Дивом збереглися кілька творів, які на початку 1980-х рр. за допомогою сучасниці майстра та його знайомої були ідентифіковані як роботи Михайла Львовича. Сьогодні збірка Національного музею у Львові нараховує чотирнадцять витворів М. Бойчука: чотири ікони та десять малюнків, виконаних на папері гуашшю. Михайло Бойчук Сподіваємося, що один із найавторитетніших та найбільших гнатюкознавців у світі, академік НАНУ Микола Мушинка передасть портрет Володимира Гнатюка — роботи Михайла Бойчука, який міститиметься у своїй рамі. І вже назавжди оселиться в робочому кабінеті Володимира Гнатюка в його музеї у Велесневі. З нагоди 125-річчя від дня народження Михайла Бойчука на кошти Романи й Остапа Черемшинських і завдяки сприянню видавця Василя Балюха з Тернополя побачили світ 1000 листівок з портретом Володимира Гнатюка, який намалював художник М. Бойчук — цьогорічний ювіляр. Драматург із Городища Ольга ОСИПЕНКО, провідний науковий співробітник музею С. С. Гулака-Артемовського, м. Городище, Черкаська обл. 155 років тому, 24 листопада 1862 року, у містечку Городище над замріяною Вільшанкою народився Іван Щоголів. Талановитий юнак не здобув ґрунтовної освіти, бо був вихідцем із небагатої родини. Університетами стали книжки, перечитував усі, які тільки траплялися. Найбільше шанував Шевченків “Кобзар”, читати його не полишав до кінця своїх днів. Вихідець із народу, він добре знав життя в його бідах і радощах, і вже з сімнадцяти років став брати участь в аматорських виставах у Кременчуці, Харкові й Катеринославі (нині Дніпро). Тоді національне культурномистецьке життя в Україні лише пробуджувалося. І наш земляк був одним із учасників цього пробудження, сподвижником фундаторів вітчизняного театру Марка Кропивницького, Михайла Старицького, братів Тобілевичів, з якими його пов’язували не лише добрі людські взаємини, а й творча співпраця. Уже перша п’єса Івана Тогобочного (таке письменницьке ім’я), написана 1885 року (“Свиняче серце”) і поставлена на сцені харківського театру, мала не абиякий глядацький успіх. Одну з ролей у ній виконував автор. З того часу почалася яскрава театральна кар’єра Щоголіва, розквіт якої припав на рубіж ХІХ і ХХ століть. Він був організатором і керівником театрального колективу в Харкові, який кілька років успішно гастролював великими містами Російської імперії. Саме в цей період Тогобочний пише найкращі п’єси: “Загублений рай” і “Жидівка-вихрестка” (1896 р.), “Душогуби” (1898 р., за мотивами французького письменника Еміля Золя “Тереза Ракен”), “Мати-наймичка” та “Кохайтеся, чорноброві” (обидві за поемами Т. Шевченка “Наймичка” і “Катерина”). Його п’єси “Борці за мрії” (1903 р.) та “Бунтарі” (1906 р.) відносять до реалістичної соціальної драми, а в “Чаклунці” (1905 р.) та “Смерті за свободу” (1921 р.) змальовано революційні події 1905— 1906 рр. і 1917 року. Загалом Іван Щоголів-Тогобочний написав понад 30 п’єс, зних близько десятка — за мотивами творів відомих письменників. Після 1917 року життя городищенця круто змінилося, він повертається в рідні краї, працює на підприємствах Стеблева й Корсуня режисером культурно-просвітницьких закладів, залучає місцевий люд до театрального мистецтва. Потім переїздить в Ірпінь, де й помер 9 жовтня 1933 року. Ім’я Івана Щоголіва-Тогобочного несправедливо забуте. Стосується це насамперед його багатющої творчості, яка відображає цілу історичну епоху. Бути в ті часи українським інтелігентом, а тим паче, письменником, було не лише не престижно, а й небезпечно. Тож слід лише подякувати нашому землякові за патріотизм, за те, що будив національну свідомість. І хоч востаннє його твори видавалися рівно 45 літ тому, вони ще прийдуть до глядача і в сценічному виконанні, і як захопливі художні кінострічки. Справжній талант невмирущий. Видатний український живописець, великий майстер монументального і станкового мистецтва Михайло Львович Бойчук народився 30 жовтня 1882 року в селі Романівка Теребовлянського району на Тернопільщині, у великій селянській сім’ї. Вчився у місцевій сільській школі. Її директор Ковалевський, побачивши здібності та велику любов до малювання, переконав батька віддати старшого сина для дальших студій.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин