Письменники і час · “Коли Україну не розкрадуть і не розпродадуть – вона буде!” · с. 9сторінка оригіналу ↗
Наукове чендеєзнавство розвивається
Слово Просвіти, №48 за 2024 рік
го року він аналізував те нове, “що до нас в Закарпаття прийшло з визволенням і возз’єднанням”, із прикрістю відзначав численні ознаки “й такого, що не сприймалося, а то й заперечувалося розумом, здоровим глуздом, поняттям, де слово про чесність і справедливість, інколи елементарну людську порядність”. І узагальнював: “Література, на жаль, була під пильним оком добре плачених наглядачів. <…> Тут я був у протистоянні. Моя душа ждала правди. А за правду гнали і карали…”. Ретельний пошукувач архівних матеріалів (серед яких і численні протоколи, доноси, звіти партійних чиновників тощо – те, після чого хотілося помити руки) автор-упорядник книги доктор філології професор Сидір Кіраль ставить запитання: чи потребують (тобто чи варті) усі ті папери (які, до речі, охоплюють 1967–1968 роки) історіографічного коментування. І відповідає із сарказмом: “На моє переконання, не потребують, адже найкращим коментатором на цей раз виступає і сам ЧАС, і самі ж документи. Зрештою, нехай кожен читач поміркує над абсурдністю звинувачень та провінційністю цькування І. Чендея. Зізнаюся, що перше читання персональної справи письменника в Державному архіві Закарпатської області, без перебільшення, приголомшило” (підкреслення авторське. – Л. М.). Сумлінний дослідник та щирий шанувальник творчости й особистости митця, С. Кіраль, для повноти розуміння, подає і фрагменти його щоденників, листування, спостережень літературознавців, зокрема і свою ґрунтовну наукову статтю.
Суттєвим інформаційним доповненням є значна бібліографія та цікаві ілюстративні матеріали, пов’язані з романом І. Чендея “Птахи полишають гнізда…”. До зазначеного додаю: С. Кіраль працює над томом ІІ. А починалося все – тобто, узагальнення бібліографічних матеріалів (з чого зазвичай починається будь-яке серйозне літературознавче дослідження) у книзі “Іван Чендей у колі сучасників”. Та вона, ясна річ, містить не лише бібліографію. Ідея цього проєкту (перше видання – 2017 р.) належить українському письменникові Олександру Гаврошу, переконаному: “Художня місія Івана Чендея полягала у літературній фіксації рідного краю в непростих умовах радянського тоталітаризму”. Автор вступного слова “І світ земний, і світ духовний… Сумуючи за спілкуванням із Іваном Чендеєм” – академік М. Жулинський. Розділ “Іван Чендей про сучасників” – статті письменника з української преси про митців пензля й слова, про науковців – дає уявлення про його професійне мислення та громадянську позицію. Його ж самого – людину скромну, але особистість видатну, його, без перебільшення страдницьку долю яскравіше розкривають спогади сучасників. Вражає, зокрема, те, що написав Д. Павличко про один зі своїх листів – про “всюдисущі органи МГБ”: “Вони все читали, що писали письменники один до одного. Вони “записали” Івана Чендея до моїх друзів, до перших небайдужих читачів книжки “Правда кличе”. Коли Івана Чендея 1969 р. виключили з партії, я знав, що для нього це був смертельний удар. За повість “Іван” та оповідання “Березневий сніг”, геніальні твори вже сформованого не просто антисталініста, а протестанта, що стає на боротьбу проти великодержавного московського шовінізму і проти здичавілого, позбавленого будь-якої духовності, хваленого повсюдно партією будівника комунізму”. Спеціально варто відзначити (навздогін, адже рік видання 2021-й) монографію Сидора Кіраля “Іван Чендей та київські критики: епістолярні діалоги”. Адже листи письменників вияскравлюють і творчі пошуки, і власне особистість митців, і навіть їхню епоху не менш виразно, аніж написані ними новели, романи тощо. І наш дослідник у листах та, за його словом, “особливо” унікальному “Щоденнику” І. Чендея виявляє “…гірку правду, болісні роздуми про людей, роль літератури у формуванні духовного національного світу українців, про Україну та її мову, філософські розмисли про призначення митця, зокрема його пасіонарної ролі в долі народу, про виховання майбутньої творчої еліти, спогади про дитинство і юність, про різного роду аморальних типів та пристосуванців із партійним квитком у кишені”. С. Кіраль подає глибокий аналіз листування письменника з Віктором Костюченком (1957– 2002 рр.), Костем Волинським (1964–1997 рр.), Іваном Дзюбою (1969–2002 рр.) та Леонідом Коваленком (1971–1982 рр.), а також, у додатках, низку рецензій на його твори. Висновки, читачу, робитимеш сам, поринаючи в ті глибини. І як тут не навести хоча б один вигук І. Чендея: “…Коли Україну не розкрадуть і не розпродадуть – вона буде!..”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
