Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ…

Слово Просвіти, №49 за 2005 рік

Тяжкі роки середини ХХ ст. навіки стали болючою раною для України. Залита кров’ю українська земля після Другої світової війни тільки почала загоювати рани, та за першим ударом не забарився другий: у той час як на сході лютував голодомор, на заході палахкотіло справжнє повстанське полум’я. Роки грозового сталінського терору мало відрізнялись від воєнних. Людей вагонами вивозили на Сибір, Урал, Соловки. Україна втрачала дочок і синів і, як одинока шевченківська вдова, шукала притулку в пустках схололих сільських хат. А десь на колимських морозах тужили її діти, і тільки іскри національно-патріотичного вогню зігрівали душу. Лише після смерті тирана в Україну змогла повернутись частина вигнанців. Саме їхня доля описана в першому розділі книги Марії Мазепи “Мамі наснилося жито”. Мета авторки — відтворити давно забуті події, без яких історія України була б неповною. Журналістку спонукали взятись за перо сумні свідчення реальних людей — її односельців, мешканців Вижницького району Чернівецької області. На жаль, її родина також зазнала лиха від совітів: загинули її дядьки Павло та Василь Турчаки. Небагатьох оминула тяжка доля. Людей заарештовували “за любов до Батьківщини, за вишиту сорочку, за рідну мову, за те, що під час обшуку знайшли “Чорну раду” чи будь-яку іншу українську книжку”. За словами Марії Мазепи, у СРСР Україна не сприймалась як самостійна адміністративно-територіальна одиниця. Московська влада не задовольнилася політичним пануванням, вона мала мету — витравити національну пам’ять, традиції, звичаї, мову. Нариси не просто переповідають події тих років, вони передають сам дух епохи. Цьому сприяють вдало дібрані фотоматеріали тієї доби. У другому розділі йдеться про людей, які проводили велику роз’яснювальну роботу серед населення після проголошення Незалежності України; “особистим прикладом показували, як потрібно працювати на поширення національної ідеї, виховувати молоде покоління в дусі поваги до історичного минулого України, любові до неї”. Книжка написана просто й невигадливо, вона невимушено переносить читача в українське село. Читаючи рядки нарисів Марії Мазепи, уявляємо сільську хатину, а біля неї дідуся чи бабусю на лаві, які неквапно розповідають про своє життя, про тисячі таких, як вони, до яких доля була жорстокою. І стає так сумно і страшно, що хочеться плакати. Знайдімо ж вільну годину в наш метушливий час і перегорнімо жовто-блакитну обкладинку книги Марії Мазепи. Вшануймо пам’ять тих, на чиїх кістках зросла незалежність сучасної України. z Олеся ДЗИРА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин