Прем’єри · “Таких мам багато, і всі вони об’єдналися для мене в образ єдиної нашої Мами”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Крок до перемоги у війні
Слово Просвіти, №48 за 2021 рік
Виконавиця ролі Матері Наталія Половинка народилася в учительській родині на Вінниччині, росла на Буковині. До школи пішла в Кіцмані. Потім із батьками повернулася на Вінниччину. Після навчання у Вінницькому музичному училищі ім. М. Леонтовича вступила до Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка по класу фортепіано, до прекрасного педагога Марії Тарновецької. Мистецтву театру вчилася в Єжи Гротовського (Італія) та майстрів сучасного українського театру КЛІМа (Володимира Клименка) та Сергія Ковалевича. Вже 30 років Наталія живе і працює у Львові. Добре відома за межами не лише міста, а й країни, як співачка, актриса театру і кіно, педагог, музична режисерка. Була актрисою Театру імені Леся Курбаса, співпрацювала з Міжнародним інститутом імені Єжи Гротовського (Польща), з Державною хоровою капелою “Дударик”. Заснувала Міжнародне мистецьке об’єднання “Майстерня пісні”, а в 2010-му – заснувала й донині очолює Театральний центр “Слово і голос” та Міжнародний театральний фестиваль традиції “ДРЕВО”. Лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужена артистка України. Пані Наталія – авторка численних проєктів на межі театру й музики. Виконує найдавнішу традиційну українську музику: пісні, канти, псалми, романси, давні духовні наспіви України, класичну та сучасну академічну музику. Авторка унікальної методології роботи з голосом і співом у театрі, веде численні майстерні в університетах і театрах Європи й Америки. У кіно вперше зіграла головну роль у фільмі режисерки Вікторії Трофіменко “Брати. Остання сповідь”. За цю роль актриса отримала премію “Срібний Георгій”. – Сам режисер Заза Буадзе пізніше сказав, що сценарій фільму “Мати Апостолів” писав для мене, – зізналася Наталія Половинка. – Думаю, він бачив стрічку “Брати. Остання сповідь” і почув мене як
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА
– Моє знайомство з Театром на Подолі та його керівником Віталієм Малаховим розпочалося ще в студентські роки, – згадує режисер-постановник. – Театр тоді знаходився у приміщенні Гостиного двору. Там побачив виставу “Дядя Ваня”, яка справила на мене незабутнє враження. Потім довго не спілкувалися. Аж поки драматург Тетяна Іващенко не запропонувала мені поставити в цьому театрі виставу за її п’єсою “Замовляю любов”. Здійснив її в театральній вітальній театру (нова сцена тоді ще добудовувалася). Наскільки мені відомо, ця постановка й досі користується популярністю серед глядачів, представлена в афіші театру. Через два роки зателефонував Віталій Малахов і запропонував мені поставити виставу за романом Джорджа Оруелла “1984”. Прем’єра відбулася минулого року. Саме тоді виникла ідея зробити ще щось цікаве. Знову дзвінок від Віталія Юхимовича. Він запитав, чи не могли б для театру щось написати брати Капранови, з якими я давно товаришую. Порадився з ними – і вирішили, що для глядача буде цікавою постановка за їхньою повістю “Приворотне зілля”. Вчасно поставити виставу завадила пандемія. Ми змістилися майже на півтора року від запланованого терміну. Це дуже хороша, читабельна література. Вона про українців, про українське, про містичне. А головне – про жінок. Спочатку познайомився з твором як читач, потім почав ставити і заглиблюватися в матеріал, дискутував із авторами. Врешті дійшли до простої константи, що всі жінки — відьми. І відьми не в розумінні, що це старі бабусі, які літають на мітлах. Приворотне зілля жінок – вони самі. Ми без них не можемо. Починаючи від народження наших дітей, простого поцілунку, приготування борщу – вся містика в Україні від українських жінок. Про це й вистава. Репетиції розпочали з 19 жовтня і зробили виставу за місяць. Багато часу пішло на розбирання тексту. Зазвичай з ним довго не працюю. Але оскільки цього разу був ще й автором інсценізації, то довелося співачку. Потім були проби інших актрис, але врешті повернувся до мене. Грати цю роль було важко, але вживатися в образ не так і складно. Адже навколо нас живуть матері, які втрачають дітей на війні, і я знаю їхні історії. А поштовхом до створення образу матері стало відео. Це документальні кадри, як жінка приїхала з Вінниччини забирати тіло льотчика. Це був для мене камертон – її простота, гідність, стриманість. Я б хотіла з нею познайомитися. Це реальна людина, яка втратила сина. Таких мам багато, і всі вони об’єдналися для мене в образ єдиної нашої Мами. У фільмі звучить ірмос Успіння Богородиці: Мати вірить, що її проводить невидима сила, яка допомагає зустріти потрібних людей у місті, у шпиталі, допомагає хлопцям врятуватися. Божа Матір допомагає у фільмі – так само відбувається і в житті. Цей мотив відгукнувся в режисерові, і він змінив робочу назву “Повернення” на “Мати Апостолів”. Зйомки були складні. Я мало спала, було дуже виснажливо психологічно. Хоча сам виробничий процес організували добре, а людські стосунки складалися якнайкраще. Прекрасні костюмери, гримери. Ольга Ахтанарія так робила грим і зачіску, що я встигала прийти до тями і трохи відпочити, відновлювалася на руках, бо сну було по чотири години. Інколи так мало спала тому, що довго не могла заснути після напруженого знімального дня, а ще – готувалася до наступної сцени. Велику підтримку відчула від продюсера Дмитра Овечкіна, а особливо – від директорки виробництва Світлани Яциніч. Кожен учасник команди працював насичено і концентровано. Поступово група ставала одним цілим. Спочатку думала – чому так. Потім зрозуміла, що це поле режисера Зази Буадзе та оператора Олександра Земляного. Вони випромінювали на
На фестивалі в Італії Terni Film Festival чотири призи отримав український фільм “Мати Апостолів”, а виконавиця головної ролі Наталія Половинка удостоєна нагороди “Найкраща актриса”. Загалом за неповний рік від часу прем’єри стрічка отримала понад 25 нагород.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
