“Світ щасливий — спадщина моя”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
НАТХНЕННИЙ ГОЛОС ВЕРХОВИН
Слово Просвіти, №49 за 2007 рік
Ніна ГНАТЮК
Петра Осадчука важко уявити у тиші письменницького кабінету, лише серед книг і рукописів. Він постійно у вирі громадських клопотів, просвітянських справ, виступає перед учнівською і студентською молоддю, редагує рукописи авторів-початківців, головує на творчих вечорах, на Українському радіо веде авторську програму “Огонь в одежі слова”. Майстер слова завжди у доброму гуморі: до літературних премій ім. П. Тичини, В. Сосюри, С. Руданського, С. Олійника долучилася ще одна — Нобельська. Вручили її Петрові Осадчуку на Всеукраїнському фестивалі гумору у с. Нобель на Рівненщині. Йому, авторові чотирьох десятків поетичних видань, народному депутатові України перших двох скликань, активному учаснику “Народної ради”, що була в парламенті першого скликання дієвою національно-демократичною опозицією до прокомуністичних сил, є що розповісти молодому поколінню. Життєва дорога Петра Осадчука, який народився 2 грудня 1938 року в селі Острівець Городенківського району на Івано- Франківщині, не була рівним, вимощеним бруківкою путівцем. Та син гір зумів подолати кам’яні перевали, у найскладніші часи зберігати у потаємних закамарках душі батьківські настанови: берегти рідне слово, праотчу землю, шанувати традиції предків. У столичному Будинку художника відбувся ювілейний вечір відомого майстра слова. Іван Драч та Павло Мовчан говорили про те, що внесок Петра Осадчука у становлення української державності вагомий: як не вистачає сьогодні в парламенті його точного та яскравого слова, ораторського хисту, невичерпної енергії! Академік Віталій Дончик присвятив свій виступ поетичній майстерності ювіляра. Посланці Івано-Франківського земляцтва, першим головою якого він був, знову запрошували до Городенки, Коломиї, інших карпатських міст і сіл, де шанують і люблять його творчість. Щирі вітання від літературної Одеси передав Анатолій Глущак: саме це місто принесло Петрові Осадчуку кохання на все життя, поетичне визнання. Марія Якубовська та Ігор Гургула вітали ювіляра від львівської громади. А секретар НСПУ по роботі з молодими, поетеса Анна Багряна та Леся Мудрак подякували наставникові від багатьох десятків тих, кого він благословляв на творчу дорогу.
Яскравою була і мистецька палітра віншування. Прекрасним прологом вечора став пісенний дарунок народного артиста України Степана Фіцича. Майстерно прочитав нові поезії ювіляра народний артист України Анатолій Паламаренко. Пісні на слова П. Осадчука прозвучали у виконанні Ігоря Якубовського та Ніни Северин. Навіть автор багатьох романів Іван Головченко з Сумщини взяв того вечора баян і заспівав романс “Відцвів бузок і липа відцвіла”. На щастя, Петро Осадчук зустрів своє високоліття усміхнено, молодо: навіть не віриш, що він вступив у пору другого цвітіння. Отож, вітаючи Петра Ілліча з поважним ювілеєм, зичимо, аби гірські потоки рідних Карпат приносили натхнення, верховини озивалися голосами незабутніх предків, а поруч були його найкращі берегині — любов до життя, надія на нескорений дух народу та віра в Україну.
Фото О. Литвиненка
Сійся-родися від роду й до роду, Як повелось в хліборобськім роду, Стань бодай краплею в морі народу — Будеш в народів усіх на виду.
Сійся-родися нині і прісно, Як нам судилось давно-предавно, Аби відродитись у слові і пісні, В землю вростай, як безсмертне зерно!
* * * І яблуневий вітер у саду, І вітер з моря, юністю пропахлий, І колосків пшеничних вічна пісня — Це все твоє, як спадщина моя. І голос мій у голосах синів, І ясні зорі в нашій тихій мові, І мирне небо на хребтах ракетних — Це все твоє, як спадщина моя. Не зникне світ, якщо любов не зникне, Любов продовжить, порятує світ І ясні зорі в нашій тихій мові. На тебе гляну я очима квітів, Щасливий, знов зі спокоєм зіллюся, Бо світ щасливий — спадщина моя.
РОДИННИЙ СПАДОК Слово мамине — очі мої, Слово татове — мужні руки. Не лише у садах солов’ї, Що оплакують слізні розлуки. Рідне слово — наказ предтеч, Рідне слово — нові заповіти, Водночас і караючий меч, І зоря, що у темряві світить.
Не побачиш очима незрячими, Не напишеш руками тремтячими. Рідне слово — то цілий світ, Все життя моє і заповіт, — Як загине Чи в космос відхлине І розтане в безмовній імлі, Я залишуся без Батьківщини На своїй споконвічній землі. Народивсь я затятим і впертим, Але й ніжним, як мамина мова. Мені — краще першому вмерти, Як дожити до смерті Слова.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
