Театр · “Лялькар дуже прив’язаний до ляльки, вона не може жити окремо від актора”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Від класики до сучасності
Слово Просвіти, №48 за 2024 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО
Не виключено, що люди не самі у Всесвіті, є в ньому як друзі, що прагнуть допомогти людям, так і вороги, що мають зовсім ін" ші плани, – вважають творці вис" тави. Подарували друзі Діду й Ба" бі, що мріяли про синочка, чудо" ву дитину – Івасика"Телесика. Але й ворогам Івасик виявився дуже потрібним, адже в ньому зо" середжено силу Всесвіту… – У нас є дві версії цієї виста" ви: одна – театру, а друга – сту" дентів Національного університе" ту театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка"Карого, які здо" бувають спеціальність актора" лялькаря, – розповідає режисер" постановник, заслужений діяч мистецтв України Руслан Неупо" коєв. – Спершу я задумував вис" таву саме як студентську роботу. Однією з причин такого вибору стало те, що в п’єсі багато персо" нажів, а в мене на курсі дванад" цять студентів. Мали можливість усіх їх задіяти. До того ж було ба" жання поставити саме українську класику. А потім вирішили зроби" ти і спільний проєкт із театром. Під час роботи над постанов" кою стали аналізувати сенси, зак" ладені в цій п’єсі. А з повномас" штабним вторгненням сучасні сенси наклалися на класику Олександра Олеся. Хто має право жити на цій землі – люди чи реп" тилоїди? І тут ми можемо провес" ти паралелі, хто сьогодні люди, а хто ті самі рептилоїди. Звичайно, у виставі про це не говориться прямим текстом, але до думок спонукає. Як я вже сказав, у нас було два репетиційних процеси – з теат" ром і зі студентами. Але зі студен" тами теж репетирували в театрі, оскільки тут перебуває матеріаль" на частина. Фактично це дві вис" тави з абсолютно різною хорео" графією, приділяли їй особливу увагу. Зі студентами"лялькарями працювали студенти кафедри пластичного виховання, що нав" чаються за програмою “Режисура балету”, викладачі Іван Заєць та Юлія Денисова, художній керів" ник курсу – Ксенія Іваненко, а в театральній версії – хореограф" постановниця Світлана Кар" лицька. Тут багато трюків. А ще вокал. Танцювати і співати одно" часно складно, але актори театру ляльок вміють це робити. І це не перша наша вистава, де ми роби" мо трюки, танцюємо і співаємо одночасно. Також вже не вперше працює" мо у творчому тандемі з головною художницею театру Вірою Задо" рожньою, яка є художницею" постановницею цієї вистави. До цього у нас були спільні роботи “Мюнхаузен” (гран"прі на фес" тивалях у Польщі та Казахстані), “Лікар Айболить” та “Був собі пес” (відзначена за кращий ак"
“Місто за шпалерами”
торський ансамбль і кращі кос" тюми на фестивалі в Ужгороді, який проходив онлайн). Тобто це вже четверта вистава в цьому те" атрі, а ще разом створювали спектаклі у Чернівцях, Львові, Хмельницькому та Одесі. Віра Миколаївна дуже добре відчуває колір, має прогресивні ідеї. Мені з нею комфортно працювати, завжди знаходимо спільну мову. Хоча, звісно, у процесі роботи виникають і дискусії. Як і для кожної вистави, для цієї ми створили оригінальне сце" нографічне рішення. Тут певний сценографічний експеримент – динамічний планшет, по якому ходять ляльки. З динамічним планшетом працювати непросто, ми його в деяких моментах тран" сформували з планшета в ширму. Також об’єднали планшетну ляль" ку з лялькою системи “мапет”. То" му у нашої планшетної ляльки з’являється міміка на обличчі.
Спеціально для кожної виста" ви пишемо оригінальну музику. Працюємо в тандемі з компози" тором Євгеном Столяром. Наша творча співпраця триває давно, ще відтоді, коли я працював у Чернівцях. Наші спільні вистави у цьому театрі – “Мюнхаузен”, “Захмарна леді” (гран"прі на фестивалі в Ужгороді та приз ди" тячого журі, також перемога в но" мінації за найкращу виставу для дітей молодшого шкільного віку та режисерську роботу Всеукра" їнського фестивалю “Прем’єри сезону”, що проводить Україн" ський центр Світової спілки дія" чів мистецтва театру ляльок ГО УНІМА–Україна) та “Був собі
“Місто за шпалерами”
пес”. Це сучасна музика, як на мене, дуже якісна. Ідею з чорними чоловічками використав ще у виставі “Був со" бі пес”. Люди в чорному водять планшетних ляльок. Це ідея з чорного кабінету. Є таке поняття в театрі ляльок: видно лише ля" льок і не видно людей. У виставі “Був собі пес” вони в зірочках, а тут це інопланетяни, в яких у спе" ціальному освітленні світяться контури. Якщо в театральній вер" сії “Івасика"Телесика” вони чор" ні, то в студентській – синього кольору. Вважаю такий прийом цікавим і хотів би ще експери" ментувати. Дар’я Григор’єва (виконавиця ролі Відьми), Альбіна Гальчин" ська (Оленка, дочка Відьми) та Євген Сіматов (Коваль і Домо" вик) грають і в студентській, і в театральній версіях. Ріта Барано" ва (Баба) – провідна артистка те" атру, теж моя учениця, тільки з попереднього випуску. Сергій Гамзенко, який грав Діда, зараз на фронті, нещодавно в цій ролі дебютував Данило Трофименко. Він також грав у студентській виставі, але іншого персонажа. Вважаю цей дебют вдалим. Влад Франчук (Куций і Водяний) – учень з мого курсу в Естрадно" цирковій академії. Ілля Само" шост (Куций і Лісовик) – випуск" ник Університету Карпенка"Ка" рого, вважаю його теж своїм уч" нем, бо я у нього викладав. Також випускниця нашого університету, а нині провідна акторка театру Юлія Олексієнко, яка грає Іваси" ка"Телесика, дуже люблю працю" вати з цією актрисою. Все це для мене близька і рідна компанія. Сьогодні кафедра мистецтва театру ляльок тісно переплітаєть" ся з Театром ляльок на лівому бе" резі Дніпра. Деякі роботи йдуть паралельно. Театр любить нашу кафедру, а випускники люблять цей театр і радо йдуть сюди пра" цювати. Тут випускники почува" ються комфортно, і дирекція те" атру також намагається створити комфортні умови роботи, до прикладу, нещодавно зробили ре" монт глядацької зали, а перед тим відкрили малу сцену для глядача, що в приміщенні неподалік стан" ції метро “Лівобережна”. Думаю, що театр буде й далі розвиватися, сюди приходитимуть нові глядачі.
У виставі я б трохи відкоригував світло, а до акторських робіт принципових заува" жень немає. Задоволе" ний роботою цього те" атру і вважаю його од" ним із найкращих теат" рів ляльок України. Якщо мене ще за" просять щось постави" ти в театрі, то я маю що запропонувати. Колись у нас із Вірою Задорож" ньою була вистава “Лі" лея” за Лесею Україн" кою, зараз ми працюємо над но" вою, як на мене, дуже цікавою і несподіваною версією. Наразі хочу зосередитися на своєму новому першому курсі, який набрали в університеті. На кафедрі ми відкрили черговий се" зон навчального театру. Тож біль" ша частина мого творчого життя проходить в університеті. А ре" зультат роботи в цьому навчаль" ному закладі близький до кон" кретної роботи в театрі.
*** Жанр вистави “Місто за шпа" лерами” визначили як “наукова пригода”. Як зазначила авторка Наталка Блок, вона написала цей твір ра" зом зі своїми молодшими сина" ми. А поштовхом до створення п’єси стала лабораторія Націо" нальної спілки театральних діячів України. За її словами, це вистава не для найменших дітлахів, а для наймолодших підлітків. Вона пи" ше переважно для дорослого гля" дача, а такі п’єси, як “Місто за шпалерами”, сильно відрізня" ються психологією сприйняття, темами, мовою і ще низкою чин" ників. Також у неї є кілька текстів для підлітків. А про саму виставу ми попросили розповісти режи" сера"постановника Гліба Тюпіна. – Це моя четверта вистава, – розповідає Гліб. – Починав у Ми" колаївському театрі ляльок, де здійснив дві постановки. За п’ять днів до початку повномасштабної війни тут відбулася прем’єра вис" тави “Цирк братика Кролика” за казками американського пись" менника дядечка Римуса. А друга була “Гуси"лебеді” за п’єсою ки" ївської акторки"лялькарки Ніни Гусарової, написана за мотивами української народної казки. Свою дипломну виставу “Кара" кулі Каракуля” за п’єсою київ" ської драматургині Лани Ра я поставив вже на сцені Київського академічного театру ляльок на лі" вому березі Дніпра. Це була пер" ша постановка п’єси в Україні. Ще коли навчався на третьо" му курсі університету, побував на читці п’єси “Місто за шпалера" ми”. Вона мені здалася дуже ці" кавою. Драматургиня Наталка Блок добре відома своїми дорос" лими виставами в “Дикому теат" рі”. А тепер зробила дитячу п’єсу. Зв’язався з нею, запропонував взяти цю п’єсу до роботи. Вона нині за кордоном, тому зміг по" спілкуватися лише за допомогою електронної пошти. Наталка доз" волила постановку, тож ми взя" лися до роботи. У п’єсі порушується тема
“Івасик1Телесик”
братських стосунків. Ця тема до" сить рідко звучить у драматургії. У мене теж є брати, і було важли" во провести цю лінію, коли один брат допомагає іншому впорати" ся з проблемою. Коли обійняв посаду режисера"постановника театру, то це була друга вистава, яку хотів поставити після “Кара" куль Каракуля”. Художниця"постановниця Катерина Секрет в один час зі мною прийшла до театру на поса" ду художника"бутафора. Також інколи їй доручають робити сце" нографію вистав. Обговорили з нею, якою має бути постановка. Мені спала на думку ідея лабора" торії, у п’єсі цього немає. Мише" ня Тихон у нас науковець, воно вигадує машину, аби врятувати свою маму. Спочатку читали п’єсу. Потім наші цехи виготовили декорації, зробили ляльки. Почався репети" ційний процес. У драматичному театрі актор шукає, як у ньому ре" зонує роль, а в нашому театрі ак" тор дивиться на обличчя ляльки і уявляє, як би спілкувалася ця ма" ленька істота. Він шукає мову ці" єї маски, як вона рухається. І вже від цього формується його роль. Загалом лялькар дуже прив’яза" ний до ляльки, вона не може жи" ти окремо від актора. Моєю ідею також було вико" ристати комп’ютерну графіку. Було важливо показати процес формування думок Тихона. Саме так мишеня бачить цей світ – графіками, лініями, формулами. А музику для вистави спеціально написав завідувач музичної час" тини Київського академічного театру на Подолі Тимур Полян" ський. На цю виставу у нас два скла" ди виконавців. Серед них – майс" три сцени, які стояли біля вито" ків театру, – Вікторія Загородня та Оксана Горбатенко. Також є молоді актори, які нещодавно прийшли до театру, і ми одразу задіяли їх у цій роботі. Це Євген Сіматов (Таргасик"Юрасик) та Ілля Самошост у ролі Льоші. Процес від створення декора" цій до прем’єри тривав приблиз" но три місяці. (Паралельно режи" сер Руслан Неупокоєв ставив “Івасика"Телесика”). Активні ре" петиції тривали приблизно мі" сяць. Прем’єра відбулася на по" чатку червня. Як я згадував, це лише моя четверта вистава, і вже бачу в ній багато шкільних помилок. Але я не з тих режисерів, які перероб" ляють свої вистави. Хочу, щоб во" на була такою, якою її відчував під час підготовки. Це був цінний досвід.
У Київському муніципальному академічному театрі ляльок почали частіше звертатися до української драматургії. Цьогоріч тут поставили вистави “Івасик- Телесик” (за твором Олександра Олеся, написаним за мотивами української народної казки) та “Місто за шпалерами” (за п’єсою сучасної української драматургині Наталки Блок).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
