“Фольклорне етнографічне мистецтво завжди трималося на талантах”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
НАРОДНА МУЗИКА ДЛЯ ВІРТУОЗІВ
Слово Просвіти, №49 за 2007 рік
Найкращі українські виконавці на народних інструментах представляли своє мистецтво на концертах у рамках Всеукраїнської науково"практичної конференції “Українське академічне народно"інструментальне мистецтво в контексті сучасної соціокультури”. Видатні солісти, а також ансамблі поєднували у своїх виступах кла" сичну, народну та сучасну музику, зокрема джаз. Професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, заслужений діяч мистецтв України Микола Андрійович ДАВИДОВ переконаний, що соціально"економічні зміни в країні мобілі" зували митців до пошуку нових форм популяризації своєї творчості. Однак в основі — все"таки продовження традицій.
професіоналізм. Відомо, що фольклорне етнографічне мистецтво завжди трималося на талантах. Якби не було талантів, воно до наших часів не дожило б. Талант, помножений на високий професіоналізм і теорію виконавського мистецтва, здатний виживати. Між іншим, колись вважали, що широка публіка, так званий простий народ нібито не розуміє класики. На концертах Ігоря Завадського переконуємося, що це не так. Адже там звучить класична музика, і слухач захоплено сприймає твори Шопена, Баха, Вівальді, на “біс” — “Адажіо” Альбіноні. Є потреба загальнолюдської емоції, яка найбільш рельєфно виражена в класичній музиці, і передається професійним виконавством, хоч це й народний інструмент. Постійне утримання високого мистецтва — наше завдання. — А які нові таланти навча" ються у Музичній академії? — Це Віталій Козицький, студент третього курсу (вступив одразу на другий). Він надзвичайно талановитий, лауреат міжнародного конкурсу. Павло Фінюк — наша зірка. Закінчив аспірантуру, зараз виконує обов’язки професора. Вони грають однаково з погляду високого налаштування на професіоналізм. Різні за характером, але стиль гри, володіння нюансами, артикуляція, точність, виразність інтонування подібні. У нас є школа, високий науковий потенціал. — Помічено, що ми за роки входження в “капіталізацію” втратили багато потенційних студентів Музичної академії, особливо випускників музичних шкіл. Надзвичайно здібні діти не можуть навчатися за нинішніх умов. Закривають музичні шко" ли; якось розповідали про хлоп" чика, який майстерно грає на скрипці, та десяток кілометрів їздить до школи на велосипеді. Такі проблеми не позначаться на загальному рівні й вашого жанру, і нашого музичного мис" тецтва загалом? — Тут дві позиції: народжується більше талантів. І коли музичні школи відвідувала величезна кількість дітей, потім вони навчалися в консерваторії, то це приковувало увагу суспільства до музичного мистецтва. Мистецтво проникало в усі сфери, стосувалося всіх людей, і це був величезний потенціал музичної культури цілого народу. А зараз покладаємося лише на таланти. У Кіровограді щороку проводимо юніорський фестиваль, і він показує, що з’являється дедалі більше талановитих дітей. Шкода, що нині втрачено багато з досвіду минулого. Наприклад, у нас немає муніципальних оркестрів, а це показник культури. У Росії майже у кожному місті є муніципальний оркестр народних інструментів. Ми через нашу музичну спілку активізуватимемо зусилля, щоб створити київський оркестр. Міністерство культури і туризму не розподіляє кадри і навіть не знає, де і які кадри потрібні. У нашій державі до культури ставлення, скажемо, ніяке. — Воно не ніяке, а просто не" задовільне. — Справді, погане. Ми покладаємося лише на ентузіастів. Але все-таки вселяє надію: талановита людина не може без інструмента. Хоч ти йому забороняй, хоч посади на хліб і воду, він усе-таки гратиме. Це показник таланту. І на цьому триматиметься мистецтво. Доки — не знаю. Ще за радянської влади ми їздили до Братислави, і Любов Матвійчук, нині професор, грала на домрі концерт Мендельсона. Одна слухачка розплакалася. Ми здивувалися: чому? Вона відповіла: “У нас це мистецтво втрачено. Індоєвропейська, арабська культура, східноєвропейська і наша були в єдиному контексті — струнно-щипкові інструменти. Це показник ладової системи розвитку, арабський уд, а ви тримаєте це на такому високому рівні!” Завдяки тому, що радянська влада взяла це на озброєння як елемент ідеологізації (щоправда, все ментальне українське викреслювали, кобзарів розстрілювали), але класика збереглася, зберігся і сам жанр. Нині нам слід зробити все, щоб це мистецтво жило. Треба припинити вакханалію на телебаченні, яка до музичного мистецтва не має жодного стосунку. — А які європейські народи ще розвивають це мистецтво? — Акордеон і баян дуже популярні в Польщі, Німеччині, Італії, там налагоджено виробництво зразкового інструментарію. У Франції більше акцентують на мюзикли, але вони дуже схожі до нашої музики за інтонаційним розумінням. У світі щороку проводять близько 70 фестивалів і конкурсів цієї музики. Польща дуже активно проводить такі конкурси, і в них високий рівень виконавства.
Спілкувалася Валентина ДАВИДЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
