Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №49 за 1998 рік
Слово Просвіти, №49 за 1998 рік
ШЕ Ві РУБ ні д
жо С не
чіт
Яка ПІЦ, ноя п ооо ПР
них пеню РЧР
1 Ї |
г
зо чути не амоній чів
в пі ь їя
потен
й йі ій
Щось - РА РН
- ііі Рі
с "За за
РР о онажрнанннннй, З ЕЬ 0(сніціозь і Р -а
и. аоьлсй бо ШОУ
й
До і "знан
о я й Сччрай РУ
з мя р ЛУ До чо" ого нвр ер чре о Пе о А о цойьнййьь ПАЛЬЦІ |
Феєз БУГ
«ль ї і - чає Ж м - - п нан, - и м чем . М Х - - пн чо що Мом ч - -к й и б чо тина чч нь б мч Чл туру М ц - чи чок о ОЇ б'є б'ю - б и -- 1 -о -' "в ' "п п Чан Лю чи РИ - вч чу М ь
у ч - б . чим б о У ек ни
П'ю
ни
- з пе р б я-
Мабуть, згадка про це поклала на його губи тінь усмішки, бо той, хто ревно трудився за кермом новенької машини, Володимир Пишник, дзенькнув коротким радісним сміхом... їхало троє таких пишників, із спільного віку котрих годі було набрати років, потрібних для того, що дав Бог людині. Сімдесят. Дотепер, ідучи по днях, вони ділили танці та іподром, сади й ліс, радість од того, що бували поруч. І раптом один з них утрапив у халепу! У біду! якщо з цілого його єства наче віхтем зітерли золотистий одсвіт, пилок утіхи від життя перемог, -- на той час у нього вже було п'ять книт І ось арешт, 1 кілька діб в узилищі попереднього слідства, того що у Львові на Мира. І... дорога стелилася, той, хто був за кермом, одвів очі від дороги й поглянув, мовлячи при цьому: «Грицю, я не впізнаю тебе!», І зайшовся щирим, молодим сміхом. Мовляв, чого не буває в
ЕР Ра
лизати серце того, кого везли во спасіння на Дору. Десять років тому він опублікував роман, в якому були надруковані чотири рядки цієї пісні. Слова то він знав, аосьчути -- нечув ніколи. Коли ж його запросили на іменини в студентський гуртожиток, скориставшись з того, що за столом не один 1 не два голосисті, попросив заспівати «Червону калину»... пісня спалахнула гучним вогнем, який, з усього виходило, вихором пронісся з Майорівки аж по вулицю Дзержинського, де було львівське КДБ.
Гад'хали до моста через Дністер. Щоб загасити пекоту, вказав кудись по берегу: «Там горів прив'язаний Гарас Бульба!» Ото вже справді, із вогніо та в полум'я! Машина якось раптово стишилабіг. Оглянувся... попереду двоє у формі маіліци. Просто нечутно підпливли до них. Той, котрий був із жезлом, заглянув у машину й сказав: «Міст потребує
ТАМАДА ВЕЧІР Я)
Попідвіконню майнула тінь. За мить ставав на порозі друг... потрібно було виходити. Вийшов. Стояв вишневий легковик. Новенькі «Жигулі», а не білий «Москвич» друга. За кермом сидів його двоюрідний братна прізвище Пишник. Обидві праві дверці, розчахнуті навстіж, чекали, поки обсядуть машину. Сів на переднє сидіння. Коло водія. ще морочився з причепним ременем, як грюкнула задня дверця й машина руши- Аа |
Грина Вільде виявилася на дачі, потрібно було скочити на гору Дора, що під Яремчим. Потрібно було перетнути не лишень Львів і Львівську область, а майже цілу (Ївано- Франківську. Підписка про невиїзд, яку в нього взяли, давала право його гонителям знову запроторити у в'язницю. Якийсь час у машині панувала сторожка напружена тиша. І ще зважували, чи варт було ризикувати... новенька машина лобом націлилась на Галич -- Івано-Франківськ, коротшу дорогу. І невпинно поглинала, поглинала дорогу. Поволі стишився, одпав Львів. Попереду був безмежний простір, жаданий, мов воля після тюрми. Попереду стелилася дорога у вічне щастя, щастя, яке йому подарувала Грина Вільде, запитавши якось-то: «Грицьку, ти думаєш по руську? Ні? А ну скажи, як буде... ну, маленька річечка, пульсуюче джерельце, не джерело, а те, що з-від нього?». Що він не називав, не годилося. Врешті відома письменниця покивала ГОЛОВОЮ, перш ніж сказати: «Ти не був у Карпатах! Ти не знаєш, бощене..Тічок! Їдь. Поглянь, І потім інакше не скажеш!» Вільде подарувала йому Карпати.
Всеукраїнське товариство «Просвтпта» їм. Тараса Шевченка висловлює глибоке співчуття
членові Центрального правління
їванові Пилиповичу ІОЩУКУ з приводу тяжкої втрати смерті дружини Ольги Михайлівни
рачніо мянниних 00 04щажю тн о от БРУС
«Слово Просвіти»
|
товаристно "Просвіта"! імені Тараса Шевченка, Реєстраційне свідоцтво мо 1007
від 16.03.1993 р.
ніна РР Ра РЕ А шик. РР ка зи занннннщ
Засновник - Вссєукраїнське Відповідальний редактор Любов Голота
житті. Зближалася розвилка, з асфальту на Вінницю праворуч, у бік гір одходила дорога на Галич. «Ти краще дивись уперед. Бо часом проскочиш».
Скинувши швидкість, збуджений радісний шоферишко перевів машину на інший напрямок. Вирівнявши біг, перепитав: «А що, бувало й таке?» 1 оглянувся на брата, котрий розвалився на задньому сидінні, щоб і не бачити, як Пишник водить.. він добре знав, скільки доріг покрили друзі спершу на мотоциклі, згодом на білому «Москвичі». «Бувало. Справді... алене з ним!» (Сестри попросили завезти їх у Яремче. На автостанції сіли в таксі з івано-франківськими номерами. Виїхавши зі Львова, ліниво перемовлялися з сестрами. Хоч 1 сидів поруч із шофером, молодим хлопцем, рідко звертався до нього. Аж поки... дорога на Івано-Франківськ зосталася позадує Глянув -- шофер заснув. Тихо-тихо підвів руку. Стиснув плече. «Що?!», скинувшись, хитнув кермом. Машиною злегка хилитнуло. Прокинувшись остаточно, все зрозумів. Пригальмувавши, дав задній хід. Перевів машину куди потрібно. Небезпека минулася, але не зовсім. Через кілька хвилин мовив: «Зупинись!». «Волга» зійшла з асфальту, загриміла придорожньою галькою. І стала. Шофер змолився: «Дай мені поспати десять хвилин!» 1, помітивши згоду, вибіг 1 рухнув у траву, Сон зрізав його ту ж мить. )
-- Зупинись! - прогримівши об гальку, «Жигулі» стали. Він вийшов, по коліно забрів у траву, не одійшов до дерев, а чомусь став. Якийсь час постояв... десь поодалік сестри збирали весняні польові квіти. Знесилений таксист з кожним подихом, з миттю глибокого сну наливався снагою. І не минуло й години, як Усі повернулися в машину й щасливо сягнули Яремча.
-- Справді... Справді... -- Такінеставши до вітру, він повернувся в машину. До нього повершулось відчуття великої удатності, яка траплялася йому не разі недва
-- Все гаразд? Уперед, братку? -- І тут, натиснувши на газ, заспівав пісню.
А ми тую червону калину...
Нехотячи, поклав багаття й роздмухав велике полум'я, яке одразу почало
є Шеф-редактор Павло Мов чан
Редколегія: Ярема Гоян, Анатолій Журавський, Анатолій Погрібний,
Олександр Пономарів, Іван ІОщук
-
А «РР - --
ремонту. Обережно!»-- і змахнув палицею, пропускаючи уперед.
Гидійшли до Івано-Франківська й без пригод виїхали з нього. За годину, під їхавши до Яремча, почали напитувати Дору. Сутінки вийшли навперейми і спершу проскочили потрібний дім на горі.
-- Тічок! - раптом скрикнув він. -- Гак ось ти який... -- Зрадувався, наче вже бачив ту, до котрої, попри усе, їхав.
Вдивляючись у заднє скло, шофер погнав машину назад, туди, де була хвіртка. Справді. Од хвіртки стежечка повз яблуні, що ломилися від плодів, до великого дерев'яного будинку на горі. Водному вікні горіло світло. Вони іще сумнівалися, тут -- нетут, коли підтишла гуцулка з відром: або збирала падалиці, або ж підривала бульбу... «Так, так!» -- 1 повела рукою у бік світла у вікні.
Він іще тільки ступив на землю, як друт пересівна переднє сидіння й грюкнув дверцею. «Ми скоро. Ми тільки до пана... у крамницю!»., Пишники чкуронули на Яремче. Йому ж годилося починати долати стежину по Дорі. Давно колись, відчувши, що самотужки не зможе подолати опору видавців, почав ретельно зважувати, до кого з письменників йому звернутися. іще жив Михайло Яцків, знаменитий європейсь-
ШуИРСУ
Всеукраїнське товариство «Просвіта» їм. Тараса Шевченка висловлює щиру подяку Координаційному Комітетові Допомоги Україні (США) за ту
кий прозаїк. Петро Козланюк. Володи- -- мир Гжицький. Інші... вирішивши, що нь може ввірити свою судьбу тільки Ірині Вільде, подзвонив. Попросив дозволити - прийти. Один раз прийшовши, ходив і най ходив. А це значило, що відома письмено ниця читала й читала Навчала його не тільки мові, не лишень майстерності. - «Грицьку, ти думаєці, що ми тут, у 33-му зне знали, що діялося там у вас? Нечули спро голод?!» І ось уже на сторінках його п роману акторська трупа їздить по селах, лин даючи виставу. «Останнє жито "т забираєш, цареві свому чи кому? Скащо жи, ну що миісти маєм із діточками всю зиму?!» В слушну годину Ірина Вільде покликала до себе Олександра Івановича Бєлова, колишнього директора видавництва «Каменяр». В потрібну мить написала рекомендацію на вступ до Спілки письменників. Прийняли. Поставивши проти його літературного імен -- Львів. Ддоброді повезли до Києва протест. Мовляв, ми його не рекомендували.. Тодішній керівник СП Олесь Гончар наказав подати йому справу. І відповів: «Так що, Ірина Вільде -- не Львів?». І перейшов до наступного діла Ось до кого він увіходить. Грина Вільде вдивляється. Він дуже схуд. В душі у нього ше менше спокою, аніж звично... «Що сталося ?». Вислухавши, перепитала, що інкримінують -- політичне? Ні?» Усміхнулася.. Знизу чути було, надхо- | ), дять голоси молодих людей. Чоловіків / Жанки -- Міоя невістка з Тернополя! - Скаже Грина Дмитрівна. -- ТІ мої брати. Лемки. Грина Вільде, згадавши про те, що вона господиня, відсахнеться, щоб розпорядитися про вечерю. Накухні утри руки чистили картоплю, огірки та цибулю. Вона повернулася. Підсіла... «Як. там?» -- «Я не раз дивився з-за грат на людські вікна. Ви уявляєте, як людям постійно дивитися на тюрму?!» Вона довго дивилася на нього, сльоза заливала очі. Щоб повернути зір, вона здійняла окуляри, мовивши при цьому: «Вони не бачать нічого!», Узявши зошита 1 ручку, почала укладати своє «Во спасіння» За пізньою вечерею начеіне говорили нічого такого, але для нього то і був верховний суд. На зворотній дорозі бра- 1 ти часто мінялися. Підвозили до Львова | якусь молодичку.. Пишники радісно сокотали, а він спав, спав за усі ті дні | прокинувся тільки тоді, коли його розбудив друт: машина стояла під віКНами.
Щ | 111
і ЙТИ ї Ж 1 ПЛ
ЧІ 1)
ГР
перу Ї
І
до
ря і
й
одюроте) ооАЩНИЄААМЬ НУЛЕМ»
ТЛО ЛЯ
ДВО ГО
ТЛІ
І
|
Григорій КОЛІСНИК
вдячні
паро сзлвннко оо дона рос? реггі ДУТО Я МОВО ЗГОРИ
безкорисливу допомогу, яку Комітет постійно надає не лише «Просвіті», але
и Україні в цілому.
За фінансової підтримки цієї організації вже проведено в Україні курси українського ділового мовлення у 25 групах державних організацій, зокрема
таких, як:
-- Кабінет Міністрів, Верховний Суд, ВерховнаРада, Генеральна прокуратура; - Міністерства: економіки, фінансів, зовнішніх зв язків І торгівлі, транспорту
тощо.
Проведення таких курсів стало можливим лише за рахунок того, що /5 відсотків вартості навчання оплачено ККДУ. |
Нещодавно Центральне правління «Просвіти» отримало ксерокопіювальну машину, що дало можливість нам нормально працювати, друкувати наші писти та звернення великим накладом і розповсюджувати по всій Україні.
Наявність розмножувальної техніки сприяє оперативному інформуванню осередків і зміцнює організаційну структуру «Просвіти».
Сучасна техніка значно допомагає просвітницькій роботі з метою об'єднання наших зусиль у відстоюванні ідей незалежності, українства та демократії.
-- п БР З б
тел.228-01-30; Е-таїї: ЗІ.ОУО (Ф Індекс ЗОб6І17 Зам. Ме
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті «Преса України» |
жо пон с-г ніжно Р а -ь ії п - бі о о ні он УРНИ -
- | |
Ддреса "Слова Просвіти": 252001, Київ-І, завулок Музейнни, 5 Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, |
РКОЗИІТТА. іпієгсот. КІЕУ. (СА | 0331207 Наклад З000
наван пеіннннх нн інн -- - ж б - б Р - нині Р ен НО др в Й
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
