Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · с. 4сторінка оригіналу ↗

«СОНЯШНИК» ВИКИДАЮТЬ НА ВУЛИЦЮ

Слово Просвіти, №49 за 2005 рік

Ніна ДЕМЧЕНКО, Перший канал Національного радіо: — Єдиний журнал, орієнтований на дітей, який заохочує їх писати, творити. Інші продукують споживання. Тут спілкуються з дітьми на рівних — із пошаною і повагою. Прикро, що нікому з влади немає діла до порятунку цього видання. Зірка МЕНЗАТЮК, дитяча письменниця-казкарка, веде в журналі пізнавальні рубрики: — “Соняшник” — це своєрідна лабораторія кадрів. Молоді художники, які співпрацюють із журналом, згодом стають відомими художниками, молоді письменники, які починали тут друкуватися, тепер працюють у дитячій літературі. Здається, що у владі всі посліпли, якщо не бачать, що робить журнал — на жертовності, за відсутності коштів. Брати КАПРАНОВИ: — Який згодом буде центр Києва, якщо все культурне виселяють на периферію, або в нікуди, як у випадку з “Соняшником”? Дітей ображати не можна, навіть якщо це вигідно. Діти — святе навіть для військових і бандитів. Микола ГРОХ, директор художньої студії при Центральному будинку художника: — Виштовхування “Сокорупція (а також бізнес)? Чи покарані державні злочинці і грабіжники (посадовці)? Де робочі місця для українців, враховуючи й тих сім мільйонів, що на заробітках за кордоном? Чи зменшилася прірва між мінімальними та максимальними державними зарплатами й пенсіями (навпаки, вона ще більше поглибилася)? Де обіцяна реформа судової влади? Такі питання ставити можна до безконечності… Владою добровільно ніхто ніколи не поступається. Після жовтневого перевороту більшовики, щоб захопити й утримуватися при владі, винищили близько ста мільйонів населення Росії та її колоній. Українці — титульна нація в нашій країні, вони відповідальні за стан у суспільстві (але ж при владі не українці!). Вони зобов’язані взяти всі гілки влади на всіх рівнях і забезпечити умови для реалізації творчих можливостей кожної особистості та для самозабезпечення власного добробуту. Основне питання: чи зможе український народ у нових історичних умовах узяти владу без кровопролиття? Зможе, якщо внутрішні й зовнішні недруги не спровокують громадянської війни. Розмовляв Іван ПИЛИПЕНКО z Фото Івана Пилипенка няшника” — це наступна антикультурна дія в ряду тих, що відбуваються в Києві. Таку справу, яку робить Леся Воронина, можуть робити тільки сподвижники. А коли дивлюся під час засідання Київради на наших обранців, як у них горять очі, коли вони ділять землю, приміщення, то немає ніяких сподівань, що хтось із них почухає за вухом, аби надати “Соняшнику” нове приміщення. Катя ШТАНКО, художник журналу: — Порівняно з іншими дитячими виданнями, які працюють у руслі стереотипних, менторських інтонацій, тут зовсім інше враження. Леся Воронина — людина, відкрита до експерименту. Із погляду художнього, в “Соняшнику” — графіка гостра і сучасна. Було б злочинно втратити єдиний український журнал, який має сучасні тенденції в галузі журнальної графіки. Анатолій ВАСИЛЕНКО, художник: — Я часто друкувався в цьому журналі. Болить, що продовжується тенденція знищення дитячих видань. Уже зникло “Перченя”… “Соняшник” гідний кращої долі. Ірина БАЛБЕК, дизайнер “Соняшника”: — Це потрібний журнал, якісний, бо тримає високий художній і літературний рівень, тут чудова українська мова. За 15 років “Соняшник” виплекав своїх постійних читачів. Вищезгадана акція стала кульмінацією тривалих перепетій-перемовин із владою. Своє слово на захист “Соняшника” сказали народні депутати Володимир Яворівський і Павло Мовчан: звернулися листовно до міської влади. Бажаного результату це не дало. У листі-відповіді на депутатський запит Павла Мовчана Київська міськадміністрація, посилаючись на Закони України “Про місцеве самоврядування в Україні” і “Про власність”, стверджує, що є власником згаданого приміщення і “на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном”. Тому згідно з рішенням Київської міської ради, “журналу “Соняшник” відмовлено у продовженні терміну дії договору оренди у приміщеннях нежилого будинку…”. Чиновники обнадіюють, що шукатимуть приміщення для “Соняшника”. Лист підписав заступник міського голови п. І. Лисов. Зрештою, Павло Мовчан адресував персонально меру Києва, Олександрові Омельченку, вже третього листа із проханням надати інформацію про те, куди міська влада планує переселити редакцію журналу. Гадаю, віднині цієї відповіді чекатимуть всі наші читачі — аби не перекладати справи захисту наших національних, духовних цінностей на плечі Лесі Ворониної, людини, яка натхненно дбає про виховання українських дітей. Або на плечі одного-двох депутатів: без підтримки народу — один у полі не воїн. Леся ТКАЧ z риклад, 1659 року у Білорусі козацький полк на чолі з Іваном Нечаєм опинився в облозі російського війська. Проти московського ворога пліч-о-пліч оборонялися різні народи: козаки, місцеві міщани-євреї і білоруси. Факт співпраці та спільної боротьби очевидний. Тим більше, що росіяни, таки захопивши місто, не пощадили нікого. — Можна вважати, що пан Червоненко, м’яко кажучи, не зовсім добре орієнтується в історії… — І поляки, і євреї внесли свою лепту у свавілля над українським селянином. Щоправда, у євреїв була складніша доля. За тодішнім законодавством вони не мали права на земельні наділи. Тому вимушені були займатися крамарством, корчмарством. А ще збирали податки. Зрозуміло, що відбувалося багато зловживань. Саме через такі соціально-економічні мотиви в українського селянина зародилось озлоблення. Але ми не можемо затирати й інші факти. Скажімо, у Запорозькій Січі серед козаків було багато євреїв. Веду до того, що пан Червоненко не володіє науковим фактажем: політика антисемітизму абсолютно не відповідає історичній дійсності. Редакція

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин