Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Запрошуємо до книжки · “Книга Володимира Бурбана — на помноження Сили Українського Духу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ, ааббоо ССааммооууссввііддооммллеенннняя ууккррааїїннцціівв яякк Н Нааццііїї

Слово Просвіти, №48 за 2020 рік

Іван ШПИТАЛЬ Йдеться про книгу знаного літературознавця й публіциста, мовознавця й культуролога “Образки і силуети” (К.: “Сільські вісті”, — 2020. — 376 с.). Це літературно-художнє видання об’єднало у велику книжкову родину споріднені досконалістю форми й змісту статті, нариси, есеї, які свого часу друкувалися у благополучних щодо морально-етичних якостей виданнях: газетах “Літературна Україна”, “Дзеркало тижня”, “Сільські вісті”, журналах “Київ”, “Науковий світ” та багатьох інших. Що ж бачимо під “телескопом” Володимира Бурбана? Цілий світ! Український світ. Рясноцвітний і багатобарвний. Самобутній, неповторний у своїй ментальності. Він постає в образах шести десятків славетних співвітчизників. Це мислителі й господарники (теж, зрозуміло, мислячі), вчені й полководці, письменники різних жанрів і книговидавці, мовознавці й педагоги, оперні співаки й композитори, режисери й актори театру та кіно, диригенти, організатори хорових колективів, культурологи, богослови… Це цвіт українського інтелекту, нерідко більше знаний по закордоннях, ніж удома. І виявляється, що нам нема чого прибіднюватися: не такі вже ми убогі перед цивілізованим світом. А коли правдивіше, то й цивілізований світ не десь там, за Тисою, а швидше у нас самих. Бой ми ж, українці, таки не проспали Світанок Людства. Як сказав поет Олег Орач, досвіт історії устали і стали люди між людьми. Які інші етноси, схоплювалися з постелі раніше досвітніх півнів, кували мечі й лемеші, сіяли жита й пшениці, проса й гречки, писали книги й інших підучували писати та читати, витворювали шедеври культури матеріальної й духовної значення світового. І як не заступили віки, не заступлять і тисячоліття тих відрадних реальностей, що нинішня, така вже цивілізована, Європа в Середньовіччі дуже й дуже бажала родичатися саме з нами — з Руссю! Так, так, були часи, коли ми, Русь, упізнавалися не тільки за брязкотом мечів та щитів, та списів харалужних, а й за високим державницьким розумом Києва та за матеріальною і духовною величчю всієї триєдиної імперії (Київ, Чернігів, Переяслав). Отже, перед нами розкішна плеяда духовних поводирів, які у різні часи, за різних обставин рішуче протидіяли зовнішньому і внутрішньому антиукраїнству, самовіддано, до самозречення, виборювали Український Світ, його природне право на Державницьку Самостійність. Таких подвижників, будителів української Національної Свідомості, Володимир Бурбан об’єднав у розділі “З Україною в серці”. Розділ “Зі світових овидів” — то з десяток літературних портретів видатних персоналій за походженням неукраїнських, але зігрітих хвилею їхнього українського патріотизму, або споріднених з українцями ідеями, манерами творчості чи ознаками схожості за ментальністю. Що особливо прикметно, то це яскравість жіночих імен на небосхилі української культури. Не всяка світова література та мистецтво можуть зрівнятися за яскравосяйністю талантів Лесі Українки та її матері Олени Пчілки, Марка Вовчка (Душа, повінчана з Україною) і Наталії Кобринської (Перша українська феміністка), Марусі Чурай і Ліни Костенко (Як дзеркало української ментальності), Марії Заньковецької (Мельпомена української сцени) і Соломії Крушельницької (Чарівниця співу), Наталії Ужвій (Княгиня Українського театру) і Христини Алчевської (Берегиня роду, народна просвітителька)… Українське жіноче подвижництво — феномен значення світового. Українки, справді, з останніх сил піднімали великий народ із занепаду, разом із чоловіцтвом, а нерідко ще й потужніше кували з його свідому націю. А це була ( та й посьогодні!) каторжна робота! Довгі віки українська національна свідомість перебувала під крижаним саваном рабства (О. Герцен)! Заморожена вічною мерзлотою зросійщення, українська душа ще й тепер ніяк не відтане… І в часи білоцарські, і в Союз-концтаборі (СССР), і в наші “незалежні” дні українська національна свідомість була й залишається найстрашнішою небезпекою для наших воріженьків. Вони в цьому зізнаються одверто. Як писав російський філософ і історик Георгій Федотов (1886- 1951) у статті “Будет ли существовать Россия?”, “Проблема Украины слишком сложная, чтобы здесь можно было говорить о ней более чем намеком. Но от правильного ее решения зависит самое бытие России. Наша задача здесь формулируется так: не только удержать Украину в теле России, но и вместить украинскую культуру в культуру русскую” (“Alma mater. — Вестник высшей школы. — 1992). Свою ж, імперську, національну свідомість Г. Федотов радив “растить, беречь, возгревать”. Маючи перед собою такі цілі, вороги Української Державної Свободи нещадно винищували в Україні найменші ознаки Національної Свідомості, Честі, Гордості, Гідності. Така політика позначилася й на долях видатних українців, представлених у книзі Володимира Бурбана: Сергій Єфремов, Агатангел Кримський, Василь Стус… А ще вбиті комуністичним режимом Алла Горська, Валерій Марченко, Юрій Литвин, Олекса Тихий, Василь Симоненко… Скільки тортуровано, зламано, скалічено талантів, які не розкрилися на повну силу, скінчили життя в нужді та приниженні! Одним із найтиповіших літературних каліцтв є доля Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Це символ розп’яття талантів в імперії дожовтневій. До речі, Володимир Бурбан є лауреатом літературномистецької премії імені Нечуя-Левицького за публікації статей про українських письменників, високохудожнє, оригінальне втілення українського національного характеру. Збагачено наші знання про українських патріотів, імена яких попередні режими шельмували або просто замовчували. Це глашатай українського відродження Павло Чубинський, оборонець української мови Сидір Воробкевич та його брат Григорій. З особливою прихильністю Володимир Бурбан пише про письменників, яких у попередні часи відсували на забуття. Це Олекса Стороженко, Архип Тесленко, Юрій Федькович, Марко Черемшина… Гарною стороною таланту Володимира Бурбана є його толерантне ставлення до людей неукраїнського походження, іншої віри, поглядів, звичаїв, культури (чи безкультур’я). Особливо ретельно — неупереджено й справедливо — ця тема опрацьована у літературних портретах Лесі Українки та Олени Пчілки як редактора журналу “Рідний край” (1908- 1916), що в гострий полемічний спосіб висвітлював “найнезручніші” питання українсько-єврейських взаємин. Перекидаючи місток до наших днів, Бурбан переконливо говорить, що довгограюча платівка “українського антисемітизму” є абсолютною безпідставною провокацією. Стверджуючи це, Володимир Якович посилається на власний досвід своєї родини в порятунку двох єврейських дівчаток-біженок під час фашистської окупації України. Як філолог за освітою і практичний учитель, Володимир Бурбан з особливою сердечністю ставиться до класиків педагогіки. На найвищій полиці пошанування у нього ім’я та ідеї реформатора шкільної освіти, основоположника вітчизняної наукової педагогіки К. Д. Ушинського. У розвідці “Якби нас вчили так, як треба… Костянтин Ушинський” автор ґрунтовно і всебічно аналізує сучасні чинники, які пагубно впливають на рівень загальношкільної й вищої освіти. “Що заполонило наші серця і душі? — з болеем і обуренням запитує автор. І констатує: — Продукція брутальної екранної культури, моральна вседозволеність, влада грошей, перманентна корупція і тотальне казнокрадство, гріхопадіння мало не за кожною стіною, примара тероризму, а тепер ще й перспектива опинитися в газовій камері “старшого брата”. А останніми роками додалася ще й гіпнотична сила Інтернету, справді епохального відкриття сучасної цивілізації…” Крім того, знижується зміст освіти, базові дисципліни розпиляються в мозаїці надуманої багатопредметності. Повноцінну освіту, раніше доступну практично для всіх, заганяють у резервації “елітарної” школи — для “верхніх десяти тисяч”. Освіта ж у масовій школі зводиться до мінімуму. Сьогодні, коли НЕукраїнське владне чиновництво на догоду олігархату намагається вибити з-під ніг Українців їхнє найсвятіше багатство — землю, та знищити найбільше духовне багатство — мову, Володимир Бурбан з усіх сил навертає нас до кричущо актуального Костянтина Ушинського. Що можемо взяти в дорогу у завтрашній день із його спадщини? І широко цитує Костянтина Дмитровича за блискучою статтею в “Рідному слові”: “Язык народа — лучший, никогда не увядающий и вечно вновь распускающийся цвет всей его духовной жизни, начинающейся далеко за пределами истории. В языке одухотворяется весь народи вся его родина… Язык есть ее живая, самая обильная и прочная связь, соединяющая отжившие, живущие и будущие поколения народа в одно великое историческое живое целое. Он не только выражает собою жизненность народа, но и есть самая эта жизнь. Когда исчезает народный язык — народа нет более!.. Отберите язык — и народ никогда уже не создаст его. Новую родину даже может создать народ, но языка — никог- Як астрологи в безмежжі Всесвіту виокремлюють певні, особливо яскравосяйні, скупчення зірок (Чу" мацький Шлях, наприклад), так Володимир Бурбан на небосхилі культури вселюдської, з"поміж інших етносів, за яскравістю світіння звертає нашу увагу на Чумацький Шлях суто української духовності. Точніше, на довгі"предовгі та тяжко болісні шляхи самоусвідомлення Українців як Нації.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин