Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 48 (1152), 1—8 грудня 2021
Слово Просвіти, №48 за 2021 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО
– Далеко не перший рік знаю Валерія
Франчука, – зазначила дослідниця Голодомору в Україні Леся Онишко. – Ми познайомилися, коли я тільки починала працювати в Національному музеї Голодомору-геноциду. Тоді вперше відкрила для себе Франчука як художника, як людину, а ще познайомилася з його чудесною родиною.
Відкриваємо виставку “Розгойдані дзвони пам’яті”, автором якої є пан Валерій. Над цим проєктом художник працює понад 30 років. Кожна робота посвоєму унікальна. Натхненником проєкту стала мама художника – Марія Кобилянська-Франчук, яка народилася в 1918 році і пам’ятала ті страшні сторінки нашої історії, пережила всі три голодомори. Валерій слухав мамині розповіді, і в його уяві народжувалися ті жахливі картини, які він потім переніс на полотна. Митець зобразив не лише ті страшні події, а й невмирущу здатність українців виживати в таких умовах. Ці картини надзвичайно трагічні, але, водночас, життєстверджуючі.
Окрім виставки, ми презентуємо інтернет-архів епохи Голодомору. Він відкривається циклом робіт Валерія Франчука “Розгойдані дзвони пам’яті”. Цей архів слугуватиме мистецькою ілюстрацією до періоду Голодомору. Ідея такого архіву виникла ще п’ять років тому. Його мета – створити в Інтернеті платформу і зібрати максимально повну інформацію про голодомори. Оприлюднюватимемо тут у цифровому вигляді документи, що стосуються того періоду, картографічні твори, світлини, кінодокументи, твори мистецтва.
– Господь Бог поклав на мої плечі ношу,
яку я намагаюся нести всі ці роки, щоб ми пам’ятали про мільйони людей, які загинули від голодної смерті, – зізнається Валерій Франчук. – Це те, що тримає мене на землі і дає можливість йти далі. Моя дружина Поліна, яка сама є чудовою художницею, поетесою, архітекторкою, жертовно віддала свої сили, здоров’я, аби я зміг зробити те, що сьогодні представлено на виставці.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
