Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №49 за 1998 рік

Слово Просвіти, №49 за 1998 рік

пранні А | кре ря м/ «Мстислав, старший син Володимирів, сів настолі в Києві замість отця свого місяця травня у двадцятий день |! коли почули про це вороги-половці про смерть Воло- димирову, то присунулися до городів Баруча г до Бронькняжа, сказавши: «Візьмемо торків їхніх» Та була про це вість Ярополку Володимировичу, | повелів він гнати руських людей І торків у Баручі в інші городи Вороги ж, наскочивши, не ДОСЯГЛИ НІЧОГО, намір.» -- Бог звів на НІЩО ІХНІЙ Цими неспокійними рядками з Київського літопису розпочинається Історія Баришівки Переяславській землі, сотенного міста Переяславського полку, містечка Переяславського повіту и, нарешті, княжого городища в позаштатного нинішнього районного центру Київщини, містечка над річкою Трубежем. Різні ппотези існують щодо походжен:- ня назви «Баришівка». Дехто виводить 1! від слова «бариш», тобто грошова вигода, зиск, прибуток. Дехто вбачає в ній пам'ять про одного з найперших святих Київської держави князя Бориса, знище: ного | заздрісним братовбивцею Святополком | Таємниця коренів назви містечка поки що схована у глибинах століть, -- адже щойно згадана ліТОПИСНа онажиннниннннниния 0 0|0нюююняюнння. 0 сени ХУ століття Все частіше й частіше на українські землі налітали татарські орди Недарма кримський хан Менглі-Прем, Який мало не щороку зі своїми загонами пустошив Поділля, Волинь та Китвщину, зажив серед українського люду слави, пршої и сумнішо! за Батиєву зажурилась Україна, що ніде прожити ге Витоптала орда кіньми маленькі! ДІТИ, | Лунали тоді над Україною журливі Пісе" Але 1471 року, над річкою Тетеревом, недалеко від стародавнього ЖИТОМИР, татарським напасникам уперше перетну Ла шлях невелика безіменна мешканці якої були озброєні, як лтописи, лише трьома гарматами й двом Пищалями Та стільки завзяття було 8 ду" СТІЛЬКИ ніх серцях, зброєю Ім Шах цих українських ВОЯКІВ, праведного гніву зібралося В !х ЩО навіть із цєю скромною фортеця, говорять юн НН чайткацесьс Р ЕР. у мулЯ лл9СЧії А КР А хо ра ро рр РРЕР звістка про Баришівку, тоді ще «город баруч», датована 1125 роком! буремними були для містечка й на- «Ттупні десятиліття. Знову перегорнемо -ТОрінки літопису -- и знову перед нами напад половців: «Навіть і до Києва вони прийшли, і взяли Городець 1 Ніжатин, І села запалили, Баруч запалили в день Святого Андрія Первозванного». Це вже 135 рік А ось звістка з 1171 р. -- й знову половецька навала: хани Кобяк і Кончак вирушили походом на Переяслав. Та не вдалося тоді напасникам похазяйнувати в землях русичів: біля Ворокли їх перестріла дружина Ігоря Святославича -- князя, оспіваного в «Слові про Ігорів похід». «Пустошили ж вони, -- говорить літопис, кни ПР нні зрос. заниенлни. з ШОМИТОРІСІ8 СІМІТАТІ ВАВІ5О», що збереглася в архіві історика О М Ла: заревського. На гербі, який прикрашав цю печатку, було зображено святу покровительку баришівських міщан Варвару Великомученицю Як г інші невеликі містечка, в першій половині ХМІЇ століття Баришівка неодноразово переходила з рук у руки Від Станіслава Жолкєвського вона перейшла до його дочки -- Софії Даниловичевої, далі -- до маєтностей шляхтичів Лоховських. Але прогриміли над Україною постріли гармат Богдана Хмельницького, «гетьмана-батька козацького», -- и українське козацтво, за словами українського історика ХМІЇЇ ст. Опанаса БАРІЛШІВКА - коло города Серебряного й коло города Баруча. Дружина ж (ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила. Ї так поміг Бог християнам у день святого пророка Іллі». Але пролетпла чорною хмарою над Україною-Руссю монголо-татарська навала -- і зникла з літописів звістка про городище Баруч, яке колись боронило Переяславську землю від половецьких зайд. Лише 1603 року в документах знову згадується «городище Баришівське», тепер уже як володіння всевладного польського коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського. Очевидно, Баришівку, як І інші міста й містечка Переяславщини, що були зруйновані підчас монголо-татарськот: навали, -- Лубни, Пирятин, Прилуки, -- було відбудовано наприкінці ХМ! -- на початку ХМІЇ століття, коли на південних кордонах Речі Посполитої! споруджувалася ціла смуга укріплених оборонних форпостів, які мали захищати володіння польських королів від вторгнень кримських татар. Тоді ж, іМОВІрно, містечко дістало и магдебурзьке право, що дозволяло міщанам мати власніратушу, суд, ремісничі цехи, проводити торги. Свідченням того, що Баришівку було наділено магдебургією, є стародавня печатка містечка з латинським написом «5 1СІЇ - пощастило відбити хижацький напад, І ханським зайдам чи не вперше довелося вертатися з-під Тетерева, з України ні з чим. Легенда говорить, що литовський князь Казимир, дізнавшися про це, звелів ци маленькій фортеці зватися Чудновом, -- адже лише Боже чудо, гадав він, могло допомогти мешканцям містечка подолати татар! У ХМІ столітті Чудновом заволодів один із найславетніших тоді українських шляхетських родів -- князі Острозькі. Невтомні будівничі не лише укріплень та фортець, але й друкарень та академій, Острозькі заснували в містечку оборонний замок руїни цього замку, що бачив на своєму віку й татарські напади, и Хмельниччину, я Коливщину, стояли над Тетеревом ще в минулому столітті «На замковій горі досі є чотирикутний вал, за валом іще стоїть кілька каменів залишків колишнього замку, дощенту знищеного», -- відзначали близько ста років тому польські краєзнавці Містечко швидко зростало и уже 1506 року вважалося однією з найбільших за числом мешканців маєтностей княжого роду Острозьких У першій половині ХМІЇ століття рід Острозьких вимер, І Чуднів, як Інші міста, що належали цій родині, перейшов у спадок до їхніх родичів литовських князів Сангушків 1660 року, за доби Великої Рутни, місто знову почуло біля своїх мурів брязкіт шабель - - війська царя Олекая гакороля Яна Казимира, щоніяк не могли поділити між собою стражденні українські землі, зчепилися тут у битві Польське --| чудніВ Шафонського, «свій образ правління й судочинства на всіх без винятку мешканців поширивши, воїнами й суддями в одній особі стало». Містечко стає центром сотні Переяславського полку, зберігаючи цей статус аж до скасування царським урядом полкової адміністрації в Україні. За роки козацького самоврядування Баришівка помітно зросла. За ревізією 1/81 р. у містечку налічувалося 60 козаків та 283 селяни. Ремісники об'єднались у цехи, середяких особливу славу мали шевський такушнірський. Тричіна рік - на новорічне свято, на Миколи Весняногота на Воздвиження -- збиралися до містечка наярмарки селянита крамаріз баришівських околиць | навіть із Нової Басані та Яготина. «і! купують на них взаємно один від одного коней, рогату худобу, овець, наїдки й напої та різні господарські дерев'яні речі, як-от вози, плуги, сохи, борони, заступи, лопати, відра, колеса, діжки й таке інше», -- зазначалось у документах ХМІЇЇ століття. Справжньою прикрасою Баришівки стала за часів Гетьманщини барокова Благовіщенська церква. На печатках Баришівської сотні, ЯК І давніше на ратушних, було викарбувано старовинний герб містечка -- постать святої Варвари з келихом та пальмовою галузкою в руках. Зразок такої печатки з військо врешті здобуло перемогу, й Чуднів, як т вся Правобережна Україна, ще більш як на сто років залишився у володіннях Речі ПОСПОЛИТОЇ. Князі Сангушки ревно дбали про поширення в містечку католицької віри Продовжували цю справуи іхні наступники -- князі Любомирські, нащадки богуславського старости, якому 1/53 року Януш Сангушко подарував Чуднів. 1789 року тут діяли вже два костьоли та монастир бернардинів Проте українські міщани, попри вс дії польських магнатів -- Любомирських, а згодом Понінських, Потоцьких та Ржевуських, до яких містечко перехо- дило пізніше, твердо трималися предківської православної віри. того ж 1/89 року поряд із двома костьолами в Чуднові діяли п'ять православних церков Крім того, 17/77 року чуднівські міщани одержали від короля привілей на проведення п'ятьох ярмарків, які помітно пожвавили господарське життя міста 1/93 року Житомирщина відійшла до володінь Російської імперії, Чуднів було проголошено одним із одинадцятьох повітових міст новоутвореного Волинського намісництва. 22 січня 1/96 року він діставі герб, символіка якого відтТвВоОрювала згадані на початку нашо! розповіді події ХМ століття: «У верхній частині щита герб Волинський. У нижній, оскільки, за свідченням старожилів, місто се було названо так на пам'ять про захист мого малим числом людей від татар, на блакитному тлі срібна фортеця, посеред якої озброєна мечем рука». написом «ПЄЧАТЬ СОТЄННА БАРИШОВ- СКА», датований іще 1/53 роком, також зберігся донині в архіві О. М. Лазаревського. Але 1781 року за імператорським наказом було скасовано козацьку адміністрацію в Лівобережній Україні -- й Баришівку було перетворено на позаштатне містечко Остерського, а від 1802 р -- Переяславського повіту. Було розпущено сотенну адміністрацію, цехи, вийшов ів ужитку герб. Лише гамірніярмарки «з дрібним крамом та Іншим» нагадували про давню славу козацького міста... Бурхливого 1920 року в Баришівській середній школі почав працювати новий учитель історії. Здавалося б, нічим не прикметний факт, але саме того року в Києві вийшла друком книжка «Антологія римської поезії» з обкладинкою роботи геніального Нарбута. Перекладачем творів, уміщених у ній, був той самий учитель -- поет-неокласик Микола Зеров. Рятуючися від голоду й тифу, знайшов він собі тимчасове пристановище в «болотяній Лукрозі» -- так поет охрестив містечко від латинського слова «Іцсгит» -- «бариш»?. Із сумним гумором Зеров описував тогочасну Баришівку: З двох сторін -- канавами -- дві річки, З третьої -- переліски й лани; Посередині -- базар, крамнички | / нежданий псть з старовини -- Благовіщення струнке бароко; А навколо, де не візьме око, Купа давніх / ПІСНИХ ДОМКІВ | / невидимо солом'яних дахів... Але навіть у найскрутніші часи, в наитяжчі дні й літа свого життя старовинне містечко не забувало свого княжого й козацького минулого. | віриться, що недарма баришівські ратники сміливо виступали в бій проти половецьких зайд, що недарма баришівські козаки виймали шаблі проти «ляшків-панків» у добу Хмельниччини, що недарма Микола Зеров та його товариші-неокласики в «болотяній Лукрозі» своїм поетичним словом «сіяли пашню на неродюче лоно», -- що дух цей живе й доа, -- його треба лише пробудити, нагадавши про предківську славу освяченого образом Варвари Великомучениці скромного містечка над Трубежем. Але вже наступного, 1/97 року містечко було позбавлено повітового статусу. Для Чуднова потяглися довп десятиліття буднів провінційного містечка. Як і раніше, пану- вали тут польські магнати -- графи Ржевуські, нащадки покатоличеного українського роду Ревух. Повільно розвивалися промисли -- винокуріння, млинарство, кушнірство. Проте вони часто приносили й вигоду -- у друпи половині ХІХ століття скромна гуральня переросла у винокурний завод, поряд із яким запрацював щей завод маслоробний, а число ярмарків збільшилося до дванадцяти. В деяких документах Чуднів уже визначався як «посад». У 1880-х роках населення містечка Житомирського повіту Чуднова становило таку кількість: поляків -- 280 осіб, українців -- 1130, євреїв - 22/5.Численність єврейської громади зумовлювалася, зокрема, тим, що містечко, як і все українське Правобережжя, входило тоді до «межі оалості» -- території, де єврейським родинам дозволялося жити без «права мешкання». Недарма окремі події творів класика єврейської літератури Шолом- Алейхема відбуваються саме в Чуднові.. Понад п'ятсот років проминуло з дня, коли українські вояки «Божим чудом» відбили напад татар біля річки Тетерева; понад триста -- коли під Чудновом вирішувалася доля розкраяної навпіл Гетьманщини. Алемістечко живе й досі. Живе яскравими й повчальними подіями своєї давнини, живе тим лицарським нескореним духом, що втілився у малюнку чуднівського герба, де оружна рука здіймає шаблю над мурами фортеці, немов нагадує проте, що варто лише згадати колишні славетні часи -- й навіть це неве- лике українське містечко буде готовим дати пдну відач будь-якому зайді-воро- ГОВІ. Володимир ПАНЧЕНКО о нн пн рр ' і ЧІ ЛРУ ВИ РА Я "в '-ь.Т 4 Мт ча Р цій - і ї цк о РЕМ Дн РА р - - пет , ь "САТ М У РОС ой ЙО і п як-чії 4 Ен чі гро іа й ч к ' зи - "ді - -ч

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин