Лист читача – до друку! 5 · “Чи можуть такі аргументи про нашу мову впливати на убивць за українську мову?” · с. 5сторінка оригіналу ↗
Про мріяння та реальність
Слово Просвіти, №48 за 2021 рік
Лариса МОРОЗ, доктор філологічних наук, професор, провідна наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Інформація про те, що 30%
наших випускників середньої школи не спромоглися успішно скласти ЗНО з математики, – здатна викликати шок… Але то є лише першим враженням. Маємо підстави зрозуміти цей факт як неминучий наслідок неправильного, недоречного, можна сказати, що й нелогічного, непродуманого рішення міністра освіти зробити математику в ЗНО предметом першорядним, обов’язковим для всіх. І то, згадаймо, – за рахунок української літератури, яку так легко перетворили на другорядний предмет, проти чого я так гаряче протестувала у “Літературній Україні”.
А наразі мушу додати таке. У
“Відкритому листі Міністру освіти і науки України п. С. Шкарлету” (“Слово Просвіти”, 2021, ч. 35) академік НАПН України Петро Сікорський ніжно, але доволі прозоро натякає на розумову неповноцінність тих випускників, які “не прийшли здавати ЗНО з математики”, бо “очевидно …не мають елементарних знань”. Але тут недостатньо елементарних знань. Мушу зізнатися: якби в часи моєї юності була така система ЗНО, я теж не прийшла б… бо математика – це не моє – і не змогла б, у результаті, вивчати філологію, стати дослідником… приносити суспільству хоча б таку малу користь, як уже упродовж майже шести десятиліть…
Така політика може призвести до денаціоналізації, а зрештою і до дегуманізації нашого суспільства.
Власне, дегуманізація разом із деморалізацією вже триває. Матюки (саме так – то не просто лайка, як у нормальних людей, без якої у важких ситуаціях буває важко обійтися і яку чомусь стали називати словом “матюк”, – а саме той її варіант, що прийшов зі сходу і містить злу наругу над пошаною до матері) з уст позитивних героїв популярних пригодницьких телесеріалів. А який зміст несе найсвіжіша реклама “жашківського пива”: стоять троє “крутих” дядьків – дякувати ще, що спинами до нас, – і справляють свою природну потребу, а тоді один із них каже дуже серйозно: “Не тримай свого дикого звіра в собі”. Справді, серйознішої проблеми в нас для таких “героїв” немає…
А про що говорять заклики,
які стали девізом у нашій злюмпенізованій країні: “Зробимо їх разом!”, “Всі ми – президенти!”. Розгляньмо уважніше – бо ж так звикли, що й не замислюємося, а тут кожне слово має значення (принаймні з мого буквоїдського погляду).
Добре й миле українське слово, пов’язане з творчістю (не лише мистецькою) – “зробимо” тут має сенс цілком протилежний – пацансько-люмпенські значення: обдуримо, обійдемо, обкрутимо та інші – з цього самого синонімічного ряду. Чи помітили ви, як швидко збагатилися народні депутати?
А от “їх” – це кого? Та, зрозуміло ж, нас усіх із вами, що не лізли у гумову оболонку натовпу прихильників “слуг”, а вони ж боялися розсипатися і розгубитися. Адже насправді “їх” – отих – далеко не 73%, а 40% від усього народу, тобто потенційних виборців. А як ревів у захваті той натовп на стадіоні від цих слів, від таких перспектив – пам’ятаєте? (Цікаво, де вони нині, оті ревуни… Мабуть, і їм щось перепало з нашого національного багатства – бо ж їх і досі ніби близько 28%).
Надзвичайно багато сенсів є за словом “разом”, особливо в історичній ретроспективі: “канальські” роботи на півночі, вимушені еміграції, голодомори, Сибіри-Соловки, хоча були й Конотопська битва, і Кенгір та Норильськ – шлях до Свободи надто дорогою ціною. У ближчих часах – три Майдани – початок тяжкого шляху до Перемоги. Але жне до руйнування Держави, нарешті вкотре 1991 року відновленої (оце чудове слово так доречно став уживати Президент останнім часом)! Та чому ж нині навколо – наче Королівство кривих дзеркал, де мовиться одне, а робиться прямо протилежне?!
Може, пояснення знайдемо у наступному гаслі: “Всі ми – Президенти!”. І не лише тому, що воно є так само пустопорожнім. Усі натомість помітили своєрідне
“дежавю” – щось таке мовив колись горезвісний “вождь” про куховарок на чолі держави…
Упродовж останніх двох із половиною років ми наслухалися стільки безвідповідальних заяв, стільки “маніловських” мрій (пригадуєте цього гоголівського персонажа?)…
Все ж хочеться по-доброму збагнути психологічну підоснову всього цього. Гадаю, вона сформувалася задовго до “Кварталу” і навіть задовго до “КВН”. “Ностальгія за дитинством” – висновує психолог…
…Моє дитинство припало на складніші – повоєнні часи. Один з улюблених фільмів – “Попелюшка” з Яніною Жеймо, Фаїною Раневського, Ерастом Гаріним. Одначе про Принца мріяли найбільш обмежені дівчатка. Серйозніші підлітки багато читали, думали про майбутню професію, хтось – про власну сім’ю. Не уявляю,
щоб хтось міг бажати побудувати … університет “імені себе, коханого”, вершиною мрій могло бути навчання в Московському університеті “на Ленінських горах” – така була шалена реклама того, щойно збудованого.
Загалом же були ми – більшість – такі зазомбовані, що зберігалася лише здатність “хилитатися разом із партією”: освоєння цілинних земель (згубні наслідки суспільство збагнуло значно пізніше), будівництво доріг через Сибір – у нікуди та гігантських ГЕС на сибірських ріках (електроенергія, яку планувалося з них подавати, мала би невиправдано, надто високу ціну) тощо. Скільки українських молодих сил поглинули оті безглузді прожекти! Нині діти-онуки тих ентузіастів, котрі лишилися там жити, певно бояться й згадувати про свої корені.
І все ж наші мрії були більш,
сказати б, реалістичними. Нові покоління діячів, що отримали практично необмежені можливості, мусили би спуститися на землю і думати про те, скільки віруси та ворожі снайпери викошують їхніх ровесників і ще молодших. А якщо про висаджування дерев, то конкретизувати, з якою швидкістю (якщо йдеться про мільярд) і де саме: на злочинно оголених територіях Карпатських гір, Волині, що стала жертвою власних же добувачів бурштину, на місцях спустошливих пожеж. А чого б деяким і на “курорті” (за визначенням одного з них) не відпочити?
Що ж до найновіших – надто вже екстравагантних фантазій, можу дати лише одну пораду. Точніше, поставити суто народне запитання: хлоп-чи-ки, вам що? – нема чого робити? Розваг нових шукаєте? У нашій країні стільки проблем… І ви їх знаєте! Перейменовувати ж вам краще себе – декому і сукня жіноча та косметика більше личитимуть. (Чи це такі засоби відвертати увагу суспільства? Не надто дотепні, одначе).
Ідея про перехід на латинку – це щоб ми (і весь світ) забули понад 1000 років своєї історії і культури – дуже сподобалася б Московії, щоб усе те собі привласнити, а ми – наче щойно виникли, чи то з піни морської, чи з гір сміття, якими самі ж укрили свою землю… Але навіщо ж дрібнитися? Може, краще одразу – перейдімо на ієрогліфи – ті сусіди багатші, меткіші, перспективніші… (ця ідейка також прийшла від “них”).
Пишу оце – й придушую тривожне передчуття тієї біди, яка може статися, поки ми обговорюємо всі ці абсурди, іронізуємо, глузуємо… а “вони” – ніяк не реагують.
А чи помічали ви, як наполегливо (і з якою метою – замислювалися?) рекламується картярська гра – ПОКЕР, в основі якої – те, що за визначенням не може бути ознакою спорту, а її спортом називають, – брехня, обман, що зветься БЛЕФ?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
