“Щоб люди не товклися лише за мурами Вавилону, щоб жили, будували і говорили своїми мовами скрізь”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ПОСТАТІ
Слово Просвіти, №49 за 2007 рік
Володимир ВОЙТЕНКО, професор, м. Київ
…мови роду людського, всупереч загальній думці, не складаються з окремішніх слів, які виникли або випадко; во, або внаслідок мавпування природних звуків; вони побу; довані з розумним науковим сенсом, вивчення й розуміння якого свого часу принесе ве; личезну користь, про яку сьо; годні ми не маємо й гадки. Мова людини завжди була гід; ною її. В слові зберігаються залишки й пам’ятки колиш; нього великого творення лю; дини, а можливо — в новому є витоки і кращого для нас майбуття. Платон Лукашевич (1806—1887) Старий Заповіт розпочинається Книгою Буття, яка складається з 50 глав. У перших десяти читаємо про створення світу і людини, прабатьківський гріх і вигнання з раю, про Каїна й Авеля, всесвітній потоп і Ноїв ковчег… Ідеться начебто про все найголовніше. А насправді це займає лише шість сторінок тексту. Уже на сьомій сторінці главу 11-ту розпочинає первісна лінгвістика: “І була вся земля — одна мова та слова одні”. Вавилон… “І сказали вони: “Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинимо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі”. Але так не сталося: “І зіI йшов Господь, щоб побачити місто та башту… І промовив Господь: “Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо, і змішаймо так їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного”. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі”. Отже, змішавши мови, створивши їх розмаїття, Бог не карав людей своїх, а турбувався про передумови для того, щоб був не один народ, а були народи, щоб люди не товклися лише за мурами Вавилону, щоб жили, будували і говорили своїми мовами скрізь. Платон Лукашевич присвятив життя перевірці цієї гіпотези, і — так йому здавалося — ствердив її. Чи то з делікатності, чи то з цензурних міркувань у своїх книгах не називав ім’я Боже і не посилався на Біблію, але засадничі тези його дивовижної лінгвістики легко впізнати.
ПІСНІ ТА ДУМИ У кінці 30-х і на початку 40-х років ХІХ ст. Ніжинська гімназія вищих наук делегувала в Петербург низку своїх випускників. Сьогодні поміж їхніми прізвищами сяє, як перлина в горосі, ім’я Гоголя. Але всі вони (Базілі, Гінтовт, Гребінка, Данилевський, Данченко, Кукольник, Любич-Романовський, Мокрицький, Пащенко, брати Прокоповичі, Редкін) були цікавими людьми — письменниками, вчителями, художниками, професорами, чиновниками. Платон Лукашевич також учився в Ніжині, але курсу не закінчив — перейшов у Рішельєвський ліцей в Одесі; там одержав диплом і вже потому рушив навздогін товаришам. Не знаємо, що робив у Петербурзі, але, зрозуміло, був не останній у “ніжинській колонії”. В січні 1837 року Гоголь у листі з Парижа розпитує одного з колег: “А что делает Лукашевич? Уехал ли он за границу или нет? Пожалуйста, передай ему мой поклон и скажи, что я надеюсь с ним уви-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
