“В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Тарас Шевченко · с. 15сторінка оригіналу ↗
З ТВОРІВ ЛАУРЕАТІВ КОНКУРСУ «НИНІШНЄ І МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА ОЧИМА МОЛОДІ»
Слово Просвіти, №49 за 2007 рік
Про що писали юнаки і дівчата в своїх творах на цю тему? Отже, по" даємо фраґменти творів.
* * * Найважливіша причина переселення людей з села — та, що в місті легше знайти високооплачувану роботу, отримати освіту, прокласти шлях у краще майбутнє для себе і своїх дітей, адже для цього там створено всі умови. Зокрема й для доброго відпочинку. Натомість у селі, щоб якось протриматися, треба тяжко працювати. Навіть якщо тримаєш одну корову й обробляєш кільканадцять соток землі, вже мусиш добре напружуватися щодня, від зорі до зорі. Вважаю, що влада в Україні повинна повернутися обличчям до українського села і створити нормальні умови для життя і праці селян. Сором сказати, але транспортне сполучення з райцентром існує далеко не з кожного села. Не кажучи вже про те, що далеко не в кожному селі є заклади освіти, охорони здоров’я, культури і телекомунікації…
Юлія АРТЕМЕНКО, учениця 11;Б класу ЗОШ №2, м. Новгород;Сіверський
* * * У нашому селі Стольне маємо величезний яблуневий сад і консервний завод. Колись наша продукція була відома не лише в районі й області. Нині завод не працює. Але якщо вкласти гроші в його переоснащення і модернізацію, то можна створити робочі місця й відродити одне з джерел прибутку села. Те саме можна зробити з нашим млином і хлібопекарнею. Бо яке нині типове село в Україні? Майже у кожного є своє дрібне господарство: корова, теличка, двоє поросят, десяток курей, качки, гуси, кролі. Вважаю, що це — неправильний, архаїчний стереотип. Якщо впродовж року порахувати витрати на утримання такого господарства, то побачимо, що прибуток буде мізерний. Потрібно організувати поділ праці на рівні села через підприємництво. Припустимо, водного підприємця зосереджено виробництво молока. Тоді йому слід наймати людей. Таким чином він забезпечує роботою тих, хто не хоче бути підприємцем, але вміє добре працювати. У селі живе багато людей, які вміють малювати, виготовляти вироби з глини, дерева тощо. Вони могли б відкривати майстерні, якби їх не душили податками.
Юрій ШАМРУК, учень 11 класу Стольненської ЗОШ І—ІІІ ст. Менського р;ну
* * * …А восени моє з братом завдання — вибрати картоплю. Мій брат-десятикласник добре вчиться, має багато друзів, цього навчального року навіть балотується на посаду президента гімназії, а прийшовши зі школи додому, має багато обов’язків у господарстві: зварити кілька чавунів картоплі курям, накосити й наносити нутріям трави, почистити гній.
Знаю, що від цих подробиць хтось, можливо, морщить носа, проте ні я, ні мій брат не соромимося праці. Більш того, я почуваюся дорослішою від міських однолітків, якими батьки й досі опікуються, як малими дітьми.
Олеся ЖУКОВА, учениця 7;В класу Прилуцької гімназії №5
* * * Упродовж попередніх десятиліть українське село визискували можновладці всіх влад. Настав час повернути селу його силу і соки. Для цього потрібно організувати виробництво в ринкових умовах. Передусім створити нормальні умови життя для спеціалістів: нові житлові будинки з необхідною інфраструктурою. Слід встановити для села податкові пільги хоча б на п’ять років. У кожному селі повинен з’явитися лідер, який організує односельців на елементарне наведення порядку (і це може бути умовою надання пільг): розчистити чагарники, засипати канави, відремонтувати дороги, використати будівельний матеріал з багатьох нежитлових приміщень для спорудження житла для фахівців з міста. Молоді спеціалісти робитимуть свій внесок у розвиток села — долучатимуться до ефективного управління сільськогосподарськими підприємствами.
Микола КОСТЮК, учень 11 класу Орлівської ЗОШ І—ІІІ ст. Новгород;Сіверського р;ну
* * * Минув Рік села, голосно проголошений, але голослівний і такий, що нічого в селі не покращив, нічого селу не дав, нічим селу не сприяв. Не помітно, щоб держава, хоча б цього року, звернула увагу на село: обіцянкицяцянки лише для струсу повітря. Депутати та інші чільники звертаються до селян лише тоді, коли починається передвиборна кампанія: кожен хоче перетягти електо-
Фото О. Литвиненка рат на свій бік. А може, врешті, вже слід подумати не про те, як успішніше провести виборчу кампанію, а як краще провести посівну, закласти добрива та попіклуватися про майбутні жнива? Село, яке ще трохи допрацьовує на дідівських недоламках техніки, гостро потребує новітніх машин, але наші “організатори” нагорі начебто цього не бачать. …У вечірній час із культурних закладів на селі працює лише бар із багатим вибором спиртних напоїв. Село біднішає і спивається.
Максим КОВШОВ, учень 11 класу Печенюзької ЗОШ І—ІІІ ст. Новгород;Сіверського р;ну
* * * Коли у Придесенні дозрівають трави і настає пора сінокосу, село наповнюється новими, ні з чим не зрівнянними ароматами. Це пахне сіно. Тепер трави віддадуть цю силу нашим рогатим годувальницям, щоб молоко було запашним, поживним. Зайде матуся ввечері до хати з відром молока, а на ньому густа піна, воно аж парує, наллє склянку… Хіба це з чим-небудь порівняєш?!
Анна САЩЕНКО, учениця 8 класу, с. Ліски Менського р;ну
* * * Мрію стати архітектором. Я б повернулася після навчання в рідне село, разом із друзями ми б розробили новий план Городища і побудували чудовий спортивний комплекс, супермаркет, лікарню, кінотеатр, будинок побуту, створили б робочі місця для працівників різних спеціальностей, відреставрували архітектурну пам’ятку — Миколаївську церкву. Хай би приїжджали до нас звідусіль туристи і милувалися цією красою…
Юлія ХАРЧЕНКО, учениця 8 класу Городищенської сільської школи Менського р;ну
* * * У дворі крайньої хатини крізь залишки паркану бачу кольорові філіжанки рідкісних тюльпанів у бур’яні. Беззахисною видається ця краса серед навколишнього запустіння. Весна прийшла на землю, а тут — ніби вічна осінь… Село невеличке, розбите навпіл старезною будівлею правління колгоспу. Крізь голі дошки колишньої покрівлі пробивається лагідне сонце, не додаючи краси цьому символу руїни великої імперії. Пустка. …Разом із дітьми зникає той дух сили й могутності, що народжував безсмертних героїв, робив прекрасною неповторну культуру української нації. Хочеться вірити, що відродиться той дух життя й линутиме над селом радісна пісня.
Юлія ХОДОС, учениця 11–А класу Щорської районної гімназії
* * * Багато хто з сучасної молоді мріє жити в місті. Проте мало хто замислюється над тим, скільки втрачає мешканець великого гамірного міста. Чи зможе відчути міський мешканець, яке це щастя — прокидатися під спів жайворонка чи солов’я, відчувати ніжні дотики перших променів сонця, прохолоду ранкової роси, дихати чистим і прозорим повітрям, яке п’янить і кличе до творчої праці? Верховна Рада повинна прийняти закон про місцеве самоврядування. Саме воно зможе на користь народу розв’язувати проблеми облаштування й землекористування, такі актуальні сьогодні, які треба вирішувати на загальних зборах мешканців села. Сьогодні ми бачимо, що держава забула про село, про людей, які працюють на землі, вирощують хліб. На мою думку, від того, яким буде село, залежить майбутнє моєї України.
Вероніка ТУРОВСЬКА, учениця 11 класу СЗШ №278, м. Київ (поза конкурсом)
ПІСЛЯМОВА
Ідея організації і проведення конкурсу виникла у мене під час інтенсивної роботи у селах Чернігівщини, де під час численних зустрічей, спілкуючись із земляками-виборцями, довелося побачити, відчути й глибоко пережити весь нинішній, створений безвідповідальною владою безлад, що, на жаль, став в Україні нормою життя людей, які працюють на землі. І тоді з’явилися запитання: що буде далі, чого очікувати, врешті — що про все це думає сільська молодь? Саме тому міркування молодих людей спонукали мене і колег сформувати нову концепцію перспективного розвитку села “Дати вудку!” (газета Голос України № 199-200 від 01.11.2007 р.), яку ми плануємо впровадити у державну програму відродження села.
Віталій КОРЖ, народний депутат України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
