Коментар-погляд · с. 3сторінка оригіналу ↗
ВОЛОДИМИР ЯВОРІВСЬКИЙ: ВИХІД НА МАРАФОНСЬКІ ДИСТАНЦІЇ
Слово Просвіти, №49 за 2005 рік
Л. Г.: Перші дні грудня були дуже насиченими, і Ви брали активну участь у всіх подіях, що відбувалися тут, у Києві. Очевидно, варто розпочати з тих, де яскраво проявилася міжнародна діяльність Президента В. А. Ющенка. В. Я.: Я — не політолог, який дає панораму подій безособово. Ви, мабуть, дозволите мені мати власний погляд, і я не претендуватиму на те, що він вичерпний і що кожен ваш читач із ним має погодитися. — Власне, в цьому й полягає наш задум: яскрава особистість коментує яскраві події… — Увесь постпомаранчевий період я прожив із відчуттям, що В. Ющенко шукає якусь свою індивідуальну форму президентського буття. То він якийсь надто замкнений, — скажімо, голови творчих спілок України за ці дев’ять місяців ніяк до нього не можуть потрапити, той, хто розподіляє його час, чомусь не подумає про те, що зустріч із творчою інтелігенцією потрібна не лише митцям, а й самому Президенту… А в цей період, про який ми говоримо, з частими наїздами високопосадових осіб — наш Президент проявився дуже яскраво. Такий похід в Україну свідчить про те, що до нас приглядаються, сказати б точніше, — нас промацують: що ж воно собою становить, оце українське тло? Особливо показовими, — я б їх доєднав до всіх названих міжнародних зустрічей — були президентські слухання, які проводилися тут, у нас. Мене дуже зворушив виступ представника українця із Сибіру. Була дуже цікава деталь у його виступі. Він сказав буквально таке: “Ось ви тут сидите в залі, смієтесь, жартуєте, аплодуєте, почуваєтеся вільно, сидячи біля Президента. А ми, громадяни Росії, не уявляємо, що це можливо було б отак сидіти біля президента Путіна, і так вільно почуватись…” — Так, наш Президент — дуже тепла, відкрита, людяна особистість… — Так, здається, Ющенко знайшов і запропонував свою версію своєї поведінки… Його виступ мені дуже сподобався, хоч у ньому й були властиві самому Ющенку протиріччя, — раптом у нього похопилося (вірю, що саме похопилося) про те, що ми навіть можемо трішечки поступитися своїм суверенітетом. Але ж це — неприпустимо! На Майдані однозначно говорилося, що ЄЕП — це зрада національних інтересів. Ми не можемо поступитися суверенітетом ні на йоту, бо надто дорого він нам дістався, і надто він хисткий, аби хоч крихту від нього відламувати! Дуже цікавий період, який ми з Вами обговорюємо: все, що відбувалося в світі, так чи інакше проектувалося на Україну. Скажімо, приїзд Нурсултана Назарбаєва в Україну. Ви знаєте, що він утретє виграв вибори, хоча й не зовсім прозоро, — такий собі азійський варіант. Але його приїзд в Україну не випадковий: він саме тут продемонстрував свої здобутки, — мовляв, і те їм вдалося, й інше, — хоча б і введення тестування при вступі до ВНЗ, і певне бахвальство прозвучало, — мовляв, приїдьте до нас і повчіться. Не буду давати оцінок, але впевнений, що він приїхав до нас напередодні виборів тому, що в Казахстані величезний сегмент українців, він розбудив їхні ностальгійні настрої і перебрав їхні симпатії, похвалившись набутками тут, на їхній Батьківщині. Згадаймо газову проблему, яка широко обговорюється. Росії — явно — не до шмиги оця увага до України. Її коментарі щодо НАТО. І поїздка великої групи творчої інтелігенції в Брюссель, — я був утому складі, але не міг поїхати через сесійні дні у Верховній Раді, —
були запрошені Лесь Танюк, Дмитро Гнатюк і Володимир Яворівський для ознайомлення із НА- ТО. Були запрошені наші митці, які б могли потім транслювати побачене на українське суспільство щодо натовських стандартів, натовських принципів, бо у нас надто багато легенд ходить довкола цього, на цьому будують виборчу політику — і Вітренко, й комуністи, і прочая… Міжнародні події були дуже цікавими й важливими. Ця увага до нас — не якась лабораторна увага: подивитися крізь мікроскоп; у цій увазі вже відчувається почерк партнерства, і це дуже тішить. — Хочу уточнення з перших уст. На президентських читаннях Президент чітко сформулював своє ставлення до українських болючих проблем: мови і книги. Прагнучи відтворити цитату на сторінках “Слова Просвіти”, кинулася на офіційний президентський сайт, але нічого подібного не знайшла. Можливо, Ви нам протранслюєте? — Він акцентовано сказав про те, що українська мова конституційно єдина, — з президентських уст це набуває особливого звучання. А ще він широко говорив про українську книгу, що дуже важливо. Сказав, що, очевидно, пільг для книговидавців робити не будуть, але ми зробимо інакше: будемо виділяти великі кошти тим видавництвам, які спеціалізуються на виданні української книги, і передовсім на виданні художньої літератури.
Мене, як голову Національної спілки письменників, це дуже зворушило, — на підставі конкурсів, але цільово буде підтримуватися українська книжка. Це прийнятний спосіб. — Так, мені це теж втішно чути. Але чому така інформація фільтрується президентським оточенням?! Отож перейдімо до наступного: другий етап з’їзду “Нашої України”, передвиборчий список НСНУ як дзеркало оточення Президента і Ваш вихід із рядів “Нашої України”. — Мені поки що, — наголошую: поки що, — хочеться вірити, що це — недогляд, що такий важливий блок із президентського виступу вилучено. Адже самі слухання були дуже відкритими і критичними. Сподіваюся, що це — недогляд. ПРО З’ЇЗД НСНУ ТА ІНШІ ПАРТІЙНІ ПЕРЕГОНИ. На початку року, коли Україна ще була буквально перенасичена помаранчевим повітрям, помаранчевою відвагою і настроями, відчуттям такої абсолютної реакреації часу! — тоді ця ідея, яка буквально бродила серед української інтелігенції, українського патріотичного політикуму — створення української мегапартії — здавалося, була близькою до здійснення, як ніколи! Створити, нарешті, одну велику партію, яка б демонструвала більшість патріотичних сил у політиці, — я підкреслюю цю думку: більшість у політиці, бо ми її ніколи не мали. Ми мали завжди якісь фраґменти: чи рухівський, чи ПРП, чи упівський, чи кунівський… І, нарешті, реально з’явилася можливість усіх об’єднати в партію Ющенка. Така партія фактично була створена під час виборів. Із такими надіями ми йшли на перший з’їзд цієї партії у Київський палац спорту. Але, прийшовши на з’їзд, виявили, що там уже сиділи люди. Поки ми мерзли на Майдані, вони вже пригрілися там і чекали, поки ми прийдемо. І тоді для мене вже стало зрозумілим, що ця партія робилася під кілька осіб, що фактично ми їм не потрібні — українські націонал-демократи — ми їм були чужі. Прийшовши на нинішній з’їзд НСНУ (субота, 3 грудня) і вислухавши кілька виступів, я зрозумів, що я там біла ворона. І що я мав рацію у своїх гострих виступах на попередніх з’їздах, коли сказав, що “ви вішаєтеся на шию Президенту, зачепилися на ній і вам зімкнуло пальці, думаєте, що він усіх занесе до парламенту…” Це ж абсолютно очевидно. А потім — підписання Ющенком Меморандуму з Януковичем, який уже був на порозі політичного небуття. Якби не цей Меморандум, то фракція “Реґіони” вела б себе інакше, — там багато бізнесменів, їм треба виживати, вони бна рожен не лізли. Мені здається, що Ющенко, як почесний голова партії, мусив би порадитися з партією — варто підписувати Меморандум чи ні. До речі, рада партії прийняла рішення піти на об’єднання, на створення блоку Ющенко—Тимошенко. А за день після цього Р. Безсмертний заявляє, що ми підемо на об’єднання, якщо Ю. Тимошенко відмовиться від ідеї прем’єрства. З такими настроями йдуть на війну. Тому я був розчарований на Майдані. Це я пояснюю, чому я прийняв своє рішення — вийти з НСНУ. Я свою заяву написав 22 листопада вдень Майдану, коли я вірив, що буде рука в руці. Побачивши список, у якому три Ющенки, два Омельченки (біля одного з них стоїть “мол”.), а як і Ваш досвід — хіба він не потрібний? А досвід членів команди ПРП, а УНП? Чи їх не дуже й кликали в НСНУ? Що, власне, відбулося? — Якби ж я не був переконаний, що ми їм непотрібні — тій групі людей, яких я називаю “батьками НСНУ”, які її закроювали під себе, для свого політичного самозбереження, а це очевидно. Бо, коли я казав, що ми всі прагнули об’єднання, то розумів, що я — не штабіст. Я польовий гравець. Граю відкриту публічну гру, я — серед людей, як і мої політичні однодумці. Виявилося, що ті, які займалися штабними справами, опинилися на найголовнішому місці, опосіли його. Я навіть не уявляю, хто зних сьогодні здатен вийти на публіку, бодай на тисячну, — і тримати удар, бо вони — партія влади, і партії влади треба захищатися, бо успіхів наш народ поки що не бачить… Тому це не зміна поколінь, а вилучення окремих імен. Виявилося, що ні Юрій Костенко, ні Іван Заєць, ні Павло Мовчан, ні Іван Драч, — я можу продовжити ряд — їм не потрібні. Бо біля цих політиків вони почувалися б другосортними. А тут вони в
Інформаційний тиждень сучасної України настільки насичений, що іноді колектив тижневика із жалем констатує: не встигли написати про події, що відбулися, бракує оціночних та аналітичних матеріалів. Так з’явилася ідея нової рубрики, точніше, — оновлення та поєднання двох старих: “Коментар-погляд”. Коментаторами подій будуть виступати відомі політики. Зокрема редакція домовилася про таку співпрацю з авторитетним публічним політиком Володимиром ЯВОРІВСЬКИМ. Він і відкриває сьогодні нашу рубрику, коментуючи події, що відбулися в нашій Вітчизні протягом 1—6 грудня.
с. 4 · сторінка оригіналу ↗
КОМЕНТАР-ПОГЛЯД
Закінчення. Початок на с. 3
Блок Литвина — це той блок, що буде вигортати голоси і від НСНУ, і від БЮТ, і від соціалістів, і від УНП… Але нависла колосальна загроза над Литвином — приїзд Мельниченка. Його заяви — сильний удар, а блок тримається на Литвині, на його особистості, і якщо рейтинг похитнеться, то й блок програватиме. — Ми ще не сказали про два скандали тижня… — Генеральний прокурор, який мав викрити Колесникова, тепер сидітиме з ним на одній лаві в парламенті… Це не смішно, бо таким чином розхитується держава. Хто ж буде вірити в силу і незалежність Генерального прокурора?! Суди скасовують укази Президента, — ці скандали відкидають назад наше суспільство, віддаляють від європейських стандартів. Мельниченко для політично свідомих українців — не новина. Але те, що він з’являється на екранах і що його чує обиватель, — це зіграє фатальну роль. Скандали будуть супроводжувати парламентську виборчу кампанію, — деякі готуються, відпрацьовуються, чекають свого часу. Будуть розкручуватися навколо кожного політика — Ющенка, Тимошенко, Литвина, Мороза… Але суттєвих змін не буде. Добре було б, якби Президент залишився “над поєдинком” — не очолював НСНУ на виборах, не був би мішенню для політичних спекуляцій.
Будуть розкручувати тему Березовського, але, як народний депутат, який входить у комісію з розслідування, скажу, що доказів фактично немає. — Про Ваш депутатський запит на ім’я голови СБУ Ігоря Дрижчаного, в якому просите перевірити інформацію про наявність в Україні психотропної зброї: що, власне, стало приводом для запиту? — Упродовж моєї політичної діяльності, починаючи з 1989 року, до мене звертаються люди, яких спершу можна сприйняти як неадекватних. Зізнаюся, що я спочатку так і ставився до їхніх скарг, — не оприлюднював. Нині масив цих людей став дуже великий, і я, як депутат, хочу мати відповідь від Служби безпеки. Звичайно ж, ніхто мені не відкриє державних секретів, але я знаю, що в тій радянській машині були лабораторії. На кому проводилися досліди? Я хочу знати, чи існує діоксин в Україні? Ми мусимо знати, як суспільство чи держава застосовувала психогенні технології? Але я хочу мати в руках державний документ, щоб зробити наступний крок. У нас у суспільстві про це ніхто нічого не знає. Я хочу почути відповіді на ці запитання і озвучити їх. — Найголовніші події наступного тижня? Ваші прогнози. — Це буде приїзд Кондолізи Райс. Це видатна постать у світовій політиці, нам важлива її прихильність. І, звичайно ж, з’їзд БЮТ. — Дякую. До наступних коментарів!
Розпитувала Любов ГОЛОТА
z
ДО УВАГИ!
Комусь, як сіль в оці — редакція дитячого журналу “Соняшник”. Бо мала необережність оселитися в приміщенні у центрі Києва, яке для пожирачів духовності є стратегічним об’єктом. Майбутні орендарі кількох кімнаток, які нині займає редакція, — а це компанія “ЗовнішЕкспоБізнес” — уже визначили термін для виселення: два тижні. “Атакою клонів” називають це владне свавілля письменники й видавці брати Капранови, які серед інших узяли участь в акції на підтримку “Соняшника”, що відбулася 6 грудня в редакції журналу.
НЕ ДАЙМО ЗНИЩИТИ ДИТЯЧИЙ ЖУРНАЛ! У боротьбі за право на існування “Соняшника” пані Лесю Воронину, редактора, і творчий колектив журналу прийшло підтримати чимало однодумців. Ця акція — своєрідний сигнал “SOS” для всіх, хто небайдужий до питань виховання підростаючого покоління духовних, добрих і мудрих, ерудованих і національно свідомих громадян. Леся ВОРОНИНА, редактор журналу “Соняшник” наголошує, що, попри всі ці проблеми з приміщенням, ЖУРНАЛ ВИХОДИТИМЕ Й НАДАЛІ, навіть якщо їй доведеться перенести редакцію до себе додому. “8 років орендуємо це приміщення, жодного разу не були боржниками. І ось отримали лист від влади про припинення терміну оренди. Виходить, що однією рукою держава нам допомагає (надала фінансову підтримку), а іншою — викидає на вулицю”. Пані Лесю дивує парадоксальність ситуації, коли на 15 році Незалежності України перший новочасний український дитячий журнал, який виховує патріотів держави, доведеться створювати в підпіллі. Говорять учасники акції.
6 ГРУДНЯ — ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
