Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №49 за 1998 рік

Слово Просвіти, №49 за 1998 рік

, 7 , 2 - .! й уво ПРОСВІ нівнреннк Б ЕТ ж й т в о ни ніна бо ній нн ПР ЕЕ уанвнівнньної - --чи РР и нні ЧР зн ПРИРО У центрі Києва, там, де починається Володимирська вулиця, де гостинно зустрічає відвідувачів Історичний музей, є чевеличкий шматочок заповідної землі Ця місцина має давню назву Старокиївська гора Навколо височать багатоповерхові сучасні будинки, а тут -- оксамитовий килим зеленого різнотрав'я. На ньому, наче креслення, викладено з камінчиків обриси будівель, що колись прикрашали цю землю. Чудовий цем куточок нашого міста в будь-яку пору раку; та особливо -- в літнє надвечір'я! | надходять сутінки, на Старокиївській горі оли -- тиша, пльки вітерець приносить з По- долу переспів дзвонів Фролівського монастиря ! погоидує трави, і, здається, вони стиха про щось шепочуть. Може, 3 гадують давнє минуле"? Хто зна, можли- во, живе в нетлінній пам'яті трав том день, коли: - З хрестом, Опроміненим, Ласкою Божою в серце зранений, Виходить Андрій Первозванний Ступає на гори. «Благословенні будьте, гори!» На ці рядки надихнув Павла Тичину літопис «Повість минулих літ» розповідає, що коли апостол Андрій, мандруючи по світу, прийшов на Дніпрові кручі, де опісля постав Київ, він промовив досвоїх учнів «На сих горах возаяє благодать Божа, | буде город великий, і церков багато воз- вигне Бог» | зійШОВ він на гори СІ, І лагословив їх, | поСТавив хреста» Ча місці тому, де, за легендою, постав: лено було святого хреста, чарує нині витонченою красою славнозвісна Андріївська церква Про те, як збувалося ПРОВОЦТВО апостола, теж читаємов лтопиа «То було три брати: одному ім'я Кий, а другому Щек, а третьому -- Хорив, І сестра їх Либідь. Зробили вони городок || на честь брата їх найстаршого назвали Иого Києвом» Перший Київський дитинець, напевне, був з дерева Київські теслі набули слави своєю майстерністю. Можливо, трави пам'ятають, як стукотіли їхні сокири. Минали століття. На Старокитвській горі розпочато будівництво князівського палацу. Дослідники вважають, що то була перша в Києві кам'яна споруда, найвірогідніше -- палац княгині Ольги. Археологи розкопали його кам'яний Підмурок Спливали роки. На кигвському столі - князь Володимир, якого історики назвали Великим, а народ -- Красним Сонечком Він зібрав і об'єднав землі Київської Руда, прилучив нові Далеко сягали кордони Володимирової держави: на заході 1ї оберігали Карпати, на півдні омивали хвилі Чорного моря, під міцною рукою князя були г Новгород, ! Тьмутаракань Проте безсмертним його ім'я зробили не аа. подвиги, а принесененим у Київську усь світло християнства , За Володимира на Старокиївській горі З Явилися нові кам'яні споруди. палацкнязя, гридниця для дружинників, палати КНЯГИНІ. Здавна містилось ТУТ ! перупове агаття перед ідолом, якому на знак чергово! КНЯЗІВСЬКОЇ перемоги приносили щедр! жертви Вдалий похід Володимира на печенігів кияни вирішили відсвяткувати З особливою пишнотою, а волхви та старійшини порадили переможцю віддячити Перунові за старим поганським капище. Ї вдень, і вночі палало звичаєм -- людською кров'ю Страшний жеребок випав на долю молодого варяга Іоана, який разом з бЗатьком Федором, Володимировим дружинником, мешкав неподалік. Обид: ва були християнами. Вислухавши жахливий вирок, батько кинувся вмовляє: ти, благати киян відмовитися від хибного поклоніння дерев'яному бовванові, При" вернути серця до справжнього Бога Христа. Розлючений натовп сприйняв иого слова як образу Перуна Люди наче Оскаженіли -- батька і сина замордуваели на смерть. Згодом Федора та Іоана пре вославною церквою було канонізовано давніх-давен існувала у християн традиція -- будувати храми на могилах Р о анунннн ванніннуача РЧР Речі ння п. Р ій а Р Р ОР Р 7 ДИ Р РЕ и нні чомл909А альнІіЯ СВЯУИАЗЯ с ню 0 - і- ин мучеників за віру Христову Охрестивфись, князь Володимир волів ревно додержувати звичаїв та канонів своєї нової зіри. тому перший у Києві кам'яний храм, задуманий ним 989 року, вирішив збудувати на місці загибелі Федора та Іоана Нова велична споруда мала стати нетільки символом утвердження християнства в Китвській Русі, але й головним храмом та митрополією, будували церкву і запрошені до Києва візантиці, свої, місцеві майстри, Керувати будівництвом князь доручив протопопові Анастасу Корсунянинові, Поєднання Візантиського архітектурного мистецтва з високим рівнем майстерності та будівничою традицією київських умільців дало світові храм дивовижної краси. | ось настав день його освячення. Сталося це тисячу років тому -- 996 року. Подумки уявімо собі цю подію. Святково одягнений натовп уже оточив церкву, а людей, наче в повінь води, все прибуває й прибуває, Щирі вигуки захоплення зливаються в суцільний радісним гомін. Та й є чим милуватися! еличі гармонію новобудови створювали порфирове облицювання стін, цоколі з полірованого червоного граніту, вишукані візерунки кладки з теплої рожевої диці. Ось даю церкві ай. од маєтності своєї | од моїх городів десяту частину.» Відтоді й пішло. залишилась у пам'яті народній, зафіксувалася в літопису назва «соборної мармурової» -- Пресвятої! Богородиці Десятинна церква. А ще! кияни кілька століть потому, навіть у ХМІЇ сторіччі молитися ходили до «Богородиці у Дівовь», поєднавши християнську Пречисту | язичницьких «ДдіВь», що побуджували в давнину незмінний подив їх далеких предків. | Залишилася пам'ять і про «свято велике», влаштоване Володимиром у день освячення церкви Десятинної: «Всіх щиро нагородив князь -- | бояр, І старців городських, і вбогих, і вам роздав багато добра», -- так розповідає літописець. . о - Жодної замальовки деантннно церкви часів Володимира Святославича не збереглося. Реконструювати її зовнішній вигляд і пишний інтер'єр допомогли численні археологічні знахідки -- залишки мармурових оздоб, мозаїк, кольорових плиток, рештки фресок. Особливо вражає фресковий уламок з фрагментом обличчя святого чи янгола: великі чорні очі Д0ля СП ЯРОДЯАУСНЬСОЇ 18/78 /2//1/41 8 До 1000-ліття Десятинної церкви плінфи. Загальний подив викликає мідна квадрига, юрмляться люди біля дивовиж - них кам'яних «Дівь» -- статуи, створених, мабуть, ще в античні часи. Це трофеї, які Володимир Великий вивіз зі скореного Херсонеса За прикладом правителів Риму (Константинополя князь прикрасив ними головну площу своєї СТОЛИЦІ | осьначехвиля прокотилася натовпом у супроводі пишного почту вступає під склепіння церкви сам Володимир Красне Сонечко. Впевненою ходою крокує князь повз величні мармурові колони, оздоблені різьбленням капітелів, попід мереживом арок, повз стрімкі пілястри, що переходять у високі склепіння Сонячнесвітло, проникаючи крізь вузенькі вікна, грає на стінах, де переплетіння мозаїк та інкрустацій обрамляє лики святих янголів, висвітлює грецькі літери настінного напису В яскравому промінніначе палахкотить коштовний килим мозаїчної кам'яної! підлоги, наякому вчарівнім узоріз'єдналися червоні порфири, білосніжний мармур, строкаті плитки У центрі підлоги, подібно до храмів Херсонесу г! Царградських палаців, обов'язковий омфалій, коло з різнокольорових концентричних смуг, - матеріалізоване уявлення про пуп, центр землі, символ, що перейшов до християн з античного світу Милують око взяті в Корсуні дорогоцінні ікони, хрести, посудини прикрашають нову церкву, спадкоємницю пишнот візантійських храмів НІ, не поступається новозбудована тій Софії Царградській, в якій «не знаєш, чи на небі ти, чи на землі»! | звернувся в день освячення схви: льований князь до Бога зтакими словами Господи Боже, поглянь з небес на церКеу цю, що її спорудив я, недостойний ра твій, на честь Пріснодіви Марії Богоро- Р т | "Бе ою пра й п'я - дивляться крізь віки з такою силою експресі, що від них неможливо одвести погляд. Майстерність митця засвідчує спроможність передати складну гаму людських почуттів чудовий храм, велична митрополія, Десятинна церква була ще й усипальницею київських князів. Задум Володимирів про національний пантеон втілювався І самим князем, і иого нащадками. Сюди було перенесено з Аскольдової могили останки першої! київської княгині-християнки Ольги, Тут було поховано самого Володимира, його дружину Анну, їхніх дітей. З храмом Богородиці Десятинної пов'язаний і безпрецендентний в історії православ'я факт: Ярослав Мудрий наказав викопати, охрестити | перепоховати в НІЙ останки дядьків своїх, Олега! Ярополка, померлих язичниками. тягнулися до катедрального храму з усіх усюд люди віруючі, минула слава про иого красу і багатство . є Та, на жаль, не завжди Десятинна церква була місцем урочистостей | святкових відправ Чорними хмарами налітали на Китв за поживою дружини руських князів, орди ПОЛОВЦІВ печенігів Чайспустошливішими для Десятинної стали набіги вотв Андрія Боголюбського, Мстислава Андрійовича, Рюрика Ростиславовича гстоптували грабіжники прекрасну мозаїку церковної підлоги, залишали брудні сліди на дорогоцінному мармурі омфалія. Пограбована, опоганена, Десятинна церква все ж відроджувалася. Та наближався фатальний 1240 рік. На Київ ішов Батий. Кияни знали, який страшний ворог загрожує їм, Місто готувалося до оборони, і зброю брав у руки кожним, хто міг | ось із сторожових веж дозорці побачили татарське військо. Почалася облога Києва. Хан планував увійти в місто крізь головні, Золоті ворота. Але не вдалося. Вдерлися татари в Київ через Лядськ ворота. Надійшов рамок 6 грудня 1240 року. Місто палало. Кого не брали в полон -- Вбивали. Хто ще лишався живим, кинувся до Десятинної церкви. Склепіння Божого храму з давніх-Давен -- останнє місце останньої надії на порятунок Люди бігли до церкви, а ворожі стріли наздоганяли нещасних. Картину страшної трагедії! переконливо відтвоОрили сучасні археологічні знахідки, і серед них чи не найбільш вражаюча -- дитячий скелет разом із останками кішечки. Мабуть, хотів малюк врятувати улюблену тваринку -- та разом загинули... | Н Той, кому пощастило добігти й сховатися за міцними мурами, можливо, вже зітхнув з полегшенням, проте Батий, для якого не існувало понять ані милосердя, ані святості храму, ані недоторканості святині, наказав підвести стіноруйнівні машини. Нищівні удари сипалися безжалісно. | стіни Десятинної не витримали, впали, утворивши велику братську могилу. . з в На кілька століть завмирає життя на Старокитвській горі. Вирує лише гомінкий торговий Поділ. Про Київ ХМІ--ХМІЇ сторіч дізнаємось од таких свідків, як історик Т. Гваньтні з Верони, німецький хроніст Р. Гейденштейн, австралійський дипломат Є. Лясота, військовий інженер поляк В. Боплан. Останній залишив по собі перше «Описание Украйнь», датоване 1640 роком. Ва, кого доля або службові справи привели в ті часи до наших країв, спільні в думці, що «навіть руиновища розорених церков І монастирів стверджують колишню пречудовність і справді царствену велич» давньої столиці України-Руа. Ні, не роки, а люди загоюють рани своїх міст. Відродження нації починається з відродження її святинь, і дбати про це мають передуам духовні пастирі. Києву пощастило: серед иого митрополитів були високоосвічені | люди, справжні просвітителі-гуманісти. Ї між ними -- Пет- о Могила, Рафаїл Заборовський, Євген ОЛХОВИТІНОВ. Петро Могила сприяє відбудові Софійського собору, церкви Спаса на Берестові, Золотих воріт. Він же починає перші археологічні розкопки на місці руийновищ Десятинної. Згодом митрополит зводить тут невеличку церкву, в будову якої були органічно вмонтовані залишки південно-західної стіни зруйнованого татарами храму. Ця, не схожа на Володимирськимй «сад Божий», церковця проіснувала майже 200 років, доки ії не було розібрано за ветхістю. На цей час естафету Петра Могили приймає владика Євгеній (Болховитінов). 1824 року він доручає археологу-аматору киянину Кіндратію Лохвицькому розвідку на території згаданої церковці Роботи Лохвицького, незважаючи на невисокий методичний рівень і дилетантизм, все ж заслуговують позитивної оцінки. Вони збуджували цікавість до історичного минулого Києва, наочно продемонстрували невичерпні можливості саме археологічних досліджень для вивчення київської давнини. Протягом ХМІЇЇ--ХІХ століть було кілька пропозицій щодо спорудження нового храму на місці стародавньої! святині. 1828 р. імператор Микола І доручає проектування архітектору В. Стасову. Нова церква в квазівізанпиському стилі не мала, на жаль, нічого спільного з Володимировою Десятинною, хоча й зберегла її назву. Цей храм проіснував до 1935 р. У страшну сталінську добу, коли нищилися пам'ятки старовини, особливо пов'язані з реліпєю, Десятинну церкву було розібрано. Але пам'ять про першу кам'яну християнську церкву України жива. Наче очистий реквієм Пресвятої! Богородиці Цесятинній церкві прозвучало в Києві влітку 1996 р. багатоголосся Міжнародної конференції, присвяченої тисячоліттю освячення храму, а також численні виставки, телевізійні та радіопередачі, виступив періодиці. з зош Надвечір'я. Тиша на Старокиївській горі. Останні промені сонця осявають кам'яний хрест, що височить на оксамитовому килимі різнотрав'я. Хрест -- пам'ятник киянам, якг 6 грудня 1240 року загинули під уламками свого храму. На хресті напис «Єдину чашу смертную пиша вси вкупе мертвий лежаша». Вклонімося перед цим пам'ятником І згадаймо, що встановлено його на тому заповідному місці, де височіли колись стіни церкви Богородиці Десятин- НОЇ. Паола УТЕВСЬКА Наталія САЗОНОВА На світлинах: руїни Десятинної церкви в Києві на початку ХІХ ст.; мозаїчна тлдлога Десятинної церкви.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин