Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЛЮДИНА — ВСЮДИ ЛЮДИНА

Слово Просвіти, №49 за 2005 рік

Закінчення. Початок у ч. 47, 48 за 2005 р. СЕРЕД ПАПУАСІВ НОВОЇ ГВІНЕЇ z Папуаські красуні в час дозвілля Марія ВЛАД Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф – р е д а к т о р Павло МОВЧАН Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА Ярема ГОЯН Павло МОВЧАН Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК Заступник головного редактора Марія ЛИТВИН 279-49-47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс) Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК 278-63-69 Відділ мови Олександра ТКАЧ 270-55-57 Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270-55-57 Відділ просвітянської роботи Ольга СКРИПКІНА 279-49-47 Літературний редактор Тамара МАРТ 279-49-47 Відділ коректури Тетяна МИХАЙЛЕНКО Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69 Бухгалтерія 279-41-46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10BБ, м. Київ, 01001 EBmail: slovo_prosvity@ukr.net http:// slovo.prosvita.com.ua І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301249 Загальний наклад — 30800 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. Передплатна ціна, врахоB вуючи поштові послуги: на місяць — 3,29 грн. на 3 місяці — 9,59 грн. на 1 рік — 37,86 грн. лянки життя папуасів. Неоцінимі його дослідження у галузі антропології і рослинного світу. Та особливими були його вплив на тубільне життя і допомога безборонному населенню Нової Гвінеї. З цим він апелював до уряду Австралії, до правителів і вчених світу. Його обкидали болотом. Особливо в Росії. Відомий чорносотенець і україножер Суворін — редактор газети “Новое время” — уміщав статті з такими заголовками й епітетами, як “Папуаська Макландія”, “Обдурювання папуасів”, “Звернення папуаського короля Маклая Першого”. У цій газеті була і стаття з погрозами: “Маклай мусив би знати закон про головну кримінальну відповідальність за намовляння російських підданих до еміграції”. Ученому, який спізнав міг спілкуватися з мешканцями села Бонгу та сусідніх сіл. Його зустрічали всюди як найліпшого приятеля. А він лікував їх, давав ножі, сокири, люстерка. А коли приїхав до них утретє, привіз козу, бичка і корову. На корову вони казали, що то свиня із двома великими іклами на голові. Усе це додавало папуасам поживи, а вченому авторитету. Якось Маклай пішов із Гарагаси до села Бонгу порозмовляти з людьми в буамбрамрі — громадській будівлі. Його привітно зустріли. З інтересом розпитували про все, чого не знали. Цього разу про зорі, про море, про життя за морями. До Маклая підійшов його приятель Саул. Лагідно поклав руку на плече, запитав: — Скажи, Маклай, чи ти можеш померти? Всі папуаси припинили жувати п’янкі горіхи бетелі й уважно чекали відповіді. Ситуація, яку описує письменник Дмитро Чуб у книзі “Слідами Миклухи- Маклая”, була не з легких, папуаси звикли чути від Маклая тільки правду. Сказати їм, що він може померти, то вони знатимуть, що Маклай такий самий смертний, як і вони, папуаси. Але казати, що не помре, не хотілося, щоб не стати брехуном, коли раптом із ним щось трапиться. Досі він не казав їм неправди. Маклай взяв зі стіни списа і подав Саулові. — Побачимо, — спокійно сказав, — чи може Маклай померти. Раптом до Маклая кинулися злякані папуаси з криками: — Арен! Арен! (Ні! Ні!) Олександр Іванченко багато років досліджував шляхи Маклая. Пізніше у своїй книжці “Дорогами Маклая” докладно розповів, якою пошаною серед папуасів користувався Маклай і який величезний вплив мав на них. Разом вони назвали річку Гоголь на честь друга Маклаєвого козацького роду. Більше сімдесяти найменувань українською мовою нарахував у Новій Гвінеї Іванченко уже в теперішні часи. У багатьох селищах тубільці побудували хати спеціально для Маклая, щоби він мав де ночувати. Завдяки йому, в цих околицях припинилися війни між ворогуючими селищами. Під впливом ученого мінялися тисячолітні звичаї. Наприклад, дівчина, завдяки наполяганням Маклая, вже не мусила виходити заміж за обранця її батьків, а за кого сама бажає. Беремо до уваги всю корисну наукову працю вченого про різні дірогоцінну спадщину Миколи Миклухи-Маклая. В Україні у Дніпропетровському історичному музеї є також предмети з колекції Миклухи-Маклая. Вдова ученого передала ряд цінних експонатів видатному українському вченому, досліднику козаччини Дмитрові Яворницькому. Це була переважно зброя: щит з панцира черепахи, щит зі шкіри крокодила, з вуха слона, списи, стріли, два сагайдаки з крокодилячої голови та луки, обтягнуті шкірою. Цей подарунок став проявом шани сім’ї Миклух-Маклаїв до відомого дослідника козаччини. Із ним Маклай особисто зустрівся у майстерні художника І. Рєпіна, коли митець змальовував із Яворницького писаря картини “Запорожці пишуть відповідь турецькому султанові”. Багато чув Маклай про Яворницького, а зустрівся тільки 1887 року після другої подорожі до Нової Гвінеї. “Розмова тривала до пізньої ночі, — розповідає в книзі спогадів про Яворницького “В пошуках скарбів” український історик Іван Шаповал. — Козацькому нащадку Миколі Миклусі-Маклаєві та козацькому досліднику Дмитру Яворницькому було про що говорити...” Великий Маклай залишив світові 160 праць, присвячених антропології, порівняльній анатомії, метеорології, географії, зоології, а також про життя й побут людей. Він довів, що й папуаси в розумовому й моральному відношеннях стоять не нижче, аніж європейці. Папуаси Нової Гвінеї й досі вважають Маклая своїм. Росіяни твердять: російський учений. Англійці, індонезійці кажуть: наш, це видно з прізвища, поширеного в нас — “Маклай”. Хатка на дереві. Тубільці будують хати й на деревах, щоб не забрався небажаний гість Експедиція до Чорного моря була лише підготовкою до дальших подорожей Миклухи-Маклая. Він бажав доповнити свої наукові дослідження пізнанням впливів природного і суспільного середовища на людину. Він повертається до ненависної імперської Росії. Голова Географічного Товариства у Росії й Міністерства флоту князь Костянтин допомагає Маклаєві одержати дозвіл на участь у мандрівці на борту військового корвета “Витязь”, що відходив до островів Тихого океану. 8 листопада 1870 року корвет “Витязь” відчалив із Росії, з Кронштадського порту. Він доставив Миклуху-Маклая в Нову Гвінею. Своєю появою біля берегів селищ Горенду та Бонгу нагнав великий страх на людей — напівдиких папуасів. Матроси корвета змайстрували для нього невелику хатину на косі Гарагасі. Після декількох днів корвет відплив. Маклай залишився із двома слугами: полінезійським тубільцем Боєм і шведським моряком Ульсоном. Це сталося 8 вересня 1872 року. Для Маклая і тубільців розпочався складний процес співіснування й взаємопізнання. Тубільці спочатку насторожено, поодинці приносили Маклаєві різні харчі. Це був вияв їхніх обрядових традицій. Учений за це пригощав їх тютюном, дарував червоні стрічки матерії. Та не все було так мирно, дружньо. Маючи всього двадцять п’ять років, учений осмілився вирушити в такі небезпечні місця і жити серед дикунів. Скільки несподіванок чекало на нього! Папуаси спочатку пускали в нього рої стріл, кричали і показували жестами, щоб забирався звідки прийшов. Вони ніколи ще не бачили білої людини. Вона, очевидно, була їм огидною і водночас ворожою. Нахвалялися вбити його. Але ніщо Маклая не злякало. Він переміг своєю твердістю, мудрістю, але найбільше — людяністю. Про нього казали, що він може робити дива: запалити воду й землю, літати, зупинити дощ тощо. Чутки росли й обростали новими вигадками. А ще він показав свою рушницю. Пострілом убив пташку на вершечку пальми. Отоді вже його сила й авторитет в очах тубільців стали неперевершеними. Через півроку Миклуха-Маклай Річка Гоголь у Новій Гвінеї. Так її найменував Маклай. Ще багато найменувань та українських слів зоставив учений папуасам неспізнане, хотілося поділитися з цілим світом. Краса новогвінейської природи нагадувала йому Україну, її пейзажі, солов’їні ночі. Він хотів, аби українські поліщуки оселилися колонією в земному раю, який він відкрив і полюбив. І писав до російського царя про дозвіл на переселення. Але його не підтримали, ще й висміяли. Та не всі так погано ставилися до великого вченого і гуманіста. Лев Толстой прочитав уривки зі щоденника Маклая. Він був захоплений його діяльністю серед папуасів, науковою працею й гуманністю. Лев Толстой писав Маклаєві: “...розчулює і захоплює у вашій діяльності те, що... ви перший, безсумнівно, досвідом довели, що людина — скрізь людина, тобто добра товариська істота, у спілкування з якою можна й необхідно входити добре і правдою, а не гарматами й горілкою. І ви довели це подвигом справжньої мужності, яка так рідко трапляється у нашому суспільстві...” Це дуже підбадьорило науковця-дослідника. Незважаючи на тяжкий стан здоров’я, він, за порадою Толстого, далі працював над своїм щоденником. А коли хвороба на деякий час притихала, виступав із публічними лекціями. Зали були переповнені слухачами. Узагалі, він володів тринадцятьма мовами. На жаль, чудовий щоденник Миколи Миклухи-Маклая “Серед дикунів Нової Гвінеї” вийшов уже після смерті вченого. Не тільки малярія, на яку він захворів у Новій Гвінеї, а й ігнорування та цькування вкоротили йому віку. Маклай покинув світ на 42-му році життя. Він був одружений із красунею Маргаритою Робертсон, донькою австралійського прем’єр-міністра. Вона народила йому двох чудових синів — Володимира й Олександра. Після втрати чоловіка жила якийсь час в Україні, у родинному гнізді Маклаїв у Малині. Любила Малин, українську лагідну природу, очі Маклаєвої матері Катерини Семенівни, що нагадували їй очі коханого чоловіка. Онуки вченого і всі нащадки в Австралії бережуть до- А сам Маклай так сказав про своє походження австралійському журналістові, кореспондентові сіднейської газети “Сідней морнін гералд” у 1884 році: “Моя особа є живим прикладом того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Палка кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалось, непримиренних ворогів, гордих ляхів, розбавленою кров’ю холодних німців. Чого у цій суміші більше, чи який з її складників у мене найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю Батьківщину мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері — Німеччини й Польщі”. Чудо в пір’ї. (Багатий тубілець у пір’ї райських птахів, обвішаний дорогими мушлями-кінами. Від них і назва державної грошової одиниці — “кіна” Фото Олексія Оніщука, Пилипа Вакуленка та з архівних документів М. Миклухи*Маклая.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин