Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Повернути людей, які зневірилися, до великих справ”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

З ЯКОЮ КУЛЬТУРОЮ ЛИХО?

Слово Просвіти, №49 за 2007 рік

неоднорідність публіки, яка на неї зібралася. Поруч із українцями-патріотами були апологети “общєчєловєчєскіх” цінностей і космополітизму, які дуже болісно реагували на кожну спробу перевести дискусію в національне русло. * * * Захід відбувався у два етапи: спочатку загальне засідання, потім — засідання профільних секцій. Тому цілком логічно було б присвятити виступи на загальних зборах концептуальним питанням культурної політики України, а вже на секціях, у колі фахівців, обговорити конкретні проблеми кожної галузі. Але, на жаль, деякі виступи були зовсім не концептуальними і тому неадекватними. До того ж, кожна серія з двох-трьох виступів переривалася обговоренням проекту резолюції зборів (який, між іншим, був дуже “сирим”), що призводило тільки до безладу в залі й біля “вільного мікрофона”. Замість нікому не потрібної гри в демократію треба було дати можливість виступити всім охочим. А резолюцію можна було б допрацювати і після зборів вузьким колом делегованих осіб. Через таке марнування часу багато людей просто не встигло виступити. До позитиву слід зарахувати сам факт ініціативи проведення таких зборів, бо їхня ідея загалом правильна: самоорганізуватися і захищати себе. Але знову ж таки, ішлося про захист корпоративних інтересів працівників культури чи про боротьбу українців за свою культуру як таку? В анонсах акції цілком справедливо було зазначено про руїнницьку і погромницьку роль влади в цих процесах та задекларовано відсутність жодного сенсу в апеляціях до неї. Але вже в проекті резолюції йшлося про вимоги до влади розробляти усілякі “державні програми надзвичайних заходів” і впроваджувати “нові механізми формування та здійснення культурної політики”. * * * Якщо вже йшлося про культурне лихо, то, на моє щире переконання, треба насамперед вести мову про глибинні причини цього явища і далекосяжну стратегію відродження української культури. І підкріплювати це конкретними прикладами: закриття книгарень, знищення бібліотечних фондів, забудова історичних центрів міст і т. ін. Бо тільки усвідомивши проблему всебічно, знайшовши рушійні сили цих процесів, можна розв’язати конкретні питання з конкретною книгарнею, бібліотекою, театром тощо. Але не забуваймо при цьому і про засилля псевдокультури декадансу, дегенеративного мистецтва, огидної медіажуйки, про атаку на традиційні основи народної моралі, про планомірну політику дебілізації українців. Хіба це не стосується культури? І на зборах не раз відбувалися спроби перейти на стратегічний рівень. Але щоразу вони обривалися марнуванням часу на обговорення пустопорожніх резолюцій. Приміром, не раз зазначали, що культурне лихо треба розглядати як складовий елемент прихованого етноциду української нації, що досить говорити про абстрактну “культуру взагалі”. Дуже цікавими були пропозиції перевести громадську ініціативу на постійну основу, створивши такий собі “культурний парламент”. Але вони теж не мали належної підтримки організаторів. Дуже смішно було від постійних нагадувань про “аполітичність” цього заходу. Коли пролунала пропозиція закликати Президента ввести пряме президентське правління (аби перезавантажити систему і сформувати нову владу й еліту), її теж відхилили як “відверто політичну”. Це лицемірство, адже політика і культура абсолютно невіддільні. Тим більше, що мета акції була цілком конкретна: вивести питання знищення української культури (і української нації загалом) на

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин